Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Обіжання, Мінович Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Обіжання, Мінович Олександр"

47
0
18.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Обіжання" автора Мінович Олександр. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Обіжання, Мінович Олександр» була написана автором - Мінович Олександр, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Обіжання, Мінович Олександр" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Дивлюсь у вікно свого будинку на дитячий майданчик. Там граються у піску мої малі сусіди. Аліна та Назар. Обом приблизно по чотири роки.

Назар виставив вперед ногу й терпеливо спостерігає, як Аліна обкладає його черевика мокрим піском. Будують гараж для машини Назара.

Аліна пристукує пісок долонями і наказує Назару тихенько виймати ногу з купи мокрого піску. Той витягує. На місці ноги в піску залишається дірка схожа на печеру. Аліна верещить і підскакує від задоволення. Так, що аж до них повертають голови пенсіонер Микита Іванович та його собака Мухтар, які роблять свою щоденну прогулянку.

Гараж вийшов гарний. Тепер тільки до нього треба провести дорогу й поставити іграшковий автомобіль Назара.

І все було б добре, якби не вайлуватість хлопця. Він необережним рухом, ставлячи машину, завалює гараж.

– Слон! Слоняра безтолкова! Ти шо, не бачиш куда ставиш, – підслуханими словами своєї мами кричить на Назара Аліна і штовхає його в груди.

– Сама така! Аліна-маліна! Не треба мені твого гаража, я собі сам збудую, або краще хай моя машина на вулиці стоїть, як у мого папки.

Діти штовхаються, жбурляються піском, обзивають одне одного і розходяться по різних кутках майданчика. Роблять погрозливі заяви:

– Я з тобою не дружу біше.

– І я з тобою біше не дружу.

Проте не проходить і десяти хвилин, як вони знову разом. Тепер вкладають спати Алінину ляльку. Недавніх обід їхніх наче й не було. Ніби хтось стер їх гумкою-стирачкою з дитячої пам'яті.

Я в захваті від такої дитячої поведінки. Думаю: "От би так нам, дорослим".

Але в дорослих свої правила.

Мої гарні друзі, сімейна пара, яка прожила більше п'ятнадцяти років разом, не говорили між собою більше місяця. Вона бігала жалітися та ночувати до своїх батьків, а він виливав обіду на жінку в п'яному товаристві старих друзів.

Знаєте чому?

Бо він забув привітати її матір з днем народження.

Вона не могла зрозуміти такого неповажного відношення до своїх батьків, а він не міг зрозуміти, як можна з такої дрібниці роздувати вселенську пожежу.

Не менш вразливий приклад двох моїх сусідок, які могли годинами балакати про все на світі, коли зустрічалися на вулиці чи біля будинку. Про все, навіть про таке, про яке і по телевізору ще не показували.

Тепер не балакають. Добре хоч здороваються. Демонструють, що не вороги, але вже й не друзі. Можу собі тільки уявити, скільки нерозділеної інформації залишається зараз в їхньому мозку. Але обіда є обіда. Хіба її можна забути чи легко простити? Та й привід який... Коли одна з цих сусідок дуже спішила, а друга ледь не за руку її тримала, щоб щось новеньке розповісти, то та перша візьми і ляпни язиком:

– Немає в мене часу сьогодні на ваші балачки. Спішу дуже. Чекайте, може іншим разом.

Ну хто б на таке чванливе та зухвале не обідився?

Ви, скажете?.. Сумніваюсь... Ой, дуже сумніваюсь.

Ще одне.

На роботі посварилися між собою двоє співробітників-кумів. Тепер ніби не бачать один одного. Стараються так ходити коридорами, щоб не пересікатися. А раніше скрізь разом – і на пиво, і на рибалку, і на футбол, і в баню.

Якраз баня й стала причиною розриву такого, здавалося б, міцного зв'язку.

Зазвичай в баню колеги ходили завжди разом. А в останній раз господар бані свого товариша не запросив. Місця не вистачало. Компанія велика набилася. Пробував куму потім пояснити – виправдатися, та куди там. І слухати не схотів. В підсумку постраждали обоє, бо не мають з ким іти туди, куди завше. Мусять дома сидіти на радість жінкам.

Прийшлось мені якось хворим родичем піклуватися. Рак в чоловіка виявили.

Спеціалізована лікарня була забита хворими так, що не пройти. Ліжко біля ліжка – впритул. І в коридорі лежать, дожидаючись операції чи просто допомоги.

Важка хвороба. Багатьох знесилює та забирає життя.

Звідки тільки береться вона на нашу голову?

Одного разу розговорився зі старим лікарем, через руки якого пройшли тисячі і тисячі онкохворих. Питаю його:

– Як думаєте? Звідки береться ця хвороба?

– Хто його знає… Але серед нашого брата, лікаря-онколога, привилась думка-прикмета: ніби ця хвороба від того, ЩО ДЕРЖИМО МИ НА КОГОСЬ ОБІДУ.

Олександр Мінович

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обіжання, Мінович Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обіжання, Мінович Олександр"