Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Ми прагнемо до життя без труднощів,

але дуби виростають міцними при

сильних вітрах, і діаманти утворюються

під високим тиском.

— Яка ж ти погань Меланія! Яким я був дурнем, що не побачив твоє гниле нутро відразу. Я думав ти світла і чиста, як янгол. А ти ще гірше ніж всі бляді разом узяті. Як же я тебе ненавиджу, ти мене чуєш, я тебе ненавиджу Мел! Як ти могла?  -  його блакитні як небо очі, спопеляли моє вщент і так  розбите серце. 

 Телефонний дзвінок мене вирвав із неспокійного сну. Не відразу зрозумівши де я , я розгубилася.

— З вами все гаразд міс? - озвався водій таксі.

— А, так вибачте, я здається заснула і не відразу зрозуміла де я.

— Ви зблідли, вам точно не потрібна допомога?

— Ні, дякую, справді все гаразд.

 Телефон знов задзвонив. Не глянувши хто телефонує  відповіла на дзвінок.         

— Так я слухаю. 

— Доброго вечора, Меланія Олександрівна, це вас турбує адвокат вашого батька. Хотів уточнити чи ви вже добралися до готелю і чи все в силі на завтра?

— Так, дякую, Костянтин Валерійович, я вже під’їжджаю на таксі до готелю. Завтра як і домовлялися я приїду до вас у офіс на десяту годину.

— Тоді до завтра, гарного вам вечора, Меланія Олександрівна.

— Дякую за турботу, до побачення!   

 Закінчивши телефону розмову побачила, що таксі вже під’їхало до готелю. Розрахувалась із водієм,  взявши валізу, зайшла в середину холу. Взяла ключі від номера на ресепшені, який заздалегідь забронював Костянтин Валерійович, піднялася в свій номер. Скинула верхній одяг, пішла насамперед на пошуки ванної кімнати.

 Відкрутила кран з гарячою водою  і наповнила ванну, зняла одяг, занурилася у воду. Мені так хотілося змити весь тої жах який не дає мені спокою майже три роки, він мучить мене у страшних снах і спалює мою душу живцем з середини. Я і сама себе ненавиджу за той вчинок і не можу пробачити, але нажаль змінити нічого не можу. На той час у мене іншого виходу не було. Думала, що з часом біль притупиться і спогади зітруться. Але пройшло вже стільки часу, а я ніби зараз бачу його повні ненависті і болю очі.  

 Моє тіло від гарячої води трохи розслабилося, і я закуталась у рушник пішла до спальні щоб переодягнутися і розпакувати валізу. 

 Подзвонивши на ресепшин і замовивши собі столик, я спустилася до невеличкого ресторану. Зайшовши в середину мене  вразила домашня тепла обстановка. Зал був великий і просторий з великими вікнами.

 Стіни помальовані у пастельні відтінки, на кожному столику стояли вази з свіжими квітами. Вкінці зали знаходився великий камін з стільцями. Приглушене світло додавало особливого затишку. Було відчуття, ніби ти вдома. Все було майстерно продумано до найменших дрібниць.

 Як мені хочеться повернутися в безтурботне дитинство, в наш затишний, хоч і маленький, будиночок. Туди де я була татова маленька принцеса, де мене любили і оберігали від усього. Де батьки кохали один одного. Туди де я ще не знала наскільки люди можуть бути жорстокими і цинічними.  Чому доросле життя таке важке? І кожного дня ти неначе здаєш іспит, якщо ти його провалив, перездати в тебе може і не вийти.

 Повечерявши в затишку, я піднялася до себе в номер. Взяла телефон, побачила чотири пропущених від сестри. Написала Віталіні повідомлення, що зі мною все добре і завтра обов'язково зателефоную їй, я лягла спати.