Читати книгу - "Щоденник Анни , Іванна Турецька"

Анні було всього 17 коли вона зустріла молодого принца на білому коні, як їй здавалося, дівчата в такому віці вкрай поринають у свої мрії про щасливе майбутнє з коханим, і гарне пишне весілля. Вона якраз навчалася в коледжі, обравши професію адвоката. Бувши комунікабельною в неї було дуже багато друзів.

Джордж приїхав до бабусі в гості на місяць, його батьки вже давно жили в Англії, і він народився саме там, в далекому минулому вони жили в Україні.. Та в Англії їм підвернулася гарна робота, і вони поїхали скориставшись також можливістю, незадумуючись. Шорокоплечий чорноволосий, кавалер, про якого там в Англії мріяло мабуть багато дівчат, не виключаючи й українок, однією з яких і була Анна. Вона вперше його побачила у своєї сусідки баби Мані, всі її так називали в будинку. Вона прийшла до неї позичити цукру до чаю , тому що в неї він закінчився, і їй не хотілося йти в магазин, який був за два квартали від них.. Вони жили дружно і коли щось комусь було потрібно вони завжди зверталися одне до одного..

Постукавши в двері Аня привіталася:

– Доброго дня! Баба Маня ви б не позичили мені цукор, він в мене закінчився, а в магазин за самим цукром йти не хочеться, я саме хотіла випити чаю.

– Привіт! Заходь Аню, а у мене є гості, внук приїхав з Англії, про якого я тобі колись розповідала, пам'ятаєш?

– Авжеж пам'ятаю, здається його звали Джордж!

– Так, саме так відповів він, почувши їхню розмову в коридорі він підійшов до них представився і запитав: 

– Я Джордж , саме так! А вас як звати юна леді?

– Мене звати Анна! Я ваша сусідка. 

– Приємно познайомитися! Не знав що в нас в під'їзді живуть такі красуні! Запрошую вас випити із нами чаю. 

– Добре, та втім я прийшла сюди за цукром!

Ненадовго..

– Проходь, не соромся Аню, відповіла бабуся..

У нас якраз з цього приводу є смачний тортик, посидь із нами..

– Добре, але не довго!

– Ти десь навчаєшся? Запитав він.  на вигляд тобі років 16. 

– Мені 17, я навчаюся в одному вузі тут не далеко, на адвоката. Буду захищати права громадян.

– Чудовий вибір, значить в разі чогось нас є кому захистити. 

– А ви чим займаєтесь? Запитала Аня.

– Я ректор одного університету в Лондоні.

Робота звісно клопітка, але добре оплачувана..

– Цікава у вас робота.. А скільки вам років?

– Ми можемо перейти на ти по сусідськи, якщо ти не проти? Мені 25.

– Добре, давай! 

Випивши чашку чаю, Анна промовила:

– Мені вже час іти, ще зустрінемось. 

– До побачення бабо Маню!

– До побачення Аню!

Заходь іще!

– Добре, обов'язково зайду!

Після цієї зустрічі з Джоржом вона цілий день ходила задумана. Їй сподобався цей цікавий хлопець. Цікаво чи була у нього в Англії дівчина , він старший від мене на 8 років, різниця не дуже вже й велика, втім навесні мені вже виповниться вісімнадцять, і я стану повнолітньою. Думала вона. Вона дістала свій щоденник де вона вела щоденно записи, і написала туди всі свої враження за сьогоднішній день;

21 02 2024

"Сьогодні я була в гостях у баби Мані, до неї в гості приїхав один красунчик, якого звали Джордж, ректор з Англії, мабуть він нещодавно закінчив університет, і потім пішов на роботу. Мені сподобалася його посмішка і очі такі гарні, яких я раніше ніколи не зустрічала, мабуть я в нього закохалася, ми вели не вимушену розмову, і тепер все про що я можу думати, це те що я хочу із ним зустрітися ще раз".

У Анни була власна квартира у центрі міста яку їй купили батьки, і вона могла жити і навчатися собі спокійно, і гадки не маючи про те як її однокурсники деякі жили в місцевому гуртожитку, втім життя в гуртожитку було вже не таке й нудне, як вона вважала, та зараз ми не про це..

Тепер вона шукала ще однієї зустрічі із Джорджем.

Я вже так мрію його знову побачити, цікаво як він цілується, чи вміють англійці взагалі цілуватися, я напевно про них знаю мало. Та мрії мріями, мені пора навчатися, це лиш мій перший рік навчання в інституті.. Потрібно щоб бали за цей семестр були високі, мені потрібно добре постаратися. Думала Анна.

Поки замріяна Анна робила домашнє завдання, Джордж вже не втрачав часу і вирішив запросити її на побачення, він знав що вона доволі молодша за нього, та йому вона сильно сподобалась, в мріях він вже хотів її поцілувати, звісно англійці вміли цілуватися. Шкода що я тут пробуду лише місяць думав він, потрібно буде обов'язково знову навідатися сюди через декілька місяців знову, адже привід знайти завжди можна, а така красива дівчина як Анна мабуть не буде чекати так довго, не буду дарма гаяти час, зараз я зайду і запрошую її показати мені місто, мовляв я погано його знаю і хочу побачити місцеві пам'ятки архітектури, думав собі Джордж. До того ж він добре розмовляв українською, хоча і відчувався англійський акцент у його розмові, та це ніяк не впливало на вираження його думок в розмові. А все тому що його батьки були родом із України, розмовляли вони між собою на українській мові, також так навчили розмовляти і свого єдиного сина. Він постукав в двері коли Анна якраз робила домашнє завдання, вона підійшла до дверей і відчинивши промовила:

– Привіт! Ти щось хотів?

– Так я власне хотів прогулятися містом, та це місто я погано знаю, боюсь щоб не заблукав ще десь, також хочу побачити місцеві пам'ятки архітектури, хочу щоб ти склала мені компанію, якщо ти не проти?

– Авжеж, ми можемо піти. 

– Проходь будь ласка, почекай я зараз вдягнуся.

Джордж дуже зрадів що вона погодилася з ним піти..

– Я пропоную прогулятись по набережній, і потім заглянути в одне кафе неподалік, вигукувала із кімнати Анна.

– Я не проти! промовив Джордж.

Прийшовши на набережну вони довго розмовляли про різні дрібниці, і не помічали як швидко проходить час.. 

І тут він неочікувано для неї обійняв її за талію і ніжно її поцілував, їм обидвом це сподобалось, і раптом вони зрозуміли що закохані одне в одного. Потім вони зайшли зігрітися в кафе і випити по чашці кави. По дорозі додому вони поцілувались в друге, і вже почали поводити себе як закохана парочка. Джордж добре розумів що він в місті ненадовго, до того ж Анні ще не було вісімнадцяти, але він знав що ще повернеться сюди неодмінно, заради того щоб знову зустрітися з Анною.