Читати книгу - "Чорт в червоній свитці, Юлія Рудишина"
- Жанр: 💛 Фентезі
- Автор: Юлія Рудишина
- 45
- 0
- 22.10.24
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чаклунством я, Марічка Чичері, онучка відомої на всі Карпати Ядихи, до якої з усіх полонин колись за допомогою приходили, займалась вже років десять – з того часу, як бабуся померла та передала мені свої чарівні сили. Що тут скажеш? Бабця моя, певно, вже не один раз пожалкувала, що вибрала саме мене з усіх своїх онуків, але пізно… Тому уперто приходила до мене кожної осені та лишалась до весни, до чарівної травневої ночі, щоб чогось навчити. Вчилась я начебто гарно, відьма була примірна – і молоко могла запоганити, і місяць вкрасти, і людям наврочити. Могла-то могла, а чогось не дуже робила все як треба – особливо, коли треба було щось гарне начаклувати, погане воно й саме виходило добренько. І всі мої чари, бувало, повертались до мене таким дивним чином, що хоч вовком вий в темному лісі. Що я час від часу і робила, лякаючи мисливців та дівчат, що за травами та ягодами ходили... Казали навіть, у нашому лісі живе вовкулак. Я образилась, коли те почула, але нічого не сказала – не вистачало, щоб з мене ще глузувати почали. Не знають, що то я бісилась – і те добре. І так слава про мене йде… не дуже гарна.
А вся справа в тому, що я часто й густо все плутала, трясця його матері! Хочу ружі аби розквітли – прокльони дарую, хочу комусь щастя – наврочу, біда впаде на голову. Останньою краплею був Олесь – коваль наш, гарний собою хлопчина, за яким всім дівчата упадали. Високий, чорнявий, очі – ніч темна.
На мене Олесь і не дивися… а я дуже навіть дивилась. І серденько битися переставало, коли бачила я цього красеня. Вирішила причарувати. Зробила все як бабця вчила, зварила зілля з чарівної рути – всю ніч її по лісам шукала, всіх потерчат налякала та ледве з мавками не побилась, коли ненароком руту цю кляту сплутала з якимись квіточками чарівними, котрі мертвим дівчатам силу дарують. Ледве втекла від розлючених навок, здається, мені тепер роки три до того озера ходити неможна, розірвуть і не подивляться, що відьма шляхетного давнього роду… Як бабця моя каже – дурна та гепнута, хоч і шляхетна. А бабця моя всіх наскрізь бачить, най і привид. От коваль і не причарувався. Лихо навіть сталось – виросли в нього роги та п’ятачок замість носа з’явився. Звичайно, хто крайній? Відьма! Ледь не побили мене парубки та дівчата та хату спалити намагались – пощастило, що бабця ще при житті зачарувала її. Як знала, що онука неспроможною буде… Втекла я у ліс – а навкруги чарівна чаклунська ніч співає та врочить. І бабця поруч свариться, кляне-проклинає, і в болоті втопитись – то найкраще її побажання мені. Озеро мавок я подалі обійшла – а то ще й справді втоплять.
Злякалась я, не знаю як і до села повертатись. Пришибуть люди і не подивляться, що відьма. Хоча – те, що відьма, якраз їх і шкірить більш за все. Бо зробити нічого не спроможна, тільки пакостити. Але ж я не хтіла! Хоча кому тепер доведеш?.. Навіть коли власна бабця не вірить.
— От пришелепувата, — бідкалась Ядиха, літаючи сивою патлатою марою навкруги мене – добре, що не могла тріснути, бо очі такою люттю горіли, я під кущами ховалась. – І в кого ти таке дурне та криве народилося? Бодай би тя мати була радше на кропиву висцяла, ніж мала тя нещастя породити! У когось в сраці більше розуму, ніж в тебе в голові!
— Ну що мені тепер, справді піти та втопитись! – не втрималась я та заревіла. Ото треба ж було бабцю так вкурвити! І правда, нащо мені був потрібен той коваль! Ох, Марічка, ти справді як той вітер, чиє ім’я носиш!
— А щоб тебе підняло і гепнуло! Але годі вже рюмсати, — пожаліла мене відьма, зітхнула тяжко, — треба тобі слугу чарівного начарувати, буде тобі допомагати та помилки твої виправляти. Важко буде ці чари справити, але коли хочеш додому повернутись та щоб тебе вилами не закололи або в річці не втопили, спромогтися вже треба. Най йому грець тому ковалю, і нащо ти до нього полізла… От напилась з говна юшки, от вродилась відьмарка на мою недолю…
Бідкатись бабця могла довго, тому я тихо собі сиділа під малиною та чекала, коли лайка та прокльони скінчаться. Відфайлолила стара мертва відьма мене добре, а потім почала чарам вчити. Як призвати до себе фамільяра, який буде допомагати в усьому… Але… ну ви ж розумієте, що не можна було мені ті чари довіряти?
Ой не можна було…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорт в червоній свитці, Юлія Рудишина», після закриття браузера.