Читати книгу - "Білий кіт шукає відьму, Вікторія Токар"

Мама-кішка тривожилася. Наближалася геловінська ніч, а це означає, що її молодшенький точно щось утне. Чого тільки з ним не траплялося! Часто він годинами качався по городах, сподіваючись стати бодай трішечки чорнішим. Не вистачить подушечок на лапках, аби перерахувати всі ті рази, коли Лейлі доводилося старанно вилизувати білу густу шерсть шибеника. Бувало, намагався скористатися залишками фарби з балончиків. Нічим хорошим те не закінчилося. Натомість одного разу люди відлупцювали віником, а іншого — спіймали та напирскали на нього різними кольорами з тих клятих бляшанок. Довгенько тоді над бідосею глузували вуличні коти.

А ще якось трапилося таке, що кішці й досі тяжко згадувати. Її нерозумний син взяв та й вскочив до відра зі смолою [1]. Як тільки примудрився знайти?! Врятувало диво. А точніше Рекс, який почув жалібне нявчання.

Перед очима й досі стоїть та жахлива картина, як величезний косматий пес несе в зубах заледве живе кошеня.

— Ти ж міг померти! — бідкалася Лейла.

— Я хотів стати чорним котом.

— Ну, навіщо тобі це? Аби ти не займався дурницями, то вже б давно знайшов собі добрих господарів та жив би в теплі й добрі, а не у смердючому підвалі.

— Ага, це добрі господарі викинули тебе з дому?

Кішка змарніла від почутого. Колись вона жила в справжній людській родині. Спала на м’яких подушках та їла дорогий корм. Її вичесана чорна шерстка була ніжна, мов шовк. Господиня назвала кішку Лейлою й носилася з нею, мов з дитиною. Та виявилося, що господар хотів власне маля, а не пухнастого замінника. Подружжя почало сваритися. Дружина наполягала на необхідності спершу стати на ноги, побудувати кар’єру та й банально пожити для себе. А чоловік все це категорично відмовлявся розуміти. Натомість почав звинувачувати Лейлу. Бо навіщо намагатися зрозуміти близьку людину, якщо можна перекласти відповідальність на того, хто не здатен захиститися, та відігратися на тій істоті?

— Певно правду кажуть, що чорні коти приносять нещастя, — пробубнів він одного дня та взявся пакувати її в стару торбу.

А потім вони кудись поїхали. Подорож тривала так довго, що сонячний день встиг перетворитися на вечірні сутінки. Лейлу грубо витрусили з сумки. Вона навіть отямитися не встигла, як за машиною чоловіка й слід прохолонув. Бідолашна кілька днів бродила незнайомими вулицями, намагалася відшукати дорогу додому, але все навколо було чужим. Так життя пещеної улюблениці перетворилося на існування бездомної кішки.

— Не всі люди такі, — тихесенько відповіла вона своєму сину, бо й справді досі не втратила віру в існування добрих господарів.

— Так! От з відьмами геть інша справа! — переможно вигукнув. — Вони ставляться до нас як до рівних собі помічників. Ні, навіть не так. Як до компаньйонів.

— Як ти не розумієш, не бути тобі котом відьми. Історія нашого міста ще не бачила жодного білого чотирилапого, який зміг би стати помічником чаклунки. Іноді рудим щастить. Але ж ти, немов сніг, навіть плямочки жодної немає.

Справді. Містечко, в якому Лейла оселилася кілька років тому, зовсім невеличке, однак дуже незвичне. В ньому живе повнісінько відьом! Деякі з них творять добрі справи, інші — дрібні капості, а є й такі, що вчиняють дуже лихі речі.

Для котів це місто також особливе, бо кожен з них, хто народився тут, може спробувати стати помічником чаклунки. Жодна відьма не має права відмовити у піклуванні та допомозі своєму чотирилапому компаньйону, як і її обранець, інакше сили поступово почнуть покидати того, хто наважиться зрадити. Встановлення цього зв’язку відбувається раз і на завжди, в ніч проти першого листопада. Достатньо лише виконати побажання чаклунки до світанку. Складність в тому, що відьми самі обирають собі претендентів та чіпляють їм чарівні ошийники, які вранці зникають, якщо обраному коту чи кішці не вдалося виконати доручення.

— Ніде не сказано, що білошерстим не можна спробувати. Треба лише трішки схитрувати на початку, а далі моя нова господиня впевниться в тому, який я вправний, та маскуватися більше не доведеться. — вираз мордочки юного кота став хитрішим: — А якщо ні, то вона все одно не зможе відмовитися від мене.

— Це неправильно. Не годиться починати партнерство з обману.

— Матусю, а що мені ще робити? Я не маю вибору. Нам потрібен хтось, хто дасть теплий дім, ситний корм та підтримає у тяжку хвилину.

— Для цього не обов’язкового когось дурити. Просто знайди звичайну людину, заради якої не потрібно фарбувати шерсть та до кінця життя виконувати доручення.

— Я не вірю звичайним людям. Вони можуть вчинити так, як твої колишні господарі. Та й не зможу я в них попросити прихистити свою матусю. А от відьма не матиме вибору.

____________________

[1] Мова йде про кам’яновугільну смолу, чорну в’язку рідину, яку отримують під час коксування (нагрівання до високих температур) вугілля. Відходи після її подальшої переробки застосовують у будівельній промисловості (наприклад, для виготовлення асфальту), під час виробництва барвників, пестицидів, лікарських препаратів та ін.