Читати книгу - "Мала, Lii Flower "

Маленька зовсім ще дитина, 
Але сильна вже,
Про неї лише так і говорили всі.
Адже не кожна дитина переживе те, що вона,
Не кожен дорослий переживе, смерть на руках своїх,
Але маленька дівчинка з карими очима змогла....
Хоронила кожен рік близьку людину,
Бачила мертвих тих, хто на руках бешкетницю носив,
Більше вона з ними не буде сміятись гучно,
Її сміх їх тепер не розбудить більш ніколи,
Не почують вони успіхи її у садочку та школі,
Не підкинуть їхні руки її вгору тепер,
Адже вони злетіли в небо високо,
Захищати зможуть лише згори її,
А вона їх радість маленька, 
На землі лишилась жити, але без них тепер,
Більш її дитинство не буде таким як колись, 
В тей день для неї був перший похорон,
Але з того дня її переслідує смерть,
Щороку вона бачить тей самий процес,
Бачить як труну опускать у яму глибоко,
Труну не лише з дорогою для неї людиною,
В тій труни навіки сховані її спогади з дитинства, 
Під землею руки, які носили її маленьку,
Руки, які підкидали вгору високо,
Руки, які лоскотали її до сліз від сміху.
Земля забирає в неї все, 
Глибоко в собі буде тримати тих хто щасливою її робив,
Тих хто дитинство їй подарував,
Тепер вона будучи маленькою такою,
Бере у ручку свою землі жменьку, 
І кидає на труну її.
Вона мала, але розуміє все,
Знає, що більше як колись не буде,
Людей яких вона любила,
Люди, які її оберігали її
Тепер під землею спочиває,
Більше вона ті обійми рідні не відчує.
Дорослішала вона, а сметь слідом ходила,
Оминала вона те лихо,
Але зіштовхнулися з нею вийшло вже їй самій,
Могла померти і тоді труну з нею під землю спускали,
Але змогла вирватись вона з рук кістяних і таких холодних,
Рук, які забрали її близьких
Відступила вона тоді він малої,
Не забрала її на тей світ із собою
Але через час забрала життя інше,
Забрала життя у неї на руках меленьких,
Вона тоді виросла, але боліло все одно так само,
Сметь прийшла тоді коли не чекали,
Людина, яка вважала її дочкою, а не внучкою
Померла в неї на руках,
Встигла лиш сказати: "Я буду з тобою завжди"
І знову історія повторяється,
Під землю іде її серце знову іде,
Щороку вона під землею хоронить у труні свої спогади,
Маленька дівчинка пережила багато,
Подорослішала, але легше не стає, 
Тепер на її руках померла її бабуся,
Стоїть біля труни її вона тепер,
І згадує, я бігла із школи до неї,
Знала, що її вона чекає вдома,
Знала, що вона обійме своє внучку міцно,
Окутає в своє тепло і любов,
Її тепли долоні пригорнуть до себе,
Дадуть крила для своєї маленької,
Стануть щитом, який захистить від бід всіх,
Тепер ці руки холодні для неї навіки,
Живе і росте вона знаючи, що смерть і по неї прийде скоро,
Бо не завжди вона може втекти від неї,
На дно не раз могла піти, 
Задихнутись під час пожежі могла вже двічі,
Але завжди живою залишалась,
Можливо, тому що була знайома з нею з дитинства,
Маленька виросла тепер, але нажаль на смерті рідних.
Тепер багато хто говорять, 
"Їй байдуже на всіх крім себе".
Але не бачать, що це лиш маска,
Маска, яка приховує її біль і сльози
Дитина, яка стояла біля труни рідних,
Ніколи не буда байдужою до інших
Вона виросте тією яка тримає все в собі і мовчить.
Дитина, яка бачила як помирають, ті хто найбільше її любив,
Ніколи не буде грати у любов з іншими,
Дитина, яка виросла серед смерті,
Ніколи не буде бажати її комусь,
Вона ніколи не буде боятись когось.
Дівчинка маленька виросла,
Стала сильнішою за інших,
Вона тримає гордо голову,
Не дозволяє комусь себе знищити,
Але щоночі у сні здригається від кошмарів,
Боїться, що сметь прийде знову до когось з рідних.
Боїться за інших не за себе.
Її страх- це смерть близьких,
Страх знову стояти біля їх труни,
І бачити як опускають в землю, її любов...

Lii Flower 
Instagram @lee_lee_ya_17