Читати книгу - "Мої сімейні обставини, Анна Лерой"

29 травня, 1113 рік від Привласнення територій.

Літопис сім’ї Флейм.

Лайм Вікторі Флейм увійшла в сім’ю Ф’юрін як господиня і привела землі Флейм під обережний покрив Еріха Мореста Ф’юріна, нехай буде його сила оберега міцна, а нащадки численні і обдаровані магічно.

***

Бути аристократкою в наш час — пропаща справа. Кого хвилює твоє походження, коли ти знаходишся в самому багатонаселеному місті на півдні материка — у Віккі, а навколо вирує життя. Темп життя настільки високий, що немає часу помічати, хто там спить в сусідньому кріслі в громадському транспорті. Та й чи потрібно воно мені? Ось милуватися вкотре вузькими вуличками нашого району і яскравими вивісками над лавками і крамничками набагато цікавіше.

Сигнал трамвая натякає, що ще трохи, і я пропущу зупинку. Тож доводиться відволіктися від споглядання околиць і вистрибнути майже на ходу. Була б відьмою, як кузина, полетіла б хоч на стільці, хоч на мітлі, хоч на дивані. Відьми — вони взагалі з повітрям добре взаємодіють. Була б чоловіком з обережним даром, як мій старший брат, і ніколи б не потрапила в Вікку. Оберіг, вступивши в спадок, не покидає своєї землі. Таким, як я або мій молодший братик, недостатньо сильним магічно, залишається сподіватися на статок сім’ї. Багата сім’я — завжди краще бідної. Бо бідність для всіх однакова, якими би пращурами — знатними чи ні — не нагородила тебе доля. У жебрака-аристократа проблем і обов'язків більше, ніж привілеїв. Пропаща це справа, як і говорила.

* * *

На роботі всі охоплені бурхливою діяльністю. Ми варимо зілля не найбільш огидного штибу. Наша лабораторія розташувалася в середній частині міста поміж торговців і оптового ринку. Тому платоспроможних клієнтів багато. Людям в окрузі потрібні різні настої: від лікарських до дубильних і вогнетривких. Алхимічний магазин працює цілодобово, і до ранку на його полицях мало що залишається. Життя у Віцці дійсно вирує, не припиняючи.

— Флейм!

Шеф свердлить мене поглядом, але нічого не говорить. Запізнилася я всього хвилин на десять. Але мені можна, я зілля не варю, всього лише розбираюся з папірцями. Взагалі, в залі вже трудяться алхіміки, а в магазині раз у раз дзвенить дзвіночок.

Не встигаю я розкласти свої речі в крихітному закутку між книжкових полиць і документів, який слугує мені робочим місцем, як чую вимогливий оклик і далі за ним смішки.

— Віко! Гей, талісмане нашого скромного алхімічного цеху, повідьмачь трохи над котлом Ореста!

А це особливий прикол. Так, звичайно, навіщо кликати мене першим ім'ям, коли можна так смішно скоротити друге. Так зразу і не здогадаєшся: чи то про місто розмовляють, чи про мене. Не знаю, хто придумав, але поширилася ця ідея дуже швидко. Мені здається, що в цьому винна старенька з сусідньої їдальні, вона так назвала мене в перший робочий день, але доказів немає. За чотири роки я так і не звикла до прізвиська, тому кривлюсь від досади. Але до котла підходжу, розкриваючи на ходу товстий записник — особисті записи.

— Що це таке? — вказую мішалкою на фіолетову з зеленню рідину.

— Від гастриту, — зізнається Орест. Він — досвідчений немолодий алхімік, помилок в інгредієнтах не допускає, рецепти знає напам'ять, так іноді дозволяє собі експериментувати, але не на роботі. Втім, повідьмачить мене викликають тоді, коли нікому взагалі не ясно, що не так. Еге, ось така в мене робота. У мене непогано з нюхом та інтуїцією, в моїй сім’ї часто народжувалися відьми, їх записи я читала, як казки на ніч в дитинстві. Я концентруюсь і перемішую зілля, намагаючись зрозуміти, звідки зелень і легкий запах свіжості. Остання ознака вказує на тваринний компонент, але в рецепті такого немає. Взагалі, зілля від гастриту нічим не пахне. І ця зелень... Роздуми раптом перериває кур'єр, який уривається до приміщення:

— Лайм Вікторі Флейм. Послання! Послання для Лайм Вікторі Флейм!

На нього усі шикають і далі порога в величезну лабораторію не пускають. Нічого сторонньому ходити між котлами, ще зачепить щось або пилом натрусить. Мої думки з кур'єра знову скачуть назад до некондиційного зілля, і мене проймає здогадкою:

— Оресте, стеля. Це трав'яний павук! Знову зараження!

Єдиним стрімким рухом всі котли накриваються кришками, вогонь під ними зменшується. Алхіміки бурчать, але мої вказівки виповняють без будь-яких суперечок. Більшість зіллів постраждає від зміни температурного режиму, втративши частину властивостей. Але це не так серйозно, як повністю зіпсоване зілля. Коли до складу потрапляє трав'яний павук, настої треба утилізувати.

Але якщо я помилилася, то збитки можуть погасити частково з моєї кишені. Це не смертельно, але небажано. Жити впроголодь — не моє улюблене захоплення. Але шеф знає, що я рідко помиляюся, та й краще підстрахуватися і прибрати цих членистоногих, поки вони надмірно не розплодилися.

Кур'єр продовжує стирчати на порозі, поки алхіміки несуть і встановлюють сходи. Я з силою стискаю долоні в молитовному жесті, коли хлопчина з підмайстрів влазить під стелю. Сходи хитаються, стеля висока и темна, але хлопчина добирається, декілька секунд витріщається і нарешті кричить:

— Трав'яний павук! Тьма тьмуща!

Під скорботні вигуки алхіміків я повільно видихаю і йду назад до своєї конторки. Підозри підтвердилися, заробітної плати я не втрачаю, подальше — не моя турбота. Позіхаючи, я ставлю на гарячий камінь маленький металевий чайничок, щедро сиплю в воду жменю квітів і тонких гілочок. Настій допоможе підбадьоритися і витримати подальші процедури очищення приміщення. Шеф буде кричати на чистильників, підозрюючи їх у всіх гріхах, а чистильники мляво огризатися. Але останні не винні: трав'яного павука дуже легко занести разом з інгредієнтами. Перебирати сировину так ретельно, як це робиться в лабораторіях більш престижних районів, у нас немає ні грошей, ні часу.