Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

Лана слухала крізь сльози й не могла повірити, що все це відбувається наяву.

– Як ти могла зрадити мене й заразити цією гидотою?! – розмахуючи руками, кричав Марк. Звук його голосу відлунював у стінах її орендованої квартири.

Зрадити? Це він серйозно? Докоряти їй, яка ось уже два роки безмежно кохала й молилася на цього гада, було вкрай несправедливо.

– Марку, цього не може бути! Я ні в чому не винна! Тобі слід ретельніше перевіряти свої зв’язки, – виправдовувалася вона.

– Мої зв’язки?! Та ти при своєму розумі? Крім тебе, я не спав із жодною жінкою!

Як це?! Так вона й повірила! Лана добре пам’ятала, як після року стосунків дізналася, що весь цей час він жив з іншою та виховував спільну дитину. Але вона, дурепа закохана, вірила, що Марк живе зі старенькою матір’ю, про яку має піклуватися, тому не залишається ночувати в Лани та не кличе до себе. Точніше, пару-трійку разів за весь час він привозив її до квартири матері, коли та була на дачі або гостювала в родичів. Але згодом виявилося, що жив Марк не з нею. З’ясувалося все несподівано: він приїхав та попросив допомоги, а саме знайти лікаря, який погодиться виписати йому сильнодійні ліки від депресії. І ще отримати через знайомих роздруківку дзвінків з телефонного номера іншої жінки. Марк був у такому розпачі, що буквально плакав перед Ланою. Виявляється, він жив з тією, яка знайшла собі іншого. Парадокс! Курйознішого випадку не придумати!

Чи варто говорити, як почувалася Лана, слухаючи його слізні зізнання?! Вона не впала в істерику, подібно до нього, стримала ридання, доки він не пішов. Але все, що могла сказати на його втіху, було:

– Марку... Так тобі й треба!

Він здивовано подивився на неї, ніби несподівано отримав удар у спину від найкращого друга:

– Як ти можеш таке говорити?

Мабуть, у той момент він забув, що весь цей час вона щиро кохала й вірила тій брехні, яку він безсоромно вливав у її вуха.

Та жінка безповоротно пішла до іншого, забравши із собою їхнього спільного сина. А Лана... вона мала неперевершену дурість пробачити цього виродка й знову прийняти у свої обійми. Недарма кажуть: «Любов зла, полюбиш і козла!» Хоча до її випадку краще підходила перефразована версія, яка звучала конкретніше: «Любов зла, й козли цим користуються!» Хоч як гірко усвідомлювати, але Лана справді належала до тієї категорії закоханих дуреп, які охоче ковтали будь-яку брехню з вуст коханого негідника.

– Це якою ж треба бути ідіоткою, щоб знову пустити його у своє ліжко?! – стукаючи себе по лобі, обурювалася подруга. – Тебе в музей потрібно здати як цінний експонат! І табличку написати «Остання дурепа на планеті Земля»! – красномовно продемонструвала вона рукою.

Як не прикро визнавати, але подруга мала рацію.

І якщо перший урок виявився для Лани не надто повчальним, то тепер вона отримала другий, уже жорстокіший, і сьорбнула лиха сповна.

– Коханий, нумо сходимо до лікаря й у всьому спокійно розберемося! Я впевнена, що він підтвердить правду.

– Правду? Яку правду?! Твою чи мою? – обурювався Марк.

– Ти говориш так, нібито існує кілька видів істини! – ображено зауважила Лана.

Він уважно подивився в її очі, сповнені відчаю:

– А знаєш що? Завтра ми поїдемо до лікаря разом! Я домовлюся про час та заїду за тобою.

У відповідь Лана кивнула:

– Це буде правильно.

Залишившися сама, вона вмилася гіркими сльозами. Незаслужена образа шкребла душу залізними кігтями. Бідолаха не відчувала за собою жодної провини. А Марк мав нахабство звинуватити її в зраді, тоді як його провина була очевидна.

І чому вона не може розлюбити це чудовисько?! Усі подруги були єдині у своїй думці, що Марк справжнісінький козел, який не вартий її мізинця. Розумом вона це розуміла, та й рожеві окуляри давно вже спали, а ось забути його не могла.

Це кохання було схоже на тортури, на самокатування, тому що приносило тільки біль і страждання. Лана розуміла, що Марк не відповідає їй взаємністю й лише використовує її щирі почуття задля своїх егоїстичних цілей. Часом їй здавалося, що це якась хвороблива залежність, від якої не існує ліків.

– Сходила б ти до бабки, Свєтко! – радила Христина, найкраща подружка, яка виконувала роль особистого психоаналітика за сумісництвом.

– А що це дасть?! – відповідала Лана, яка не вірила в подібні чудеса зцілення.

З Христиною вони були знайомі давно, тому та називала подругу її справжнім ім’ям. Згодом Світлана почала для всіх називатися по-модному – Ланою.

– Ну не знаю. Я чула, роблять якийсь відворот, чи що. Усувають залежність. Варто спробувати.

Лана не стала вдаватися до таких сумнівних засобів. Натомість віддалася нерозділеному коханню повністю й до останку, сподіваючись розбудити почуття Марка. Та де там! Замість цього вона отримала на свою голову незаслужені звинувачення. За помилково прийняте рішення життя покарало з потрійною силою. Сильний біль у грудях не відпускав до самого ранку, поки дівчина не забулася тривожним сном.

Прокинувшись уранці, вона не впізнала себе в дзеркалі. Набряки змінили зовнішність до жахіття. Їй довелося зробити холодний компрес на обличчя, розпухле від сліз, пролитих уночі.

Лана сиділа вдома й чекала на дзвінок від коханого чоловіка. Вона за час їхніх стосунків звикла до тривалого очікування. Скільки разів їй доводилося мучитися невідомістю... Якщо перевести години очікувань у доби, а доби – у тижні й місяці, то, напевно, виявиться, що більша частина цих двох років нерозділеного кохання промайнула на самоті перед телефоном.

Марк зателефонував лише об одинадцятій та повідомив, куди вона має під’їхати за годину.

– Ти ж мав заїхати за мною? Я чекала, – дорікнула йому Лана.

– Е-е... М-м-м... Ти знаєш, у мене невідкладна зустріч, боюся не встигнути. Тому краще ти їдь сама.

Вона розгубилася:

– Але я жодного разу не була там, навіть не знаю, де це знаходиться!