Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Штаб отамана Махна, Полтава Леонід 📚 - Українською

Читати книгу - "Штаб отамана Махна, Полтава Леонід"

41
0
19.02.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Штаб отамана Махна" автора Полтава Леонід. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Штаб отамана Махна, Полтава Леонід» була написана автором - Полтава Леонід, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Штаб отамана Махна, Полтава Леонід" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1

Розковані коні сповзали у яр,
Спливали з потоками талого снігу,
І зойкав поранений Рудь-комісар,
До рани-вогню прикладаючи кригу.
Поїхав по хліб — а натрапив на смерть:
Більш смерти, як хліба у цій Україні…
Спливають сніги. Розповзається твердь.
Чи Рудь на підводі, чи вже в домовині?
Мерці не керують. Тож коні бредуть
Самі, до своїх, — недомовлені змовці —
В господарський стан, по прекрасну біду
По завчені сідла і шпори махновців.

2

Три ночі блукає Рудь
З петлюрівської частини.
Сніги, наче мертва ртуть,
Долини, мов домовини;
Пече у плече рушниця:
— Тримайся своїх, юначе! —
Лиш місяць, немов лисиця,
В холодному небі скаче.
Іде, як у казці, Рудь —
Козак, що згубив частину:
Направо ступнеш — заб’ють,
Наліво ступнеш — загинеш;
Праворуч — самі червоні,
Роззорені Ванька і Катька…
Ліворуч — скажені коні
Махна — бездітного батька.
В ярузі спинився Рудь:
Ні впасти, ні йти не сила.
У небі росте каламуть,
Долини, немов могили;
Зсуваються темні хмари
Груддям із небесної ями,
Вже чути й лопати удари —
То грім гуркотить над снігами.
І чує зненацька Рудь:
В долині скрипить підвода,
І бачить, що коні йдуть
Якимсь дивовижним ходом;
І вийшов Рудь на дорогу,
Щоб брата зустріти нині!..
Широка земля для Бога,
Вузенька вона для людини.
Дивіться такожЛеонід Полтава — ПророцтвоЛеонід Полтава — Чорнобильська поемаЛеонід Полтава — Перший закон дружбиЩе 25 творів →Біографія Леоніда Полтави
3

Уночі, коли місяць апріль
Вибігав у степи крадькома,
Лютим вовком завила метіль —
З комісаром вмирала зима.
І сказав комісару козак:
— Так його, ще й отак-перетак!
Доведеться загинуть удвох —
Мабуть, з Леніном змовився Бог…
Вже нема ні моїх, ні твоїх,
Ні харчів, ні набоїв, ні ніг.
Ранен ти? Лиш тому, не забудь, —
Я тебе не прикінчую, Рудь.
І над братом схиляється брат,
Чує серце, що б’ється не в лад.
Попід черево коні в снігу.
Зачепилася ніч за дугу.
А вони сплять на возі удвох,
І не знають про них ані Бог,
Ані ці здичавілі поля,
А ні ця — найрідніша ж! — земля…
Лиш метіль, як прощальні хустки,
Що тріпочуть у рідних полях,
Та зірки, аж криваві зірки —
Наче кров на прощальних хустках.

4

Над хвилями Чорного моря,
Посивілого в мороз,
І лагідний, і суворий
Ішов в Україну Христос.
Долонею стишував води,
Засвічував зоряний рай,
І хмари руками розводив,
Забутий шукаючи край.
І тільки святою стопою
Діткнувся крутих берегів, —
Спливли легкотанучим лоєм
Залежані плями снігів;
І тільки ступив — заспівали
Предивно-зелені гаї,
І скрипнуло жалібно рало,
Покинуте у кураї;
І скаржились пустки-облоги:
"Коли Ти вже спиниш зиму?"
І падали биті дороги,
Мов килими, в ноги Йому.

5

Не сів на недужу підводу,
Що тихо полями брела.
Услід їй пішов.
І підходив
Христос до якогось села.

6

На четвертину кімнати — розпарене тіло печі.
У ній гуготить і клекоче вогонь, кип’яток та узвар.
Єдина вона господиня, єдиній ніхто не перечить,
Хіба що з кутка напівсонно коли захрипить самовар.
Від печі — столи предебелі, не тесані столярами,
Здається, вони на привіллі столами з землі і росли:
Коріння — покручені ноги, гілля — задошковані рами,
На скатертях, шитих квітками, сто плям самогонки-смоли.
Та плям і не видно за густо поставленими мисками,
В яких холодець дриговитий та борщ, як відлуння пожеж,
Стрючки зарізяцького перцю — вогненними язиками,
Шклянки і пляшки поміж ними — загонами вірних стеж;
Оголена дівка-цибуля, товсті оселедці ув отці,
Наквашеної капусти возводиться царська гора…
Так от де зібралися хлопці, підвипилі, чортові хлопці, —
Вітри, невгамовні гуляки з-над Чорного моря й Дніпра!
А він — у кутку з образами, щупленький і ледве помітний,
Сидить, не куштуючи страви, вдивляючись у вікно,
У туго затягнутім френчі, з чолом, поруділим і пітним,
Учитель, що учить бандитів — задуманий батько Махно.
За стінами — вірні тачанки і невідмовні "максими",
При боці — зручний парабелюм — єдиноутробний брат,
І хлопці оці, дядюги, що, хати пустивши з димом,
Пішли з ним в огонь і в воду, вивірені стократ.
Куди їх вести серед степу? Для чого, для кого, до кого?
Хіба ж їм тут мало сивухи, оцим жерунам, що жують,
Що тиснуть в горлянку ковбаси, що мають в обрізі — Бога,
А в серці — страшну пре байдужість, або ще страшнішу лють.
Перемело вже? Дурниця! Мете ще петлюрівським снігом
І снігом червоних московців по всій Україні мете.
Говорять: у Мєнську й Варшаві настала воєнна одлига…
Дурні поговори! Тут — слава і хлопці, і сало, і степ!
Що ж завтра, задуманий батьку? Що ж завтра? — тачанка і коні,
Маршрути — як шибениць петлі, душа — під усі вітри.
А будь вони всі прокляті: зелені і сині, й червоні!.. —
І впало, мов люта ґраната, підвипите слово: "Замри!"

Промова батька Махна

— В душу, в гроб, у печінку й тіло,
В кості, в кров, у отця і мать,
В Бога, в чорта, у ребра й жили,
В б… — Марусю, в її кровать!
Слухай, Рудь!
Вилітай із хати —
Інформацію нам веди! —

Знову чавкіт. Та піч горбата. Та зіпрілі її зади

7

Даремно тих коней відбили червоні!
Вони не забудуть ніколи Махна!..—
Не треба шукань, небезпек і погоні:
Не встиг іще Рудь відійти від вікна,
Як віз підкотивсь до махнівської хати,
А в ньому, на дошках кривавих, навзнак,
Лежать непритомні, нерушні два брати:
Німий комісар і замерзлий козак.
Рудь вибіг,
до них! —
упізнав, і зненацька
По конях ударив, пустивши в алюр,
І віз покотивсь несподівано хвацько,
Пірнаючи в хвилях весняних баюр!
Рвонувся Махно, і зірвалися хлопці —
Пройдисвітки-відьми та вітру сини,
І Рудь опинився в роздертій сорочці,
Як крикнув Махно:
— Зупини!

8

Обоє живі, а звестися нездібні.
Над возом схилились зубаті роти:
— Щось, Руде, на тебе занадто подібні?.. —
Бандит обізвався: — Брати.
Ага!.. Так стріляй же! Це ж наші враги! —
І степ, наче здиблений кінь,
Копитами блискавку бив навкруги,
Розколюючи далечінь.
І батько здригнувся від реготу: — Ріж!
Дивися ж: тризуб і зоря!.. —
І падало слово, як щерблений ніж
У душу плугатаря.
І третій тоді натискає курок:
Вже зроду не встануть брати.
І кинув Махно, відійшовши на крок,
Спокійно й байдуже: — Ти.
Рвонув парабелюм.
Схитнувся бандит.
Три брати — а смерть одна.
Хитались і в’яли в розпуці сади…
І чути було з штабового вікна
Брязчання склянок, ремиґання ротів,
Задушливе дихання печі…
Чорним вороном вечір летів,
Дев’ятсот дев’ятнадцятий вечір.

9

Зима угиналась від горя,
І в путь, без віночка із рос,
По хвилях суворого моря
Ішов у минуле Христос.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Штаб отамана Махна, Полтава Леонід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Штаб отамана Махна, Полтава Леонід"