Читати книгу - "Твоя. Назавжди, Дана Лонг"

Дзвін посуду, що розлетівся об плитку на підлозі, луною розноситься по всій квартирі.

– Все, заспокоїлася? – чоловік осудливо дивиться на мене.

– Заспокоюсь, коли наступна тарілка прилетить тобі в голову, – шиплю я у відповідь.

– Слухай, ми дорослі, цивілізовані люди, давай без цих серіальних драм.

– Тобто, ти йдеш від мене, не пояснивши причину, а мене виставляєш істеричкою?! – я не витримую і зриваюся на крик.

– Ти справді ведеш себе зараз як істеричка. Ти ж не дурепа і в глибині душі сама розумієш, що рано чи пізно це сталося б.

– Про що ти говориш? Мені здавалося, що ти був щасливий у шлюбі зі мною. То чого ж тобі не вистачало?

– Ти сама чудово знаєш причини. По-перше, я мрію про дітей, а ти не можеш народити. Мені продовжувати?

– Ти ж знаєш, чому я не можу. Коли ти збирався одружитися зі мною, я відразу попередила про це, але тобі було все одно. Ти казав, що кохаєш мене і для тебе це не важливо.

– Я передумав.

– О, ти передумав. У тебе взагалі совість є? Уяви себе на моєму місці. Ти вирішив добити мене?

– Не перебільшуй.

– У тебе хтось є? – нарешті я задаю питання, відповідь на яке боюся почути найбільше.

Чоловік нічого не відповідає, тільки продовжує свердлити мене поглядом.

– Я вгадала? – до горла підступає ком.

– У чому ти звинувачуєш мене, Єва? У тому, що я хочу повноцінну сім'ю?

– Просто дай відповідь, – голос зрадливо тремтить.

– Так, у мене є жінка, і зараз вона вагітна. Пробач Єва, але далі ми підемо різними шляхами, – після цих слів він встає і прямує до спальні.

Наплювавши на гордість, я кидаюся за ним слідом.

– Я кохаю тебе! Як ти можеш вчинити так зі мною?!

– Єва, давай без істерик. Я вже все тобі сказав. А кохання… воно минуло, так буває. Я зараз зберу свої речі, і ти мене більше не побачиш. На розлучення я вже подав, майно не ділитимемо. Квартиру можеш залишити собі.

– Вона і так моя! – верещу я, остаточно зірвавшись.

– Як я міг забути, – посміхається він.

Через якийсь час, зібравши свої речі в дві валізи, мій чоловік прямує на вихід, але вже біля самих дверей обертається і пильно дивиться на мене.

– Мені шкода, що так сталося. Ти хороша дівчина, Єва і я бажаю тобі знайти гідного чоловіка, але я теж заслуговую на щастя. Тож не суди мене суворо.

– Пішов геть!

Востаннє він дивиться на мене і зникає за дверима.

Затиснувши долонями рот, я сповзаю по стіні на підлогу, намагаючись подолати істерику. Він був сенсом мого життя, я так сильно його кохаю.

Але, мабуть, у чомусь він має рацію, як би боляче мені не було це визнавати. Я ніколи не дам йому те, чого хочуть усі нормальні чоловіки, а на одному коханні далеко не заїдеш.

Я повинна відпустити його якнайшвидше, інакше цей біль розірве мене зсередини.