Читати книгу - "Годинник почуттів, Кирило Легович"

Розділ перший 

“Я ніколи не розглядав її як дівчину, з якою можна мати стосунки. Вона була у моїх очах звичайною подругою. Її простота, спокій і сором’язливість створювала враження тихої мишки. Але, що могло визвати настільки сильні почуття - я досі не маю змоги відповісти...” 

БЕРЕЗЕНЬ 

Шкільний клас потроху наповнювався дитячим голосом. Три рівно розставлених рядів парт заповнювалися сонними учнями, які прийшли на черговий навчальний день. Туман, що розсіювався за вікном, додав ще більшого бажання залишитися в бажанні сну.  

Середній ряд здавався пустим, попри акуратно  складених на краю парт щоденників з книгами й пеналами. Дівчата з передостаннього столу неохоче приєднувалися до цього правила. 

 ⁃ Ех… Чому так спатки хочеться! - сонливо  звернулася до своєю подруги по парті  Анна, положивши свою голову на портфель, з якого щойно достала зошит з історії України.  

 Сусідка, яка також мала бажання покуняти, злегка повернула голову, аби побачити тільки світляве волосся, що каскадам спускалося на парту з голови через плече. Вона злегка позіхнула, і обіперши голову долонею мляво відповіла подрузі:  

 ⁃ І не кажи. 

Кіра відвернула погляд від Анни. Вона глянула у телефон, через мить на годинник, стрілки якого наближалися до 8:20.  

 ⁃ Лежала б ото у ліжку, по вуха вкрита теплою ковдрою, і далі спала міцним сном. А тут ні: «У школу, бігом»!  

 ⁃ Ага... - продовгувато відповіла Кіра, поправляючи щоденник з зошитом на краю столу.   

 ⁃Ти чи не виспалася? Якась ти сьогодні небагатослівна. 

У голосі Анни була присутня нотка агресії. Це було схоже на докір, аніж на вияснення обставин.  

 ⁃ Та говорю наче, - різко відповіла Кіра, поглянувши прямо на подругу.   

 ⁃ Ні-ні-ні, Кіро! Я свою кращу подругу знаю. Вона завжди замість слова мені десять скаже. Говори, давай, що сталося? 

Кіра дійсно була, наче з хреста  знята.  Завжди вона говорила з Анною зранку жваво. Вони могли разом перемити  кісточки кожному.  

-Нуу… щось, - Вона знову позіхнула, прикриваючи рота долонею, -  втомлена. Мабуть, не виспалася.  

 ⁃ Ноги крутило, так? Тиск скочив? - саркастично запитала Анна. 

 ⁃ Та ні! Лягла просто пізно от і все.  

 ⁃ Я тобі так скажу, твоя міна на обличчі нічого не каже про твою «невиспаність». 

Ці слова були сказані з гумором, але не розсмішило Кіру. Вона промовчала на жарт подруги і  знову оббігла поглядом світлий клас, у якому галас ставав все голоснішим. У Кірне поле зору втрапляє високий хлопець з піднятим на бік волоссям, що швидкими кроками підходив до їхньої патри.  

 - Привіт дівчатка! Як сім‘я, діти? - жартівливо запитав у них Костянтин.  

 ⁃ Та нормально. А ось у Кіри щось взагалі погано. Бачиш, надворі хмарно, дощ, мабуть, буде, тому в неї ноги болять!  

Хлопець різко поглянув зеленими очима на дівчину. Її карий погляд, який вона занурила в телефон, знову зупинився на Костянтині.  

 ⁃ Ахах! Дійсно, Кіро, ти чомусь сьогодні точно не весела. 

 ⁃ Все добре, я ж говорила! - з агресивністю відповіла Кіра. 

 ⁃ Нарешті прокинулась! Ось тепер я впізнаю подругу! - з гордістю промовила Анна, обережно поклавши долоню на маківку подруги. 

 ⁃ Я  вам шо собака, щоб в мене по сто разів питати?  

 ⁃ Скоріше, бульдог! Ахах!  

Кірі одразу не сподобався жарт. Вона  взяла свій пенал і легко вдарила Анну по голові. 

    - Ти що, дурепа? - подивом вимовила Анна, і взяла свій пенал і вдарила сусідку по парті. 

 ⁃Дівчата, заспокойтеся! Помада в мене!- жартівливо вимовив Костянтин. 

Мить сміху змінилася на сум, коли в клас долинув звук  дзвоника на перший урок.  

-Ааа! Уже історія! Що у нас буде, Кость, не знаєш? - вигукнув хтось з останніх парт.  

 ⁃ Ну звичайно! Контрольна робота і контурні карти, - саркастично мовив  хлопець, повертаючись на власне місце.   

 ⁃ Що контрольна буде? - збентежений тон пролинув з іншої сторони класу. 

 ⁃ Та ні,  жартую! Що буде на уроці відомо тільки Інні Володимирівні. 

Галас підліткового голосу не вщухав. Хвилини й не минуло з моменту лунання дзвінка, як у клас зайшла худорлява постать вчительки історії Інна Володимирівна. Вона була давно не молода, але у свої роки  мала добрий вигляд.  

Жінка підійшла до вчительського столу, положила стос папок з журналом, і хутенько пробіглася поглядом приміщення.  

 ⁃ Добрий день 7 клас! -  привіталася  вона зі своїм класом, адже була їхнім класним керівником.    

У цей момент приміщення заповнилося тишею. Учні  струнко стали біля своїх місць, як солдат перед  генералом, аби віддати честь, та тільки минула пауза, одним оркестром клас знову загудів: