Читати книгу - "Місячний син, Черкащенко Дарія"

 - Цей? Я ж просив найкращого! – обурився чоловік, сміливо дивлячись на співрозмовника. 

Тільки статус клієнта дозволяв йому поводитися так. Зустрінься вони десь на нейтральній території, розмова йшла б у більш поважному тоні. Адже чоловік був на голову нижчим, вдвічі ширшим і виглядав абсолютно неповоротким у порівнянні з моїм учителем.

- Я вам пропоную найкращого, – спокійно відповів учитель. 

- Цього? – товстий клієнт гидливо кинув на мене погляд. - Він же ще хлопчик!

Слова чоловіка були мені неприємні. Так, я ще не почав голитися і зростом поки що невисокий, але впевнений, фізична підготовка в мене набагато краща, ніж у чоловіків з його охорони. Тільки ось свою незадоволеність мені доведеться залишити при собі.

- Так, він ще молодий, - відповів учитель. – Але саме у цьому його перевага. Ви хочете охоронця для своєї дочки, а він виглядатиме дуже органічно поряд з нею, наче молодий кавалер, що вийшов з дамою на прогулянку. Дівчина – подружка виглядала б краще, але, на жаль, ми дівчат не тренуємо. 

- Мені й не потрібна дівчина, з ними важко працювати, – скривився клієнт. – Мені просто потрібен найкращий. 

Вчитель стомлено зітхнув і сказав: 

- Що ж, тоді пропоную вам його перевірити. Виберіть найкращого з найкращих у вашій охороні та нехай вони поміряються вміннями на тренувальному полі.

Товстий чоловік обернувся. Виглядаючи збоку спинки високого крісла, він подивився на свій супровід, що складався з чотирьох статних чоловіків у шкіряних обладунках з металевими нагрудниками та наплічниками. Потім чоловік повільно перевів погляд на мене. Неприємно посміхнувшись, відповів: 

- Я згоден. Марко, - він знову повернувся до своєї охорони, - поборешся з ним? 

- Із задоволенням, мілорд, - озвався чорнявий чоловік, з найгустішою щетиною серед чотирьох, в руках він стискав шолом із червоною смугою на правому боці, що свідчило про те, що він старший у групі.

- Добре, тоді ходімо за мною. - Вчитель неквапливо підвівся з крісла і попрямував до виходу з невеликої приймальні. 

Я вийшов разом з учителем, шанобливо відставши всього на крок. Клієнт із зайвою вагою, важко дихаючи, звільнив своє тіло від щільних обіймів крісла, потім подав знак охороні йти слідом.

У дворі гільдії розташовувалося велике тренувальне поле, вкрите м'якою землею. Нас любили по ньому ганяти, тоді коли воно розмокало після дощу, щоб ми відвойовували кожен крок, насилу вириваючи ноги з в'язкого бруду. Коли поле висихало, учнів змушували його рівняти перед тренуванням. Саме зараз поле було сухим, ідеально рівним і витоптаним. 

Не чекаючи зайвих вказівок, я попрямував до стійки з тренувальною зброєю, щоб мати більше часу на вибір найбільш відповідного. Тут було безліч залізяк різної ваги та розміру, але їх поєднувала одна властивість – вони були абсолютно тупими, навіть кінці мечів старанно заокругленні. Закінчивши з вибором, я вийшов на середину кола, де зазвичай проходили тренування з фехтування, і став терпляче чекати на суперника.

Той, на жаль, не поспішав. 

- Він же в одній сорочці, - обурився стражник, поглядаючи на мене, - нехай хоч шкіряний жилет одягне. 

- Вам потрібно перевірити хлопця, от і перевіряйте, в умовах наближених до реальних, - незворушно відповів учитель. Щоправда, звертався він не до стражника, а безпосередньо до вгодованого клієнта. - А що як на замок нападуть уночі, неочікувано, і йому доведеться захищати вашу доньку негайно і часу одягнути захисні обладунки зовсім не буде.

Клієнт із розумінням схвально закивав. 

- Ви абсолютно праві, Тарел, абсолютно праві. Таке може статися. Так що Марко, не хвилюйся, перевір хлопчика як слід.

Мій майбутній суперник знизав плечима, кивнув, передав свій шолом одному зі стражників, і нарешті вирушив до стійки зі зброєю. Вибирав він не довго, але теж досить ретельно, перевіряючи баланс, довжину і те, як рукоять лежить у руці. Потім став переді мною, стискаючи меч у лівій руці. 

- Починайте! - скомандував учитель.

Ніяких прав старшому нападати першим я не надавав, різко крутнувшись на місці, немов пружина, що скручується, пішов вниз і підбив чоловікові ноги. Стражник упав, перш ніж встиг щось зрозуміти, я ж розкрутився назад, встаючи на ноги, і приставив до горла поваленого суперника тупий кінчик свого меча.

Клієнт витріщається на нас з відкритим від подиву ротом, не розуміючи, як таке сталося. Та ще й так швидко! Вчитель спокійно мовчав. Якщо не дають команди, треба продовжувати. 

Я прибрав меч убік і подав руку вартовому. Він теж був відверто здивований, але швидко впорався з емоціями, спокійно скористався моєю допомогою, підвівся і став струшувати з себе пилюку. 

- Я недооцінив тебе, хлопче, - виправдався мій суперник.

Він підняв свій меч і приготувався до бою. Цього разу стражнику вдалося завдати кількох ударів, я легко відбивав їх. Коли наші мечі схрестилися вкотре, я скористався силою удару суперника, різко повів свій клинок убік і вниз. Стражника потягнуло слідом, він похитнувся. Я підбив коліном його руку, вибиваючи меч. І знову направив свою зброю на переможеного суперника. 

- Ну що, підходить вам хлопець? – поцікавився Тарел. - Чи продовжуємо?

Клієнт трохи помовчав, долаючи емоції. Він був дуже здивований, що хлопчик зміг двічі перемогти його кращого охоронця. Похитавши головою, він нарешті відповів:

- Ні вистачить. Підходить. 

За цей час я встиг покласти обидва мечі на стійку і підійти до вчителя. Марко теж зайняв своє місце за спиною нашого клієнта. 

- Як твоє ім'я, хлопче? - поцікавився мій новий роботодавець. 

- Роні. 

- Я Станіс Талеон, лорд міста Горіхо. 

- Матиму за честь, служити вам, - відповів я завченою фразою, схиляючи голову. 

- Роні, іди до своєї кімнати збиратися, - м'яко скомандував Тарел.

- Слухаюсь, учителю, - я розвернувся і пішов до себе, намагаючись йти якомога повільніше, бо до мене долинули слова дуже цікавої розмови: