Читати книгу - "Чарівні лілії Ганнусі, Камі Мир"

У грудні, коли сніг ніжно огорнув все містечко, десятирічна Ганнуся сиділа біля вікна й дивилася, як мороз малює візерунки на склі. Їй було сумно, хоча зазвичай вона обожнювала зимові дива. Причиною її смутку була сварка з найкращим другом Дмитром. 

Того дня Ганнуся, роздратована через якусь дрібницю, кинула в його бік слова, які тепер болісно луною віддавалися в її серці:  

— Ти дурний, Дмитре!  

Дмитро відвернувся і більше не розмовляв із нею. Ганнуся помітила, що хлопець почав проводити час з іншими друзями, і їй здавалося, що він навмисне налаштовує їх проти неї. У класі панувала напружена атмосфера.  

Христина Андріївна, їхня вчителька, побачила, що між учнями щось коїться, і провела бесіду про важливість дружби та недопустимість булінгу. Але Ганнуся не відчувала полегшення. Вона хотіла поговорити з Дмитром, попросити пробачення, але не знала, як це зробити. Їй здавалося, що просити вибачення – це найважче, що може бути.  

"Христина Андріївна завжди така впевнена, — думала дівчинка. — Їй легко говорити, вона ніколи ні з ким не свариться".  

Відчуваючи розгубленість, Ганнуся пішла до шкільної бібліотеки. Між полиць із книгами її увагу привернув старенький том із золотими літерами "Казки старого лісу". В одній з історій йшлося про чарівні лілії, які могли примирити навіть найзапекліших ворогів.  

"Якби я знайшла такі лілії, Дмитро точно пробачив би мене", — вирішила дівчинка.  

Наступного дня, коли уроки закінчилися, Ганнуся вирушила до лісу неподалік містечка. Вона була впевнена, що чарівні лілії десь там. На дворі вже сутеніло, сніг кружляв у повітрі, мов пухнасті метелики. Дівчинка пробиралася між дерев, залишаючи за собою маленькі сліди, які швидко засипав сніг.  

— Лілії, де ж ви? — шепотіла вона, але чарівні квіти не з'являлися.  

Раптом Ганнуся зрозуміла, що не знає, як повернутися назад. Дерева здавалося однаковими, а всі сліди зникли під снігом. Серце дівчинки закалатало швидше.  

— Допоможіть! Хтось! — покликала вона, але навколо було лише холодне мовчання.  

Тим часом батьки Ганусі почали хвилюватися, коли дівчинка не повернулася додому. Вони подзвонили в школу, і Христина Андріївна разом із Дмитром та іншими учнями організувала пошукову команду. Вони взяли ліхтарики й вирушили до лісу.  

Дмитро хвилювався найбільше. Хоча вони й посварилися, він знав, що Ганнуся його найкраща подруга.  

— Ганнусю! — лунав голос серед дерев.  

Після кількох годин пошуків ліхтарики освітили заплакане обличчя дівчинки. Вона сиділа під деревом, згорнувшись калачиком, аби зігрітися.  

— Дмитре... — лише прошепотіла вона, побачивши друзів і вчительку.  

Коли всі повернулися до школи, Христина Андріївна напоїла Ганнусю гарячим чаєм і вислухала її розповідь. Дівчинка, ридаючи, пояснила, що вирушила в ліс шукати чарівні лілії, щоб помиритися з Дмитром.  

— Я хотіла, щоб вони примирили нас. Мені не подобається бути з Дмитром у сварці, — зізналася вона.  

Христина Андріївна лагідно обійняла Ганнусю.  

— Знаєш, Ганнусю, справжні чарівні лілії — це не казкові квіти. Це слова: "Пробач, я помилялася. Мені дуже прикро за мої слова". Вони працюють завжди, коли ти щиро їх промовляєш.  

Ганнуся подивилася на Дмитра.  

— Пробач мені, будь ласка, за те, що я тебе образила. Мені справді дуже шкода.  

Дмитро посміхнувся.  

— Я вже давно пробачив тобі. Я ж твій друг.  

Вони обійнялися, а Христина Андріївна, задоволена, спостерігала за ними.  

Відтоді Ганнуся більше не боялася визнавати свої помилки. Адже вона зрозуміла, що найсильніша магія — це щирість і вміння сказати правильні слова в потрібний момент.

Кінець