Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Диваки і зануди 📚 - Українською

Читати книгу - "Диваки і зануди"

9 658
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Диваки і зануди" автора Ульф Старк. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31
Перейти на сторінку:
прохолодному склу.

Куля дзенькнула й розкололася. Тепер я тримала в руках дві безживні половинки.

Між пухнастими клаптями хмар поблискувало вечірнє сонце.

Гості почали сходитися о шостій. Дехто приїхав на таксі, дехто — автобусом, і в декого був такий стомлений вигляд, ніби вони всю дорогу до нашого саду йшли пішки.

Дідусь цілий день не вгавав. Він мотався туди-сюди на своєму візку й розпоряджався, як накривати стіл і що подавати з їжі. У нього був свіжий бадьорий вигляд, і він весь час наспівував щось веселеньке, хоч трохи фальшивив. Може, йому просто хотілося приховати тривогу? Чи в нього й справді не дуже виходило?

Кожного гостя дідусь зустрічав радісним вигуком і дзвінким цмоканням у щоку. Він лежав у стародавньому ліжку з червоного дерева, яке ми винесли в сад, під квітучою вишнею. Точніше, напівлежав на горі подушок, схожій на купу пелехатих літніх хмар, що впали з неба.

Я майже нікого не впізнала. Мабуть, усі ті усміхнені дідусі та бабусі, у яких трусилися руки, з ціпками й на милицях, вбрані в темні костюми та блискучі сукні, приїхали з притулку для старих. У саду стояли пахощі туалетної води й різких парфумів.

Я стояла біля дідусевого ліжка в тій квітчастій шовковій сукні, яку бабуся носила дівчиною, а він подарував мені, коли ми навідувалися на Мейю.

— Це Симона, моя пестунка, — сказав дідусь, киваючи на мене.

— Сердешне дівча, — зітхнула тітка в чорному солом’яному капелюсі й обняла мене висохлими руками. Вона вся трусилася.

Мама походжала в бабусиному старенькому елегантному капелюшку. Вона всім наливала винний пунш, який дідусь приготував у мідяно-зелених ночвах. Тепер вони були схожі на ванну, де плавали виноград, скибочки ківі та лимона й білі пелюстки квітів.

— Любі друзі! — вигукнув дідусь співучим голосом. — Призволяйтеся усмак і будьте як удома, мої славні диваки!

Ми посідали за довгим столом, легенький вітрець погойдував краї білої скатертини. Уся церемонність де й поділася. Вона витіснилася печінковим та рибним паштетами, пиріжками, маринованими оселедцями, курячими стегенцями, запеченими в прянощах, і качиними грудинками в малиновій підливі. І запилася ситром, вином і пивом.

Дідусь майже нічого не їв. Лише куштував усього потрошку.

Я хотіла щось покласти йому на тарілку, але він похитав головою.

— Сьогодні мені приємно дивитись, як їдять гості, — сказав він. — А я не голодний.

Мені теж не хотілося їсти. А от гості нагромаджували собі на тарілки всілякі страви, салати й фрукти. Голоси ставали все гучніші, дзвінкий сміх відлунював у кронах дерев, а сонце, схоже на спілий персик, пливло над пагорбом у бік сміттєзвалища.

— Я вас усіх люблю! — вигукнув дідусь і підняв свій келих.

Так поволі й смерклося. І тоді заграв оркестр. Той самий оркестр, який дідусь заснував у притулку для старих. Але сьогодні він лише слухав, як грали інші. Скрипки сюрчали, як цвіркуни, кларнети нявкали, як березневі коти, бив барабан і якось по-овечому бекала гармонія. Пані в чорному солом’яному капелюсі грала на арфі, так ніби розчісувала довгі-предовгі коси. А між деревами погойдувалися в повільному танці всі, хто міг танцювати.

Інґве повісив на яблуні кришталеву люстру. Йому пощастило залізти на дерево із загіпсованою ногою і не впасти. Світло сипалося згори нерівними жмутами. А на газоні, там, де не танцювали, горіли смолоскипи, які ми прикріпили над арками майданчика для крикету, щоб гравцям видно було, куди бити. Звідти долинала голосна суперечка, бо два дідусі не могли дійти згоди, хто з них збив кілок.

— От уже ж недотепа! Зараз як цюкну тебе по голові! — крикнув один і замахнувся на другого ключкою.

Він уцілив нею в Аксельсона, який саме прийшов поскаржитися на гармидер, та ще й так, що той не втримався на ногах і звалився у пошкоджений раніше живопліт. Але мама витягла його з кущів і змусила танцювати. Аксельсон уткнувся головою їй у викот сукні, як утішена дитина.

Дідусь сидів на ліжку, як усміхнений Бог, спираючись спиною на свої хмари.

Він постукував у такт музики пальцями по дереву, посьорбував чай зі склянки і слухав, як посвистував самовар.

— Подбайте, щоб свято не закінчилося, — пошепки мовив дідусь.

Він тримав наші з мамою руки у своїх долонях. Нас освітлював місяць. Дідусь заплющив очі й відкинув голову на подушки. Ми мовчали. Просто собі стояли, не прибираючи долонь із його рук. Він дихав дедалі слабше й слабше, поки й зовсім затих.

Я мовчки схилилася над ним і потерлася своїм носом об його носа — ми завжди так робили, коли я була шмаркачкою, а він добрим мудрим Богом. Вуса залоскотали, і мені здалось, що він усміхнувся.

А життя і свято тривали далі, хоч надворі западала ніч.

1 ... 30 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диваки і зануди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диваки і зануди"