Читати книгу - "Напівдоторком, Александра"

— Я тебе просила, Саша! Я тебе молила, а ти все одно мене не чуєш!

— Ань, ти ж знаєш , я не можу піти. Не зараз…Але я обіцяю! — Чоловік з-під лоба дивився на жінку.

— Мені осточортіли твої обіцянки, Саш! Постійні переїзди, твої підпільні ігри. Я втомилася боятися, що одного дня в наш дім увірветься черговий «авторитет» і пристрелить нас. Подумай хоча б про нашу доньку! Ти памʼятаєш в яких умовах вона народилася? Я памʼятаю! Я не хочу щоб вона так само жила в постійному страху! 

Чоловік проникливо дивився жінці в очі, а потім його погляд перемістився на маленьку дівчинку, яка гралася в манежі, що стояв в кутку кухні. Він встав зі стільця і наважився підійти до дружини.

— Ні! Не підходь до мене зараз ! Тільки не зараз.. Краще вклади доньку спати, вже надто пізно.

Важко видихнувши, він підійшов до манежу і взяв дитину на руки. Неймовірна схожість батька і доньки дивувала і лякала водночас. Зайшовши у велику світлу кімнату, він закрив двері і обережно поклав малу на ліжечко, вмостившись поряд. 

— Певно, Саня, сьогодні я буду спати з тобою. —Дівчинка насуплено дивилася на тата.

— І ти туди ж?! Ах так! Ну іди сюди, зараз ти в мене отримаєш! —Чоловік бавився з малою, а вона сміялася до схочу, допоки не заснула в татових обіймах.

— Моя Саня, моя люба дівчинка..