Читати книгу - "Старий пес, Руданський Степан"
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Руданський Степан
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
То його й тримали;
Як постарівся, небора,
Взяли та й нагнали…
Іде, бідний, дорогою,
Притулку шукає;
Аж у лісі на поляні
Вовк його здибає.
"Куди,— каже,— йдеш, Собако?"
"Притулку шукати!.."
"А що ж твої господарі?"
"Та вигнали з хати!"
"Ну, нічого! Будеш,— каже,—
У мене служити;
В мене будеш, як дитина,
У розкошах жити…
А чи їв ти що сьогодні?!"
"Ні,— каже,— нічого!"
"Тож ходімо обідати!" —
Каже вовк до нього.
Ідуть вони темним лісом,
Ідуть чагарями,
Ідуть вони пустим зрубом,
Буйними ланами;
Ідуть степом!.. На степові
Стадо коней грає…
Вовк пригнувся, поглядає,
Здобич вибирає…
"Бачиш,— каже,— ту лошицю,
Що білії п'яти?"
"Бачу",— каже. "Ото з неї
Будем обід мати".
І в минуті почав землю
Під собою дерти;
Зачав дерти сиру землю,
Як навісний, жерти.
"Подивися-но на мене —
З'їжилась чуприна?.."
"З'їжилась,— Собака каже.—
Встала, як щетина!.."
Знов він землю під собою
Зачинає дерти,
Зачинає землю дерти,
Як навісний, жерти.
"А поглянь-но мені в очі!
Чи посоловіли?"
Пес поглянув йому в очі:
"О, посоловіли!.."
Вовк, як куля, до лошиці!
Та й не сподівалась…
Стадо в ноги, в чисте поле!..
Лошиця осталась.
Беруть вони ту лошицю
Теплу ще білують.
Збілували тлусті стегна,
Стали та й балують…
Попоїв Пес та й гадає:
"Нічого служити…
Тепер собі і без Вовка
Я вже можу жити.
Тільки землі наїстися
Та сміло кидатись,
І будь огир, будь лошиця,
А мусить піддатись".
І наїжився до Вовка
Та й давай брехати,
Давай Вовка голодного
Від лошиці гнати.
"Іди,— каже,— коли хочеш,
А то прийдуть люди —
Тоді тобі, вражий Вовче,
Та й із милом буде!"
Подивився Вовк на нього,
Як на того біса,
Махнув хвостом, стрепенувся
Та й пішов до ліса.
А Собака коло стерва
Днює і ночує…
Тілько в неї і роботи,
Що балом балує…
І скінчила всю лошицю,
Поживи шукає.
Іде собі дорогою,
Аж Кота здибає.
"Куди, Котику, мандруєш?"
"Притулку шукати!"
"А що ж твої господарі?"
"Та вигнали з хати!"
"Ну, нічого, будеш,— каже,—
У мене служити;
В мене будеш, як дитина,
У розкошах жити!
А чи їв ти що сьогодні?"
"Ні,— каже,— нічого!"
"Тож ходімо обідати!" —
Каже Пес до нього.
Ідуть вони по степові,
Табун коней грає.
Пес найкращую лошицю
З стада вибирає.
"Видиш,— каже,— ту лошицю,
Що білії п'яти?
Ото зараз,— каже,— з неї
Будем обід мати!.."
І в минуті став Пес землю
Під собою дерти,
Став він дерти сиру землю,
Мов навісний, жерти…
"А що,— каже,— подивися:
Чи чуприна встала?"
"Ба ні,— каже,— щось не встала!"
"Та кажи, що встала!"
"Ану тепер подивися!
Чи встала чуприна?"
Хоть не встала, а Кіт каже:
"Встала, як щетина".
Зачинає знов він землю
Під собою дерти,
Зачинає землю дерти,
Як навісний, жерти!
"А поглянь-но,— каже,— в очі,
Чи посоловіли?"
Подивився Кіт у очі:
"Не посоловіли!"
"Та кажи-бо, старий дурню,
Що посоловіли!"
Бере Котик та і каже,
Що посоловіли.
Він, як куля, до лошиці!
Вона — копитами!
Так Собака і розклався
Догори ногами!..
Прийшов Котик, глянув в очі —
Очі вже темніли…
"Отепер,— собі промовив,—
То посоловіли!"
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старий пес, Руданський Степан», після закриття браузера.
