Читати книгу - "Малюк, Марко Кейк"

Тітонька Яринка більше Лесика не любить. Раніше і на руки брала, і підхопить, бувало, й кружляє, кружляє... Аж трохи страшно, та все ж більше весело. А зараз - ні.

Лесь мовчав, мовчав, а тоді питає:

- Ти чого, тітонько Яринко, на руки мене не береш, не кружляєш, ти на мене розсердилася, що я оту велику цукерку з'їв? Так у шухляді на кухні ще такі лежать, і навіть кращі, пішли, покажу. Мама їх високо поклала, але ти мене піднімеш і ми їх дістанемо.

Це він так перевіряв, згодиться тітонька Яринка його на руки взяти чи ні.

А тітонька каже:

- Ні. Не можу.

Лесик засумував. Не любить його мила тітонька, розсердилася остаточно. А вона придивилася й питає:

- Ти що, плакати надумав?

- Ні, - каже Лесик, - просто так, трохи посумую і все.

- Через що?

- Бо ти на мене розсердилася, на руки не береш, навколо себе не кружляєш, не любиш ти мене.

А тітоньці весело. Сміється вона.

- Ти вже дорослий, - каже. - Я скажу тобі секрет.

Лесик секрети любив, плакати припинив, біля тітоньки сів і очі широко відкрив. Можливо, тітонька Яринка скарб на городі зарила і хоче йому карту показати. В житті що завгодно бути може.

А тітонька руку на живота собі поклала і каже:

- В мене малюк.

Лесь ще ширше очі відкрив і по сторонах дивиться:

- Де?

- Та тут же!

О, в тітонькі Яринки дитина буде? Це навіть краще, ніж скарб. Гарно, якби хлопчик. З ним можна піти і скільки завгодно скарбів накопати, якщо, звісно, карту знайти.

- А ти будеш його старшим братом! - повідомила тітонька.

Оце так новина. Лесь відчув, що трішки виріс. Навіть сандалики стали йому затісні.

- То я тепер великий?

- Звісно!

- Це гарно, - каже Лесь. - А малюк - маленький?

- Так!

- То я буду його захищати.

- Гаразд! - засміялася тітонька Яринка, сіла на лаву, посадила Лесика на коліна і співала йому багато пісень. І "Їхав пан", і "Гу-ту-ту", і "Сіра киця вмилася". Лесику було і приємно, і трохи ніяково, бо він же великий.

А через два дні тітонька Ярина до крамниці пішла. Лесь каже:

- І я піду, буду тебе захищати. І малюка теж.

І от ідуть вони, нікому поганого не роблять, а з трави біля кривої верби гусак вийшов і як зашипить. Тітонька Яринка зблідла, руку на живіт поклала і два кроки назад зробила.

А за гусаком гусенята з трави вийшли.

Лесь підняв довгу вербову лозину, що лежала на стежці, вперед вийшов і гусаку показав.

- Іди назад. - каже. - В тебе малюки - і в нас малюк. Не лякай тітоньку Яринку!

Гусак подивився на лозину, на Лесика, на тітоньку - і знову у траву пішов. І гусенята за ним.

- Ось так. - сказав Лесик. - Не бійся, тітонько Яринко.

А тітонька дивиться на нього і в неї сльози на очах.

- І не плач. - додав він. - Бо я теж буду плакати. Я дуже гусаків боюся.

Кінець