Читати книгу - "Віднині тільки ти, Лана Цисаревська"

— Якщо не відчиниш, я виб’ю скло! — вигукнула вона у темряву. Двері різко прочинилися. Вся злість одразу кудись зникла, щойно її очі зустрілися з його. Напівроздягнений, зі скуйовдженим волоссям Лучано виглядав сонним і трохи роздратованим, але таким рідним і небезпечно красивим. Плечі, руки, лінія ключиць… Його тіло ніби було створене для того, щоб дарувати насолоду її очам. — Віра?.. — його голос був хрипким після сну. Він дивився на неї, ніби не вірив, що вона справді тут. — Я… я… — Віра вдихнула повітря, та воно стало грудкою в горлі. Її плечі здригнулися, очі наповнились слізьми — і вона, сама не знаючи чому, з усієї сили вдарила його кулаком у плече. — Я така зла на тебе, — прошепотіла вона, стискаючи кулаки. — Я ненавиджу те, який ти… І ще більше — те, що ти мені досі потрібен.