Читати книгу - "Тиха ніч під зорями, MiniFrog "

Одного вечора, після насиченого концерту в горах, команда ,,Левів на Джипі,, вирішила провести ніч у затишному котеджі. За вікном сипав сніг, а всередині панувала тепла, затишна атмосфера: Роман і Валік розливали чай, обговорюючи плани на наступний виступ, а Даша розкладала телефон і кілька кілець світла, щоб записати чергове кумедне відео.

Костя, як завжди, тримався осторонь — сидів у кімнаті з книжкою, намагаючись ігнорувати загальний шум. Даша, побачивши це, не втрималася.

— Ну скільки можна? — вигукнула вона, заходячи до нього. — Що ти там читаєш на цей раз, книжковий філософе?

Костя відвів погляд від сторінки, спокійно оглядаючи Дашу.

— Платона. Про кохання.

— Ого, не надто серйозно для вечора? — вона сіла поруч на підлогу й зазирнула в книгу.

— Ідеальний час, — відповів він, трохи всміхаючись. — Ти ж завжди пропагуєш любов до світу в своїх постах. Чому б не дізнатися, як це робили в античності?

Даша закотила очі, але в душі їй було приємно, що він знає її творчість.

— Слухай, філософе, — сказала вона, злегка нахиляючись до нього. — Може, краще поговоримо про сучасне кохання?

Костя на мить розгубився, але в його погляді з'явилася цікавість.

— Наприклад?

Даша посміхнулася.

— Наприклад, чи здатна одна випадкова зустріч змінити чиєсь життя?

---

У цей момент двері відчинилися, і на порозі з'явилися Роман і Валік.

— Ого, схоже ми щось пропустили, старий? — вигукнув Роман, сміючись.

— Даша вербує Костю до своїх соцмереж, — пожартував Валік.

— Ні! Я намагаюся витягнути його в реальне життя, — виправдовувалася Даша.

Друзі підійшли до парочки. Валік присів біля Кості на диван.

— А, ну тоді все ясно, — продовжував Роман, сідаючи поруч із Валіком. — Ставлю сотку, що Костя через тиждень піде в стрім із Дашею.

Костя глянув на них із серйозним виразом обличчя.

— Якщо це станеться, то лише з філософською лекцією, — відповів він, але в його очах було помітно, що він не проти цієї ідеї.

Валік із Романом почали голосно сперечатися, придумуючи покарання на Клуб дилетантів, а Даша тихо прошепотіла Кості:

— Побачимо, як ти відмовишся, коли я попрошу.

Костя лише посміхнувся й повернувся до книжки, хоча тепер його думки були зовсім не про Платона.

---

Ніч у котеджі під Карпатами наближалася до свого піку. Роман і Валік після вечірніх жартів пішли спати, залишивши Костю й Дашу сам на сам. Тиша наповнила будинок, і лише потріскування дров у каміні створювало затишний фон.

Даша, загорнувшись у ковдру, сиділа на дивані й гортала щось у телефоні. Костя, як завжди, сидів із книжкою, але його увага постійно поверталася до неї.

Її усмішка, легкі рухи пальців по екрану, те, як вона піднімала очі й мимоволі ловила його погляд — усе це змішувало його думки в хаотичний потік.

— Чому ти дивишся на мене взагалі? — раптом запитала Даша, піднімаючи голову. Її очі блищали від м'якого світла каміна.

Костя розгубився.

— Просто цікаво, що тебе так захоплює в телефоні.

— А тобі хочеться, щоб я більше уваги приділяла тобі? — вона посміхнулася, грайливо накривши ноги ковдрою.

Костя відклав книжку.

— Можливо..

Даша насупилася, але в її очах заграла іскра цікавості. Вона встала, обережно підійшла до нього й нахилилася ближче, ніби хотіла перевірити, наскільки далеко він готовий зайти.

— А що, як я скажу, що телефон зараз важливіший? — запитала вона, намагаючись приховати посмішку.

Костя повільно наблизився, їхні обличчя опинилися всього за кілька сантиметрів одне від одного.

— Тоді я знайду спосіб, щоб ти передумала, — його голос звучав тихо й впевнено, майже шопотом.

Даша завмерла на секунду. У повітрі повисла напруга, і кожен дотик погляду ставав відчутним. Костя підняв руку, легенько торкнувся її щоки й, не відводячи погляду, наблизився. Їхні губи зустрілися, спершу нерішуче, а потім глибше, наполегливіше.

Даша торкнулася його грудей, ніби хотіла відчути тепло, що виходило від нього, але разом із тим її пальці ковзнули трохи нижче. Вона сіла поруч із ним, ближче, поклавши свої ноги на його.

— Ти ж пам’ятаєш, я людина соцмереж? — шепнула вона, перериваючи поцілунок.

— І що це означає? — запитав Костя, майже втрачаючи контроль над власними емоціями.

— Що я знаю, як зробити момент незабутнім, — відповіла вона й обережно потягнула його за комір сорочки, нахиляючи до себе.

Його руки ковзнули до її талії, стискаючи її міцніше. Він нахилився до її шиї, залишаючи легкі поцілунки, що змусило її втратити рівновагу й повністю довіритися його рухам.

— Здається, ти виграв це змагання за мою увагу, — прошепотіла Даша, коли їхні подихи переплелися.

Костя підняв голову й подивився їй у очі.

— Я не хотів змагатися. Я просто хотів бути ближче.

Вона не відповіла, лише знову притягнула його до себе, і ця ніч стала тією, яка назавжди закріпила між ними щось більше, ніж просто дружба.

Кінець