Читати книгу - "Алхімія, Аліна Скінтей"

Аріан Даар важко зітхнув, коли в ніс вдарив черговий сморід напівзогнилого болота, можливо в перемішку із рештками якоїсь нечисті. Морщачись від затхлого запаху, яким просякнув не лише його одяг, а й волосся він обережно продовжив ступати, намагаючись не натрапити на несподіванку у вигляді трясовини. Розглядати буре листя, яке недавно опало з дерев, соковиту зелень та мох, що прикривав багнюку, настрою в нього не було, хоча в сивому тумані, взагалі було складно щось розгледіти далі свого носа.

— Болото! — пробубнів Аріан собі під ніс. — Завжди болото, — в чергове зітхаючи, він продовжив свій обережний шлях по вузькій стежині.

Мати кар’єру мисливця, виявилось зовсім не так, як вміло розповідали викладачі. Замість обіцяної гори золотих монет – гора багнюки, боліт, темних лісів на тяжкої роботи, за яку платили копійки. Не те щоб Аріан скаржився про життєвий вибір, і всіляке інше, просто йому час від часу хотілось би рятувати всіляких там принцес ув’язнених у баштах драконів, а не пробиратися крізь ліани, грязюку в пошуках чергового вурдалаки, болотяника, шишиги чи чорних відьом.

Кожного разу Аріан присягається сам собі, що не полізе на болота, якщо не отримає щонайменше десять золотих монет за роботу, і все ж не може відмовити селянам, коли ті так прохають про допомогу. Цього разу справа варта була винагороди. Даар із задоволенням прийняв п’ять монет, які йому заплатили на перед і ще десять на нього чекало по кінці роботи.

Полювання на чорних відьом не було рідкістю, та все ж мати справу із собі подібним було вельми бридко. Чорні відьми особливо не відрізнялися від звичайних відьом чи відьмаків, вони просто паплюжили репутацію всіх, тож їх і охрещували чорними. Заклинання були-то одні і тіж, тільки використовувалися комусь на благо, а комусь на шкоду.

Відьма, що проживала посеред трясовин, допекла надто селянам, які із особливим ентузіазмом описували всі її злодіяння починаючи із розорення могил і закінчуючи засухою колодязів.

Даар із охотою слухав місцевих селян, які ділилися з ним за кухлем смачного елю в таверні, про лиходійку, яка не лише третирує селище, а й в добавок зваблювала чоловіків й топила тих в болотах чи розводила із жінками. Принаймні жіноча частина першочергово бажала чорній відьмі жорстокої смерті.

Аріан коли брався за завдання в гільдії, зовсім не думав, що це затягнеться довше ніж три дні. Зазвичай саме такий час він витрачав на усяку темну гидотну, яка ховалася в глухих кутках лісу, чи болота. Цього разу, лише дорога по трясовині зайняла весь світовий час, в ніч Даар не ризикував пересуватися невідомими стежинами. А ще він не бажав зіткнутися із відьмою в пітьму, яка черпала сили із ночі, мов воду із колодязя. Та й погода була не на його боці, чим далі він йшов, ти більше туман ставав густішим, а мряка сильнішою.

Розправив плечі, Даар різко зупинився. Його гострий зір вбачав ледь помітний жіночий силует. Жінка була по подив худорлявої статури. Обережно, Аріан ступив кілька кроків й завмер, коли чорна відьма опинилася перед ним, мов виросла із під землі. 

Молода дівчина мала не більше двадцяти п’яти, а її доглянута шкіра, заплетене бурштинового кольору волосся зовсім говорило, що вона належить до панянок, а вже аж ніяк не до числа відьом, а тим паче чорних.

Блакитна синява очей, прямий ніс, гострі вилиці та пухкі губи.

 «Яка ж молода й вродлива»  — подумалося Даару, коли відьма зняла каптура зі голови повністю, поглянувши на свого мислився.

На кілька хвилин запала дивна ніяковість й тиша, обоє дивилися здивовано один на одного, мов переконуючись в правдивості свого зору. Коли затріскотіло щось неподалік, мурашки побігли по спині Аріана, який стрімко вихопив кинджал зі шкіряного чохла виставляючи вперед.

Метал заскреготів так сильно, що неподалік зграя птахів злетіла із голих дерева, а бризки мряки розлетілися. Блакитна синява очей чорної відьми буквально заіскрилася, й вона вдарила ще раз. Даар відбив доволі сильний удар, як на худорляву статуру дівчиська, яка не подавала видатних фізичних уміннь. Та він відразу пошкодував, що недооцінив супротивника. Чорна відьма збила його з ніг, вдаривши надто не очікувано ногою прямо  в сонячне сплетіння, повалив Аріана на вологу землю.

Не встиг Даар зіскочити із землі, як до його горла притиснули холодний метал, від якого все тіло завібрувало.  Він дивився на чорну відьму не відривне, вбачаючи в її синяві очей свою смерть. Його кинджал відлетів, і це ще одним доказом було те, наскільки йому не пощастило із замовленням.

— Хто тебе відправив? — запитала чорна відьма, пильно заглядаючи в зелені очі відьмака.

Даар лише зараз помітив амулет який висів на шиї чорної відьми, і чи не вперше він пошкодував, що так необачно взявся за роботу, досконало не вивчивши інформацію. Дівчисько була точно не чорною відьмою. Він взагалі не був певен чи перед ним взагалі відьма.

— Ти, не та, за ким я прийшов, — видавив із себе Аріан.

Дівчина кілька разів кліпнула, все ще дивлячись в зелені очі Даара, які були надто насиченого кольору щоб виглядати природно.

— Ти ж відьмак? — перепитала вона про всяк випадок, все ще тримаючи клинок біля його горла.

Аріан кивнув, а потім широко всміхнувся, опустивши погляд на коліна дівчиська. Вона була  значно менших габаритів аніж він, і її спроба втримати його, всівшись зверху не надто була надійною.