Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Протест, Сайко Оксана 📚 - Українською

Читати книгу - "Протест, Сайко Оксана"

70
0
01.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Протест" автора Сайко Оксана. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Протест, Сайко Оксана» була написана автором - Сайко Оксана, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Протест, Сайко Оксана" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Її хатину було видно з вікна нашого класу. Така собі невеличка халупка, зовсім малесеньке подвір'я з похиленим і посірілим від старості, незугарним парканом. Стара Яна часто стояла біля того паркану і просто дивилася на вулицю. Напевно, з нудьги та самотності. Так само і я споглядала вулицю за вікном, коли були нудні уроки, а особливо математика, яку я не терпіла, відколи в нашому класі з'явився Мишук. З цим учителем важко було порозумітися, і то зовсім не через те, що був надто вимогливий, а через його прикру й нестерпну вдачу. У школі ходили чутки, ніби він став таким через те, що його покинула дружина. Мишук був середнього віку, низького зросту, голосно сякався і кахикав. Від нього пахло міцним тютюном, він невиразно й швидко розмовляв і через це сприймати його пояснення було дуже важко. А ще, коли він дратувався, то бурмотів якусь лайку, викликаючи смішок на задніх партах.

Він заміняв нашу математичку Натулю, яка була ще й нашою класною керівничкою. Минали тижні, а вона все не приходила. Ми почали непокоїтися, і навіть сердилися, що їй заманулося хворіти саме наприкінці семестру, коли наближалося тематичне оцінювання. Дівчата дзвонили Натулі в лікарню (бо нас туди не пускали), запитували про здоров'я… Вона втішала нас, що незабаром повернеться, а ми сумували, бо це "незабаром" тривало нестерпно довго.

Батьки не знали, що в Мишука я отримувала дуже низькі бали. Я приховувала це від них і навіть від своєї старшої сестри, від якої майже не мала таємниць. Мені не хотілося про це говорити: дорослі часом не можуть збагнути найпростіших речей. Я не розуміла Мишукових пояснень, а перепитувати його було неможливо, бо він страшенно дратувався і мова його ставала ще швидшою і ще невиразнішою.

Але все розпочалося того дня, коли Марта, моя найкраща подруга, не могла розв'язати біля дошки задачу. Їй завжди було важко з математикою, зате на фізкультурі вона була першою. Особливо їй вдавалися стрибки у довжину та крос, через що я іноді зовсім трішки заздрила їй. Марта стояла похнюплена, розчервоніла, нервово роздроблюючи пальцями крейду, і марно Ірка, відмінниця з першої парти, намагалася підказати їй правильну формулу. Мені було її дуже шкода, я розуміла, як вона почувається, бо й сама не раз бувала у схожих ситуаціях. Павка, якому Марта подобалася ще з третього класу, написав навіть формулу на аркуші паперу й підняв високо над головою. А Марта ніби не помічала цього, вперто стояла, мнучи поділ спідниці, з якоюсь незрозумілою гордістю, зовсім не зважаючи на відчайдушні зусилля друзів допомогти їй. Мишук голосно кахикнув і пригрозив Павці книжкою, начебто збираючись нею у нього пожбурити:

– Я тебе, Іващенко, сам викину зараз із класу.

Павка тяжко зітхнув і, махнувши спересердя рукою, ліг обличчям на парту. Вичекавши якусь хвилю, Мишук безжально вивів у журналі оцінку.

– Видно, нічого не вдієш, коли дурна голова забита будь-чим, тільки не алгеброю, – промовив до Марти, – можеш сідати… Вирощуватимеш свинок, це теж потрібна професія… Навряд чи твої батьки зможуть дати тобі кращу освіту, ніж власний хлівець.

Дивіться такожОксана Сайко — КатькаОксана Сайко — Справжній другОксана Сайко — НовенькаЩе 17 творів →Біографія Оксани Сайко

Марта враз спалахнула і, не стримуючи сліз, вибігла з класу. Хтось на задній парті дурнувато захихотів, але враз замовк, як тільки Павка, рвучко повернувшись, пригрозив кулаком. Та й ми усі ніяково позмовкали, у класі повисла напруга. Було соромно за грубість Мишука: усі знали, що Мартиним батькам доводиться важко, бо в них, окрім неї, ще шестеро дітей, того й тримають господарку… Але ніхто з нас не зронив жодного слова. Тільки коли вже всі розходились після уроку, Павка голосно обурився:

– Так ображати й принижувати… Це вже занадто!

А дорогою зі школи Павка, розмахуючи портфелем, снував грізні плани про те, як підстереже Мишука і надає йому по шиї. Ми з Мартою голосно, з утіхи, реготали, хоч було нам зовсім не весело.

– Не ходитиму до нього на уроки, – категорично заявила Марта наступного дня.

Тоді-то в мене й зродилася ідея протесту – і собі, з солідарності, не ходити на уроки до Мишука, поки не повернеться Натуля. Павка вирішив нас підтримати. Потрібно було лише якось згаяти тих 45 хвилин уроку, і я згадала про стару Яну.

Ми з Мартою іноді забігали до неї на перерві купити соняшникового насіння. Була вона жінка приязна і добра, і про те знали усі. Їй ніколи не вдавалося зобразити гнів чи злобу, вона не вміла сердитися. Але вона могла так присоромити хлопчаків, що гасали по вулиці з м'ячем, викрикаючи лайки, що вони розгублено і присоромлено змовкали, наче ті огидні слова почула не чужа, а їхня рідна бабуся.

Була саме велика перерва перед алгеброю, коли ми з Мартою й Павкою, розбризкуючи калюжі після вранішнього рясного дощу й озираючись на всі боки, хутко побігли до старенької халупки за похиленим парканом. Здавалося, стара Яна навіть зраділа, побачивши нас. Вона трохи занедужала і ще з порога попросила нас збігати по ліки в аптеку поруч зі школою, за що пригостила нас пиріжками.

– Дякую, що зайшли й допомогли, а зараз час на урок, – несподівано сказала, як тільки ми повернулися й віддали їй ліки.

Я й Марта лише розчаровано зітхнули. Яна знала, що перерва закінчилася, – пронизливий шкільний дзвоник, мов на зло, підступно долинав аж сюди.

– У нас немає уроку, вчителька захворіла, – не розгубився Павка. – Можна, ми у вас посидимо?

Стара Яна похитала головою – її неможливо було здурити. А може, то ми не вміли брехати?

– Не слід прогулювати, – сказала, – ідіть, навідаєтесь після школи.

У ту мить ми троє відчули щось схоже на відчай. Куди ж нам зараз іти? Якщо під час уроків нас побачить на вулиці директор, хтось з учителів чи навіть черговий – будуть великі неприємності.

– Ми не можемо піти на той урок, – понуро відказав Павка.

Довелося про все розповісти: і про те, як Мишук принизив Марту, і про наш страйк… Баба Яна вислухала нас дуже уважно і, трохи розмисливши, заговорила:

– Я пам'ятаю Мишука ще молодим учителем, зразу після інституту… Сам він із сиротинця, тому, видно, й вдача його така сувора, а ще життя особисте не склалося… Та попри це він таки непогана людина. Пам'ятаю, як торік привіз мені дровець… Звісно, не має він права ображати своїх учнів – тут ви маєте рацію, – але чого ви доб'єтеся тим, що лише втрійку тікатимете з його уроків? Якщо бажаєте, щоби зрозумів він свою помилку, мусите оголосити страйк усім класом і сказати йому про те у вічі. Отоді-то ваш вчинок і матиме результат.

Послухавшись поради баби Яни, ми обговорили цю проблему усім класом і довго не розходились після уроків, аж прибиральниця прикрикнула на нас, що час вже додому. Того дня Мишук устиг образити ще й Галку, обізвавши її дурепою. Далі терпіти цього не можна було, й ми одностайно вирішили завтра ж покласти Мишуковим образам край.

Він зайшов до класу, як завжди, кахикаючи й щось бурмочучи. Зиркнув на клас, сів за стіл, насуплено вдягнув окуляри, розкрив журнал і зробив перекличку.

– Ну… – він знову обвів поглядом з-під окулярів увесь клас, – як там домашня задача? Хто пояснить біля дошки? Може, Стрільців бажає?

Уляна Стрільців, що була найтихішою і найбоязкішою з-поміж нас усіх у класі, поволі підвелася.

– Леоніде Кириловичу, я вийду до дошки, якщо ви вибачитесь за свої образи і надалі більше нікого не будете принижувати, – сказала вона, і ми всі здивувалися, вперше почувши нові нотки в її голосі.

– Інакше ми оголошуємо страйк! – підвелася Ірка-відмінниця.

По тих словах підвівся увесь клас. Мишук підвівся й собі, знявши окуляри, розчервонілий, розгублений і якийсь безпорадний. На хвилю повисла напружена тиша. Після чого Мишук швидко вийшов з класу, на ходу виймаючи з кишені цигарку.

– Директорові побіг жалітися, – висловив хтось своє припущення.

– Нехай спробує, – насмішкувато кинув Павка, – не на його користь!

Мишук повернувся за кілька хвилин й заходився щосили терти дошку, хоч вона й так була чиста.

– Коли кого образив – вибачайте… – заговорив він дивним приглушеним голосом, ні на кого не дивлячись. – Більше не повториться, я не хочу конфліктів, а зараз запишіть нову тему уроку.

Після того випадку він приходив на уроки, опитував, пояснював нову тему і йшов собі геть без зайвих розмов та реплік. Це були уроки напружені, невеселі, якісь вимушені, і ми, як ніколи, з нетерпінням чекали повернення Натулі. А за місяць часу, коли вона все-таки повернулася, ми несподівано дізналися, що Мишук покидає нашу школу. Йому запропонували місце директора школи у сусідньому селі. Я дивилася у вікно, на якусь мить забувши про геометрію. Падав перший сніг, Мишук йшов, сутулячись, зі старим шкіряним портфелем під пахвою. Біля старої Яни, що стояла за парканом, він спинився, перекинувся з нею кількома словами, кинув погляд на школу, наче з чимось прощався, і пішов собі далі, в парі зі своєю самотністю. Таким він мені запам'ятався назавжди, і чомусь саме в ту мить, коли я дивилась йому в спину, мені стало його дуже шкода. Чому? Й сама не знаю…

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Протест, Сайко Оксана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Протест, Сайко Оксана"