Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Сікстен 📚 - Українською

Читати книгу - "Сікстен"

689
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сікстен" автора Ульф Старк. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Сікстен» була написана автором - Ульф Старк, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Сікстен" в соціальних мережах: 

Головний герой книги хлопчик Сікстен, який змушений зіткнутися з непростими життєвими обставинами, які діти завжди переживають важко і кожен по-різному. Його батьки розлучилися, і хлопчик залишився жити разом з татом удвох. Кожному з них непросто, і звичайно кожен вдає, що все добре і взагалі життя весела штука. Але Сікстенові вже набридла ця гра у "все добре" і вже точно йому не до вподоби постійна татова надмірна опіка, особливо властива батькам після розлучення.
У хлопчика є кращий друг Юнте, у якого в голові постійно виникають чудові ідеї, які вони вирішують застосувати на практиці. І ось одна з таких ідей отримує несподіваний поворот, намагаючись відвернути татову увагу від Сікстена на щось інше, хлопці починають шукати татові подружку. Але завдання ускладнює те, що тато хлопчика після розлучення, здається, зовсім охолов до жінок, тому їм доведеться сильно постаратися, щоб здійснити свою затію.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 12
Перейти на сторінку:

Ульф Старк

Сікстен

НIЧНИЙ АВТОБУС

Сікстен спить у своєму ліжку. Над ним на стіні висить мамина фотографія. В кімнаті темно й тихо. Місяць освітлює зелений будинок на Родзинковій вулиці.

Далеко звідти порожніми вулицями їде нічний автобус. За його кермом сидить Сікстенів тато. Ось він зиркає на свій годинник. А потім дивиться на фотографію Сікстена, прикріплену липкою стрічкою до вікна.

Потім він завертає на узбіччя дороги. Хоч зупинки там і немає. Але є телефонна будка.

— Вибачте, — каже він пасажирам у мікрофон. — Я зараз повернуся.

Він бере сумку з квитками та грошима й виходить з автобуса.

На жаль, коли він підходить до телефонної будки, то бачить, що вона зайнята.

У кабіні стоїть жінка з довгим волоссям. Надворі її чекає прив’язаний собака, а жінка базікає по телефону так, ніби й не збирається закінчувати. Тоді Сікстенів тато схиляється над собакою й розстібає нашийник.

— Отак, собако! Тепер біжи! — шепоче він.

І тільки-но собака втікає, Сікстенів тато підносить порожній повідок до шибки телефонної кабіни. А тоді стукає по склу своїм компостером для квитків.

І ось у Сікстеновому помешканні дзвонить телефон.

Він дзвонить довгенько, бо ж Сікстенові потрібен час, щоб прокинутися.

Але потім Сікстен скидає з себе ковдру. Тоді біжить через кімнату, де всюди валяються шкарпетки, футболки та труси. І так, зіщулившись, перебігає передпокій і опиняється на кухні.

Це там не вгаває телефон.

Сікстен бере слухавку й засапано каже:

— Алло.

— Привіт, — відповідає голос у слухавці. — Це я!

— Я знаю, — каже Сікстен.

Він відразу здогадується, що це тато. Той має звичку телефонувати посеред ночі, коли їде кудись автобусом, а Сікстен лишається вдома сам.

— Ти не спиш? — питає тато.

— Ні-і, — відповідає Сікстен. — Я спав.

— А ти не бавишся сірниками?

Ось про що думає тато, сидячи за кермом свого автобуса. Що Сікстен підпалив будинок. Що він забув замкнути вхідні двері, і в квартиру залізли якісь покидьки.

Тато думає про жахливі речі.

— Та ні, — відповідає Сікстен. — Я ж спав.

— Гаразд. А ти не забув, що я казав про замикання проводів?

— Та ні. Не хвилюйся.

Сікстен бере в руку олівець і малює на папірці, що лежить на кухонному столі, блискавку.

— Але я ще про дещо думаю, — провадить голос далі. — Знаєш, про що я зараз думаю?

— Про плиту, — відповідає Сікстен.

— Атож, — каже тато. — Я її вимкнув. Мені не варто було залишати тебе на ніч самого.

— Нічого, — каже Сікстен. — Мені подобається бути самому. До речі, телефонувала мама.

— Я люблю тебе, — каже тато. — Та мені вже пора в автобус. Добраніч.

Але Сікстен не засинає. Принаймні ще довго не засинає.

Він сидить у кухні біля столу в татовому боксерському халаті, що на нього завеликий. Тоді зіжмакує папірець із намальованою блискавкою і кладе його на сковороду. Потім підпалює його. І дивиться на вогонь. Сікстен щасливий.

Він щасливий, що сам удома.

Коли вогонь гасне, він несе сковороду в мийницю й гарненько її споліскує.

СОНЦЕ I ВОВНЯНI ШКАРПЕТКИ

Коли тато кричить, що їжа готова, Сікстен саме нюхає шкарпетки, що колись були білі.

— Ти вже скоро? — питає тато.

— Так, скоро, — кричить Сікстен і морщить носа.

Немає ніякого чистого одягу. Немає навіть нічого напівчистого. Відколи пральна машина поламалася, його літнього вбрання не лишилося. У тата не дійшли руки її поремонтувати. Після того, як мама від них перебралася, у тата ні до чого не доходять руки. Пральну машину він тільки розкрутив і поклав деталі на газету у ванній кімнаті.

Тепер усі літні футболки у великих плямах. А останні джинси Бобо заляпав йому в шкільній їдальні м’ясною підливою.

Тож Сікстен заходить до кухні нескоро.

Тато вже почав снідати.

Він їсть з апетитом, як старий боксер, що працював цілу ніч. Він наминає підсмажену шинку й печену картоплю. На Сікстеновій тарілці лежить чимала порція. Свій водійський піджак тато повісив на спинку стільця.

Адже сьогодні жарко, й сонце пече крізь нерівно повішені штори.

— Ну й погода! — каже тато, дивлячись у тарілку. — Почалося справжнє літо.

— Та-ак, — каже Сікстен. — Завтра закінчується навчальний рік.

Тоді тато зводить очі вгору. Він дивиться на Сікстена. А потім нахмурює брови. Він оглядає Сікстена з ніг до голови.

— Ти ж не підеш отак? — питає тато.

— Як отак? — перепитує Сікстен.

— У цьому вбранні, — каже тато.

— Чого це? — дивується Сікстен.

Він вдягнув лижні штани, які на нього дуже тісні. А до штанів — підходящий светр. На ноги натягнув сірі вовняні шкарпетки. Сікстен опустився на стілець і наколов на виделку шмат картоплі.

— І чого це я не можу так піти?

— Бо почалося літо! Надворі спека! З тебе глузуватимуть!

— Чого б це з мене глузували! — відповідає Сікстен. — До твого відома — всі так ходять.

— У зимовому вбранні? — дивується тато.

— Так, — відповідає Сікстен. — Я більше нічого не знайшов. Ти, мабуть, нічого не помічаєш. Бо цілими днями тільки спиш. Це справді найкраще з усього, що було, тату.

Тато усміхається і зітхає так голосно, що, здається, наче то хтось відчиняє двері автобуса. Він не зводить ніжного погляду з Сікстена, який запихається шинкою.

— Йо-йой, — каже тато. — Мабуть, тобі цього буде мало? Хочеш іще чогось?

— Може, підсмаж яйце, — відповідає Сікстен.

Тоді тато виймає з холодильника яйце. Він розбиває його на сковороду. І поки дивиться, як на вогні загусає білок, Сікстен устигає перекласти на татову тарілку більшу частину своєї порції. Потім дожовує останній шматок. Тоді підводиться.

— Ну, мені вже пора йти!

— А яйце?

— З’їж його сам, тату.

Якусь мить Сікстен стоїть на порозі. Він розстібає верхні ґудзики на лижних штанях. Глибоко вдихнувши повітря, він з усіх сил намагається вдати з себе щасливу людину.

Потім Сікстен вибігає на осоння.

Він підстрибцем петляє між автомобілями на паркувальному майданчику, а за плечима в нього трясеться рюкзак. Сікстен вистрибує, як веселий маленький кенгуру, бо знає, що тато дивиться на нього з кухонного вікна. Так він дострибує аж до Юнте.

Юнте — Сікстенів найкращий друг, на два роки за нього старший. Він завжди чекає Сікстена біля таблички паркувального майданчика на своєму чоловічому чорному велосипеді. Юнте вже стоїть і примруженими очима дивиться на Сікстена з-за товстих скелець окулярів.

— Привіт! — каже він. — Ти запізнився! Сідай до мене на велосипед і поїдеш, як король.

— Ти здурів, — сопе Сікстен. — Я без шолома. Тато цього не переживе.

Їм доводиться котити велосипед до повороту, і лише там Сікстен сідає на багажник.

— Це вам сьогодні загадали тепло вдягатися? — питає Юнте, коли вони мчать

1 2 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сікстен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сікстен"