Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

Мурасакі Сікібу

Повість про ґендзі. Книга 2

Юна діва

Головні персонажі:

Ґендзі, міністр Двору, Великий міністр, 34—35 років

Асаґао, колишня жриця Камо, дочка принца Момодзоно

П’ята принцеса, сестра імператора Кіріцубо і принца Момодзоно

Третя принцеса, пані Оомія, мати Аої та Удайсьо, дружина Лівого міністра

Юґірі, панич, син Великого міністра, Дзідзю, 12—14 років, син Ґендзі та Аої

То-но цюдзьо, Удайсьо, міністр Двору, брат Аої, першої дружини Ґендзі

Акіконому, колишня жриця Ісе, ньоґо Умецубо, Імператриця-дружина, 24—26 років, дочка пані Рокудзьо і принца Дзембо, вихованка Ґендзі

Ньоґо Кокіден, дочка Удайсьо, наложниця імператора Рейдзея

Принц Сікібукьо, батько Мурасакі

Кумої-но карі, дівчина, юна пані, 14—16 років, молодша дочка Удайсьо (міністра Двору)

Адзеці-но дайнаґон, вітчим Кумої-но карі

Йосікійо, намісник Омі, Сацюбен, прибічник Ґендзі

Кореміцу, намісник Сетцу, Сакьо-но дайбу, прибічник Ґендзі

Танцівниця, Ґосеці, То-найсі-но суке, дочка Кореміцу

Пані Ґосеці, Цукусі-но ґосеці, дочка Дадзай-но дайні, можливо, колишня кохана Ґендзі

Ханацірусато, мешканка Східної садиби, пані Західних покоїв, кохана Ґендзі

Імператор, що зрікся престолу, імператор Судзаку, син імператора Кіріцубо і наложниці Кокіден, старший брат Ґендзі

Імператор, Рейдзей, син Фудзіцубо і Ґендзі (офіційно — син імператора Кіріцубо)

Принц Хьобукьо, Хотару, син імператора Кіріцубо, молодший брат Ґендзі

Велика імператриця, Кокіден, мати імператора Судзаку

Мурасакі, пані із Західного флігеля, 26 років, дружина Ґендзі

Обородзукійо, Найсі-но камі, придворна пані імператора Судзаку, таємна кохана Ґендзі

Пані Акасі, 24—26 років, дочка Нюдо з Акасі, кохана Ґендзі

З початком нового року, коли скінчилася жалоба з приводу першої річниці смерті колишньої імператриці Фудзіцубо, всі придворні в день весняної зміни одягу перейшли на яскравий, такий, що радує очі, а з наближенням свята Камо встановилися приємні ясні дні. Тільки Асаґао, колишня жриця святилища Камо, все ще була сумна й задумана, а її молоді служниці, прислухаючись до шелесту листя багряника в саду, з тугою згадували минулі дні. І саме тоді від Ґендзі принесли листа: «Мабуть, цього року день Обмивання Ви проведете у спокійних роздумах...

Чи сподівались Ви сьогодні,

Що хвилі річкові,

Знов накотившись,

Віднесуть з собою

Ваше вбрання жалобне?..»

Складений неначе офіційний документ, аркуш фіолетового паперу був прив’язаний до гілки гліцинії. Зворушена листом, жриця відповіла:

«Немов учора

Вбрання жалобне одягала,

Та вже настав

День Обмивання.

Який цей світ мінливий...

Усе таке хистке...»

От і все, що вона написала, але Ґендзі, як звичайно, довго не міг відірвати очей від написаного.

Коли закінчувалася жалоба, він подбав, щоб її забезпечили такою кількістю одягу, яка ледь вміщалася у покоях Сендзі, її служниці. Жриця була незадоволена цим, бо не хотіла стати об’єктом людських пересудів. Вона була готова відіслати дари назад, якби лист містив якісь двозначні натяки. Але ж нічого такого вона в ньому не помітила, а тому не було підстав відмовлятися. Крім того, останніми роками Ґендзі часто, коли випадала пристойна нагода, присилав їй подарунки від щирої душі.

Водночас Ґендзі писав зворушливі листи і П’ятій принцесі. «Здається, начебто ще вчора він був дитиною, а от уже став дорослим чоловіком, який про мене не забуває. Його незвичайна краса поєднується в ньому, як ні в кому з людей, з доб­рою душею», — розхвалювала вона його, і молоді служниці посміювалися. А під час зустрічі з Асаґао П’ята принцеса зауважила: «Здається, пан міністр ставиться до вас вельми приязно, але я не вбачаю в цьому нічого поганого, адже він давно до вас не байдужий. Пригадую, що покійний принц, ваш батько, часто нарікав на те, що розійшлися ваші долі й міністр не став йому зятем. Він не раз скаржився мені на вашу впертість, яка завадила здійсненню його задуму. Поки була жива Аої, дочка покійного Великого міністра, зі спів­чуття до Третьої принцеси, пані Оомія, я утримувалася від ролі посередниці. Але тепер, коли благородної першої дружини міністра вже немає, що заважає вам згідно з прагненням покійного батька зайняти її місце? У тому, що міністр знову почав шукати вашої прихильності, я бачу знак споріднення ваших доль у попередньому житті».

Роздратована старомодними порадами тітки, жриця відповіла: «Якщо покійний батько завжди вважав мене впертою, то хіба ж я можу підкоритися звичайному житейському глузду?» Відповідь Асаґао була такою рішучою, що П’ята принцеса перестала її переконувати.

Оскільки служниці в садибі Момодзоно, незалежно від звання, також стали на бік Ґендзі, то колишня жриця, перебуваючи у постійній тривозі, запідозрила всіх у змові. А от сам міністр, запевнюючи її в щирості й глибині своїх почуттів, терпляче чекав, що, може, врешті-решт вона стане поступливішою, і, видно, навіть не думав вдаватися до чогось, що могло б образити її гідність.

Останнім часом Ґендзі готувався до проведення обряду досягнення повноліття Юґірі, панича з дому покійного Великого міністра. Спочатку він збирався провести його в садибі на Другій лінії, але потім передумав з жалю до старої пані Оомія, яка, природно, дуже хотіла, щоб місцем проведення був її дім на Третій лінії. Усі дядьки хлопця з материного боку, які, починаючи з пана Удайсьо[1], належали тепер до високих вельмож і користувалися повною довірою Імператора, один поперед одного намагалися допомогти у підготовці церемонії, що своїм розмахом схвилювала весь світ. Спочатку Ґендзі хотів надати синові четвертий ранг, чого усі придворні й очікували, але несподівано передумав. «Хлопець ще надто молодий. Є щось надто тривожне в такому ранньому підвищенні, особливо тепер, коли світ повністю підкоряється моїм бажанням», — вирішив він, і панич повернувся до своїх придворних обов’язків у зеленому вбранні[2]. Невдоволенню та обуренню пані Оомія не було меж. Зустрівшись з мініст­ром, вона відразу про це згадала.

«Я не хотів би, щоб у у такому молодому віці він передчасно дорослішав, — пояснював їй міністр. — Покладаючи на нього певні надії, я збираюся спрямувати його на вивчення наук у школі[3]. На найближчі два-три роки він відійде від службових обов’язків, а після того, досягнувши відповідного віку, відразу посяде гідне місце на службі в Імператорському палаці. Сам я виростав у палаці й довго не знав, що відбувається у світі за його стінами. Вдень і вночі перебуваючи біля Імператора, я мав змогу ознайомитися лише з небагатьма стародавніми творами, та й то надзвичайно поверхово. Дещо я дізнався безпосередньо від самого Імператора, але, поки не отримав широких уявлень про світ, то не мав успіху ні в чому — ні в науках, ні в поезії, ні в музиці.

Вкрай рідко в недолугих батьків виростають розумні діти, а якщо кожне нове покоління буде гіршим від попереднього, то страшно й думати про майбутнє. Ось чому я вирішив спонукати сина до навчання. Хлопці зі знатних родин, звиклі отримувати за власним бажанням будь-які чини й звання, хизуються своїм високим становищем, але навіть не думають сушити собі голову науками. Віддаючись лише розвагам, вони без зусиль досягають нових чинів, а придворні підлабузники, у душі глузуючи з них, на словах вихваляють їх і намагаються у всьому догодити настільки, що ці молодики й самі починають дивитися на всіх зверхньо. Але, на їхній жаль, часи змінюються, і, коли їхні покровителі вмирають,