Книги Українською Мовою » 💙 Класика » У дощовий вечір, Сайко Оксана 📚 - Українською

Читати книгу - "У дощовий вечір, Сайко Оксана"

58
0
30.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У дощовий вечір" автора Сайко Оксана. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «У дощовий вечір, Сайко Оксана» була написана автором - Сайко Оксана, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "У дощовий вечір, Сайко Оксана" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Цілісінький день періщив дощ. За такої погоди й мови не могло бути про якусь там прогулянку. Час від часу відволікаючись від нудного підручника з фізики, Влада дивилася у заплакане вікно. Все немов забарвилося у сірий колір різних відтінків: і небо, і будинки навпроти, і дитячий майданчик, і навіть каштани із жовтим листям… Дощ гуркотів у ринві, вистукував по даху якусь чудернацьку мелодію, яку відразу ж підхоплював і виспівував вітер. Ось продріботіла на високих обцасах сусідка, намагаючись дати раду парасольці, яку вперто, немов дражнячись і забавляючись, розвертав вітер. А ось Сашко Микитенко… Зіщулений, швидко біжить у під'їзд, накривши голову шкільною сумкою. Приблудна собака Лиска чимчикує, озираючись довкола, ніби здивована, де ж то поділася галаслива дітвора, що іноді полюбляє для забави потягати її за хвоста, особливо отой нестерпний Миколка з другого під'їзду. Здається, лише їй, собаці, той дощ не завада.

– Тікай! Ховайся від дощу, дурненька! – гукнула їй у вікно Влада.

Лиска немов почула її, бо десь забігла й зникла з очей. Влада тяжко зітхнула. Доведеться увечері просидіти біля телевізора. Тільки він може порятувати від нудьги. Мама працює в другу зміну й буде пізно, коли Влада вже спатиме, а тато на кілька днів у відрядженні… Влада ненавиділа самотність.

Майже щовечора вони збиралися з друзями у дворі в старій дерев'яній альтанці. Часто Сашко Микитенко приносив із собою гітару. Награвав мелодії, які придумував сам, співав пісні відомих рок-гуртів і мріяв стати справжнім музикантом. А вони йому підспівували… У вікні час від часу за фіранкою миготів мамин халат. Влада знала, що вона навмисне відчинила кватирку, аби слухати пісні. А тато, маючи добру спонуку, щоби винести сміття, й сам долучався до їхнього товариства. Він прохав дати йому на хвилю гітару і тоді ніби перетворювався на хлопчака, одного з ними віку. Він забував про все на світі, аж поки його не кликала додому мама.

"А все-таки пощастило мені з батьками", – всміхається своїй думці Влада, спинившись очима на весільному фото батьків на стіні. Вона пам'ятає, як вони з'явилися у дитячому будинку, їй тоді було сім років. Тато всміхався і пригощав цукерками усіх дітей… А мама, роззираючись довкола, усіх обіймала, гладила по голівках, і очі в неї були такі рідні й добрі, й неначе знайомі… І Влада підійшла тоді й довірливо запитала:

– То ви – мої тато і мама?

І сталося чудо – тато вмить підхопив її на руки й пригорнув до себе.

– Я знала, що ви мене знайдете, – твердо промовила Влада, обіймаючи його за шию.

Відтоді вони й стали для неї справжніми батьками.

Влада враз помічає, що вже добру годину сидить за підручником з фізики. Думки її десь блукають й зовсім не бажають зосереджуватися на отих законах і формулах. Сірі фарби негоди густішають, сутеніє. По майданчику знову чимчикує Лиска. В альтанці вимальовуються силуети двох. Влада марно напружує зір, намагаючись їх упізнати. О такій порі там збираються її друзі. Напевно, хлопці вирішили все-таки не зважати на погоду. Влада жбурляє підручника на полицю і, хутко накинувши куртку, вибігає у двір.

Дивіться такожОксана Сайко — КатькаОксана Сайко — Відважний капітан МаксОксана Сайко — Подарунок на святого МиколаяЩе 17 творів →Біографія Оксани Сайко

Дощ і вітер трохи вщухли. Наблизившись до альтанки, вона впізнає Сашка Микитенка.

З ним якась незнайома дівчинка, здається, трохи старша від Влади.

– Привіт, Владко, – привітався Сашко. – Це Вірка. Вона з дому втекла. Її батьки дістали.

– Як це? – не зрозуміла Влада.

– А так, просто нестерпно з ними стало, – заговорила Вірка, шморгнувши носом. – І те їм не так, і се не так… "А чого ти туди йдеш, а що так пізно повернулася, де вешталася, а чому з алгебри в тебе найнижчі бали?.. А чого посуд не помила, а що ти весь день робила?.." І так без кінця! Набридло просто та й все!

– З батьками так буває, – зітхнув Сашко, – але нічого не вдієш, на те вони й батьки, щоб за нас хвилюватися й повчати. Вони ж хочуть якнайкраще.

– Як на мене, – зауважила Влада, – у твоїх проблемах немає нічого такого серйозного, щоб через те тікати з дому.

– Та ти не знаєш найголовнішого, – заперечила Вірка. – В нашому класі цієї суботи вечірка. Дівчата собі такі сукні класні придбали, просто закачаєшся! Ну я своїм предкам і кажу: "Мені потрібна сукня на суботу, дайте гроші". А вони мені на те: "Нема грошей, кінець місяця, зарплата буде аж за тиждень… Та й навіщо тобі така дорога сукня, вдягни щось інше, в тебе ж є…" А я їм: "Ви що, хочете, щоб ваша донька виглядала, як остання бідака? Тоді позичте гроші, як не маєте". А вони мені: "Ми й так по вуха в боргах, тато кредит ледь сплачує". Ну я й кажу: "А хто вас просив той дурнуватий кредит брати? Ви мене породили, тож тепер дбайте про мене, бо я на світ не просилася. А нащо мені такі батьки, які своїй єдиній доньці паршивої сукні купити не можуть!" Отоді й почалося!.. Та я не стала вислуховувати їхні моралі, забралася з дому й пішла. Ну їх! Не розуміють вони мене!

– І що ти тепер збираєшся робити? – спитав Сашко.

Вірка стенула плечем:

– А не знаю. Думала, піду до друзів, хоч старі мене найперше там і стануть шукати. Нічого, хай пошукають, похвилюються: ніч, дощ, мобільник я вимкнула… Мені, головне, цю ніч десь перебути.

– Слухай, Владко, може, вона в тебе перебуде? В тебе ж класна мама, а тато у відрядженні, – раптом спадає Сашкові на думку. Напевно, дуже вже хочеться йому допомогти Вірці. Та й не дивно. Вона ж така гарна…

– Я б до себе взяв, – зітхає Сашко, – але мої батьки не зрозуміють. Вони недовірливі, так що нічого й не збрешеш. А ще й в міліцію заявлять… Владко, надія на тебе.

– Зі мною ніякого клопоту не буде, а мамі твоїй щось придумаєм сказати, – пожвавішала Вірка.

Якусь хвилю Влада насуплено мовчала.

– Зачекайте мене тут, – нарешті зронила й вибігла з альтанки.

Вона повернулася за кілька хвилин і, віддихуючись від швидкого бігу, простягнула Вірці якийсь пакунок.

– Ось, тримай.

– Що це?

– Сукня. Вона зовсім нова і дуже гарна. Я її лише раз вдягнула місяць тому, до маминої сестри на весілля. Бери.

– Та ти що, здуріла?.. Як це?.. Я не візьму… Я не…

– Бери! – з притиском повторила Влада. І повертайся додому, не треба так з батьками. Сашко тебе проведе. Проведеш?

– Та звісно… Проведу… – розгублено пробурмотів Сашко, що аж ніяк не чекав такого повороту подій.

– Мої мама з татом взяли мене з дитячого будинку, – пронизливо дивлячись в очі Вірці, раптом заговорила Влада. – Якби не вони, я б ніколи не мала батьків і була б сама-самісінька і нікому не потрібна. І ніхто не дбав би про мене, і не повчав, і не виховував, і всім було б на мене начхати. Добре, що ти не знаєш, як це – бути без батьків у сиротинці. Я тепер, мабуть, віддала б усе на світі, аби тільки в мене завжди були мама і тато!

Вірка не витримує цього її надто пронизливого, щирого погляду й опускає очі. Вона збентежено мовчить. У неї якийсь винуватий, безпорадний вигляд. Сашко співчутливо торкається її руки, здогадуючись, що вона відчуває, бо й самого палить сором – сьогодні вранці нахамив татові, а все через ту хімічку, що полюбляє на нього, Сашка, нажалітися…

А Влада поволі простує до будинку. Дощ зовсім перестав. І на вулиці стало так свіжо, а дихати легко-легко… І від чого у неї таке відчуття, немовби вона зробила щось важливе, хоч удома на неї чекає підручник з невивченою фізикою?

– Я поверну тобі сукню після вечірки, чуєш? Обов'язково! – раптом гукає їй наздогін Вірка.

З-під гойдалки вискочила Лиска й, привітно махаючи хвостом, всміхнулася Владі, висолопивши язика, немовби знала, про що йшлося в альтанці.

– Ех ти, мокра вся… А казала ж тобі: ховайся від дощу. Ну що, від котлет не відмовишся?

Підхопивши собаку на руки, Влада швидко забігла в під'їзд.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У дощовий вечір, Сайко Оксана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У дощовий вечір, Сайко Оксана"