Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Врятуй себе, Mary Uanni 📚 - Українською

Читати книгу - "Врятуй себе, Mary Uanni"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Врятуй себе" автора Mary Uanni. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Врятуй себе, Mary Uanni - Читати Книгу (читати книги) 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно. Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

0
0%
0
00

Mary Uanni
Електронна книга українською мовою «Врятуй себе, Mary Uanni» була написана автором - Mary Uanni, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Врятуй себе, Mary Uanni" в соціальних мережах: 
Дракон — уособлення вогню, що спалює не лише ворогів, а й самого себе. Тигриця — лезо у плоті світу, дика, вільна, але скована власною самотністю. Вони зустрілись на межі війни, де не залишилось правих і винних, лише біль, що просочився в кров. Це не історія про кохання. Це історія про вибір — коли рятунок когось означає знищення себе. Про боротьбу без переможців. Про дві істоти, що навчилися дихати в отруєному повітрі і шукати світло в уламках. "Врятуй себе" — легенда з пульсом, що б’ється в кожному, хто колись тікав — від себе, до когось, або заради когось.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 66
Перейти на сторінку:
1.0 Тінь над Карідом

Тоді, на землях Карід, панували мир і злагода.
Жодних жорстоких істот чи темних сутностей, що загрожували б феям або духам рослин, тут не було. Усі жили у дружбі, в гармонії з природою, й серце кожного билося в унісон із землею.

Сояна — проста дівчина, донька голови Академії і разом з тим вчителя музики — з дитинства була ясним сонцем Карід. Життєрадісна, добра й мудра не за віком, вона здобула любов усього краю. Старим подавала руку, за малими доглядала, а в Академії Витоків Магії вчилася краще за всіх.

— Ти — майбутнє Карід, Сояно. Я пишаюся тобою, — не раз казав її батько, вкладаючи в ці слова тепло всієї душі.

І він не помилявся. Сояна виросла, зміцніла, і дух її став непохитним, мов найстаріше дерево Великого Лісу. Усі дивувалися, як може така могутня сила й така глибока магія вміщатися в тілі юного Духа Троянди.

Як і кожного вечора, вона вправлялася у бойових мистецтвах на спокійному полі під відкритим небом. Сонце, спускаючись за обрій, заливало її полум’яно-червоне волосся вогнистим світлом — віддзеркаленням її сутності, сутності Червоної Троянди. Вона зробила стрімкий ривок, змахнула клинком, виконала повітряний прийом і приземлилася на вкриту пилом дорогу, легенько торкнувшись її шовковим подолом сукні — прозорої, мов туман.

— Квітко, скільки можна? — прорізав вечірню тишу глибокий чоловічий голос.

— О, Абелю! — вигукнула вона, радісно обертаючись.

— Подивися на свої руки, — тихо сказав воїн, беручи її долоні в свої. Його погляд зупинився на мозолях.

Він був вродливим, мужнім: широкі плечі, у правій руці — меч у темних піхвах, ліва — за спиною. Його очі, яскраво-блакитні, ніби найчистіші води річок, одразу видавали в ньому Річкового Князя. Волосся, білосніжне, як сніг, про який карідіани тільки чули з казок купців та легенд, було зібране в тугу гульку на потилиці.

З дитинства Сояна та Абель були нерозлучними друзями. Але з роками він відчув дещо більше, ніж просто дружбу. Глибоко в серці він любив її, як чоловік любить жінку, проте мовчав — не бажаючи зруйнувати те світле, що їх поєднувало. І лише посміхався, коли вона називала його братом.

Сояна дістала зі схованки маленький срібний свисток і подула в нього. Він видав пташиний щебет — й десь із лісу миттю виринув білосніжний кінь з чорною плямою на крупі. За ним пронісся інший — чорний, мов ніч без зірок, із синіми очима, глибокими, як океан. Було очевидно, кому належав цей могутній жеребець.

Сояна й Абель часто змагались: у верховій їзді, у боях, у вправності. Їхні коні це відчували — і тепер мчали наввипередки. Як зазвичай, виграла Сояна. Її кобила першою дісталася фінішу, з широко розкритими ніздрями видихаючи повітря.

— Молодчинка, моя Зірка, — прошепотіла дівчина, лагідно плескаючи її по шиї, і легко застрибнула на спину без сідла.

Абель зробив те саме — і за мить вони вже мчали в бік великого поселення, що розкидалось з обох боків величної ріки Абель-Хорат. У лісі, сповненому запаху сосен, хлопець гукнув:

— Квітко! В тебе сьогодні нарада!

— Ой! Я ж зовсім забула! — вигукнула вона у відповідь.

— Тоді поспішай! — крикнув він і в ту ж мить яструб здійнявся у небо над їхніми головами.

Коли сонце вже сховалося, а над Карідом розливалися сутінки, ліхтарі спалахували м’яким світлом. Двоє вершників, лишивши коней на подвір’ї, поспішали до Чертогу Рішень — скромної, але шанованої будівлі. Її цегляні стіни прикрашав жовтий стяг із зображенням лотоса — символу спокою та мудрості.

Сояна, швидким рухом відкинувши накидку, що встигла накинути в дорозі, ступила до зали, за нею — Абель.

— Ти запізнилася, дочко, — пролунало з глибини зали, від кремезного чоловіка в центрі довгого столу.

— Вибач, тату. Я була на полях.

— Ти — Владичиця Карід! Як ти можеш бути такою безвідповідальною?! — голос його підвищився, мов грім.

— Глава Академії, не лайтесь на Квітку. Це я її затримав. Вона ні в чому не винна, — втрутився Абель, твердо і спокійно.

— Абелю, рідненький! Нарешті ти завітав до нас! — зрадів старійшина, підводячись із почесного місця.

І в ту мить, стоячи поруч із батьком, Сояна з сумом подумала:
«Інколи мені здається, що батько любить Абеля більше, ніж мене…»

Але швидко відігнавши тривожні думки, Сояна мовчки зайняла місце поруч із батьком, який щойно всівся.

— Кажуть, Чорний Дракон повернувся, — промовив учитель музики, стиха, майже пошепки.

— У якому сенсі? — нахмурилась Сояна.

— Його ж убив Сеон! — втрутився Абель, не стримуючи емоцій.

— Абелю, не вбив, а заточив у Печері Болю, — поправила Квітка. — Але ж... як він вирвався звідти? Сам він не зміг би. В тій печері приглушуються духовні сили. Невже... йому хтось допоміг?

— Сояно, якщо він дійсно вийшов, — батько нахилився вперед, говорив стиха, — він захоче відновити свої сили. Йому знадобиться Камінь Сутності.

Камінь Сутності здавна знаходився під захистом роду Каріду. Його охороняли предки, і саме він утримував бар’єр між світом живих і царством злих духів. Камінь зберігався в Печері Сутностей — священному місці, куди приходили юнаки й дівчата в день повноліття, аби дізнатися свою справжню натуру.

— Ми маємо дізнатися, чи є в нього ще два Елементи Відновлення, — додав учитель бойових мистецтв, воєвода армії й водночас державний чиновник.

— Які це елементи? — обернулась до нього Сояна.

— Сояно... я не розумію, ти Володарка чи я? Чому ти ставиш стільки запитань? – нахмурився голова академії.

— Бо мені лише двадцять п’ять, а тобі, між іншим, триста двадцять. Моя духовна сила ще занадто слабка, я навіть не можу відкрити Книгу Тру в Храмі Знань.

— То чому ти не практикуєшся? — пробурчав батько.

— Я практикуюсь, але тоді ж ти мене свариш, що мене ніде немає!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Врятуй себе, Mary Uanni», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Врятуй себе, Mary Uanni"