Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Зламане Дзеркало Світів, Герцог Фламберг"

У затишному містечку Букнет, де кожен кіт знав, як правильно дрімати на сонечку, а кожен дракончик вмів випускати димові кільця і не підпалювати при цьому власні крила, життя текло розмірено і передбачуно. Ну, майже. Після всіх цих рятувань свят, подорожей у часі та битв зі злими силами, мешканці Букнета вже звикли до несподіванок. Але до такого вони точно не були готові!

Ранок почався цілком звичайно. Сонечко лагідно лоскотало вуса Мявчика, який солодко потягувався у своєму улюбленому кріслі-гойдалці на веранді. Вогник, маленький смарагдовий дракончик, намагався перетворити росу на пелюстках троянд у маленькі райдуги, що йому вдавалося через раз – іноді виходили райдуги, а іноді просто мокрі пелюстки і розчароване пирхання. Муся, білосніжна красуня з розумними блакитними очима, вже переглядала ранкову пошту – стосик записок від мешканців з різними питаннями: від “Як позбутися кошлатості після нічного польоту?” до “Чи може дракончик Вогник підігріти мені чай, бо я забув, куди поклав сірники?”. А Шапка? Шапка, як завжди, дрімала на вішаку біля дверей, наспівуючи собі під помпон якусь старомодну мелодію і, ймовірно, бачачи уві сні себе на подіумі Модної Асамблеї Шапок.

Перший тривожний дзвіночок пролунав, коли тітонька Мурка, власниця найсмачнішої пекарні, скрикнула на весь Букнет: 

– Ой лишенько! Моє відображення в діжці з тістом показує... кенгуру в фартуху! І він намагається зліпити круасан!

За кілька хвилин почалися інші дивні історії. Кіт Філя, який вважав себе неперевершеним мисливцем і годинами міг сидіти біля калюжі, вистежуючи уявну здобич, ледь не впав туди від подиву. Його відображення в калюжі показувало... його ж, але в костюмі клоуна, який жонглював сирними кульками! 

– Це що за неподобство?! Я ж серйозний мисливець, а не цирковий артист! – обурювався Філя, намагаючись прогнати своє відображення грізним муркотінням.

У дракончика–дівчини Іскорки, яка дуже пишалася своєю гладенькою лускою, дзеркало у ванній раптом показало її... вкриту пір'ям! 

– Я?! В пір'ї?! Це ж жахливо негігієнічно і зовсім не аеродинамічно! – голосила Іскорка, ледь не підпаливши ванну кімнату від обурення.

Навіть тіні почали чудити. Кіт Васько, який завжди ходив з гідною тінню, що поважно ступала поруч, з подивом виявив, що його тінь побігла наперед і почала ганятися за власним хвостом, викликаючи регіт у драконячих дітей. А тінь старої пані сови Єви, відомої своєю поважністю, раптом почала виконувати запальний танець, який нагадував... ну, щось зовсім непристойне для такої поважної особи.

Мявчик, почувши весь цей галас, невдоволено почухав за вухом. 

– Здається, мій спокійний ранок закінчився ще до того, як я встиг як слід прокинутися, – пробурмотів він. – Цікаво, чи можна якось змусити моє відображення в дзеркалі почистити мені зуби? Це б полегшило моє життя.

Вогник, який якраз намагався перетворити калюжу в мініатюрний вулканчик (теж через раз), побачив у ній відображення слона в плавках. 

– Ого! Це що, нові сусіди? Ніколи не думав, що слони вміють плавати, та ще й у плавках! – здивовано вигукнув він.

Муся, вислухавши всі скарги та побачивши дивацтва на власні очі (її тінь на мить перетворилася на тінь єдинорога, що стрибав через паркан, хоча Муся стояла на місці), зрозуміла – це не звичайні пустощі чи магічний збій. Тут щось набагато серйозніше.

– Мявчику, Вогнику! Шапко! Збирайтеся негайно! Це не смішно, це... незвичайно! – покликала вона друзів.

Шапка, яку розбудив галас і яка, нарешті, злізла з вішака, буркнула: 

– Незвичайно? Та це ж жахливо! Моє відображення показує мене... без помпона! Це ж кінець світу моди! Де мій помпон?! Я без помпона – як кіт без вусів, як дракон без луски! Це катастрофа!

Зібравшись у вітальні Мявчика, де дзеркало на стіні показувало замість кімнати... підводний світ з русалками-кішками та драконами-рибами, Муся пояснила свої припущення. Вона розповіла про Дзеркало Світів, яке згадується в древніх легендах, і про те, що його руйнування може спричинити подібний хаос.

– Значить, хтось розбив це ваше Дзеркало, і тепер світи перемішалися, як білизна в пральній машині?.– запитав Вогник, з цікавістю розглядаючи русалку-кішку в дзеркалі, яка намагалася зав'язати вузлом власний хвіст.

– Саме так, Вогнику. Або майже так, – підтвердила Муся. – Легенди говорять, що якщо Дзеркало не відновити, хаос посилиться, і наш світ може просто... розчинитися серед інших реальностей.

– Розчинитися?! Я не хочу розчинятися! Я ще не спробував ті нові рибні консерви з креветками! – занепокоївся Мявчик.

– І я не хочу розчинятися! Мій помпон може постраждати від неправильної хімічної реакції розчинення! – додала Шапка.

Муся пояснила, що за легендою, доступ до місця, де знаходилося Дзеркало ( на Перехресті Реальностей), можна отримати через “живе” відображення. Вони пригадали дивацтва з калюжею та дзеркалами у місті.

– Отже, нам потрібно знайти відображення, яке поведе нас туди? – спитав Мявчик.

– Так. І це має бути відображення, яке виглядає... найбільш “живим”, найбільш “неправильним”, – відповіла Муся.

Після недовгих пошуків, вони повернулися до калюжі на головній площі. Вона не просто показувала інші світи – вона мерехтіла, пульсувала і здавалося, ніби хтось із того боку намагається протиснутися назовні. Відображення слона в плавках все ще було там, тепер він намагався надути надувний круг, але круг вибухав кожен раз, коли він видихав.

– Це воно, – сказала Муся. – Це “живе” відображення. Воно веде на Перехрестя Реальностей.

– Слон у плавках веде на Перехрестя Реальностей? Ну що ж, я бачив і більш дивні речі за останні кілька пригод, – пробурмотів Мявчик.