Читати книгу - "Лукавий принц, або Брат короля"

Лукавий принц

Лукавий принц, або Брат короля

Розвідка про молоді роки, пригоди, лиходійства та шлюби принца Даемона Таргарієна.

Писана архімаестром Гільдайном у Цитаделі Старограду.

Передмова

Муж, про якого йдеться у сьому труді, був онуком одного короля, братом іншого, чоловіком королеви. Двоє його синів і троє онуків сиділи на Залізному Престолі; але сам Даемон Таргарієн упродовж свого життя вдягнув лише один королівський вінець — корону Порогів, крихітного та вбогого королівства, яке він викраяв собі сам кров’ю, залізом і драконовим вогнем, та скоро сам і покинув.

Упродовж багатьох століть дім Таргарієн народжував на світ і найвидатніших можновладців, і найбридкіших чудовиськ. Принц Даемон мав у собі дещицю від одних і дещицю від інших. За його часів не було на всьому Вестеросі людини, яка водночас викликала б стільки ж захоплення, любові, презирства і ненависті. Він був створений у рівних частках зі світла і тіні, відтак одним людям здавався поборником добра, а іншим — найчорнішим із мерзотників. Ми не зможемо глибоко зрозуміти суть вельми скорботного кровопролиття, відомого як «Танок драконів», якщо не розглянемо з належною ретельністю різноманітні вчинки, скоєні цим лукавим принцом як перед самим згаданим «Танком», так і за довгі роки до нього.

Життя та діяння принца Даемона Таргарієна

Зерна великого розбрату були посіяні в останні роки довгого правління Старого Короля — Джаяхаериса I Таргарієна. Багато писати про самого Джаяхаериса буде тут недоречно; згадати варто хіба те, що по смерті коханої дружини, Ласкавої Королеви Алісанни, та сина Баелона, принца Дракон-Каменя, Правиці Короля і спадкоємця Залізного Престолу, його милість лишився примарною подобою тієї людини, якою був раніше.

Втративши принца Баелона, Старий Король мусив шукати собі деінде найближчого помічника у справах державних. За нового Правицю король запросив до себе пана Отто Вишестража, молодшого брата князя Вишестража на Старограді. Пан Отто привіз із собою до двору дружину та дітей і вірно служив королю Джаяхаерису решту років, відміряних його милості в земному світі. Короля почали зраджувати тілесні та розумові сили; дедалі частіше він мусив опинятися на ложі хвороби, де його вірною супутницею стала п’ятнадцятирічна донька пана Отто — Алісента. Вона приносила його милості страви, читала вголос, допомагала митися і вдягатися. Старий Король часто навіть плутав її зі своїми доньками і називав їхніми іменами; незадовго до смерті він остаточно переконав себе, що Алісента насправді є його донькою Саерою, повернутою до нього з-за вузького моря.

Року 103 по А.З. король Джаяхаерис I Таргарієн помер у власному ліжку, поки панна Алісента читала йому з «Неприродньої історії» септона Барта. Його милості виповнилося дев’яносто і шість років, а правив він Семицарством на Залізному Престолі з чотирнадцятирічного віку. Земні його рештки були спалені у Драконосхроні, а попіл поховано разом із попелом Ласкавої Королеви Алісанни під Червоним Дитинцем. Жалоба охопила увесь Вестерос. Навіть у Дорні, куди на той час влада престолу ще не досягала, чоловіки плакали за королем, а жінки роздирали на собі вбрання.

Згідно бажання померлого короля, а також ухвали Великої Ради 101-го року, Залізний Престол успадкував його онук Візерис. У день вінчання на царство король Візерис I Таргарієн мав двадцять шість років од народження. Вже десять років шлюб пов’язував його з сестрою в перших — пані Аеммою з дому Арин, яка й сама була онукою Старого Короля та Ласкавої Королеви Алісанни через свою матір, принцесу Даелу (померлу 82 р. по А.З.). Пані Аемма декілька разів терпіла викидні, а один з її синів помер у колисці, проте донька Раеніра народилася 97 р. по А.З. цілком здоровою. Новий король і його королева аж дух ронили за своїм єдиним живим дитям.

Візерис I Таргарієн мав щедру і доброзичливу вдачу, за яку його рівною мірою любило і панство, і простолюддя. Правління Молодого Короля — так прозвали його люди по сходженні на престол — очікувалося мирним та сповненим загального добробуту. Про щедрість його милості гуляли неймовірні чутки, а Червоний Дитинець перетворився на місце розкошів, гідних звеличання у піснях. Король Візерис та королева Аемма приймали у своєму домі безліч бенкетів та турнірів; на численних прихильників та улюбленців дощем лилася шана, почесні уряди та щедрі винагороди.

А посеред цього пишного святкування, оточена ласкою та турботою всього загалу, знаходилася принцеса Раеніра — маленька дівчинка, яку двірські співці скоро нарекли «Втіхою королівств». Маючи всього шість років од народження у рік сходження свого батька на престол, Раеніра була розвинена не по роках, розумна, смілива і прекрасна вродою так, як бувають лише нащадки драконової крові. У сім років вона стала драконоїзницею, злетівши у небо верхи на молодій дракониці Сиракс, названій ім’ям богині старої Валірії. У вісім, як личило дівчаткам шляхетного походження, вона почала службу чашницею… але не вдалині від домівки, а при власному батькові-королі.

Тим часом нудні обов’язки правління королівствами кинуті були королем головне на його малу раду та Правицю. Уряд цей продовжував справляти пан Отто Вишестраж, який служив королю-онуку так само віддано, як свого часу — королю-дідові. Усі погоджувалися, що людиною він був здібною та спроможною, хоча дехто вважав його надто погордливим і різким на мову. Що довше пан Отто служив, то більше набирався пихи та величі — так про нього переповідали люди. Багато визначних князів та панства зненавиділи його за вдачу і водночас заздрили високій посаді коло Залізного Престолу.

Серед невдоволених найбільше вирізнявся саме наш лукавий принц — Даемон Таргарієн, бундючний, марнославний та запальний молодший брат короля.

Уміючи причаровувати до себе людей не гірше, ніж спалахувати вогнем, принц Даемон вислужив лицарські остроги у шістнадцять років і отримав від самого Старого Короля меча Темну Сестру на знак визнання його вояцької майстерності. Хоча року 97 по А.З., ще за Старого Короля, його одружили з панною з Рунокаменя, цей шлюб щасливим не став. На принца Даемона Долина Арин наганяла нудьгу («Тут, у Долині, чоловіки полюбляють гойдати овець» — писав він, — «і винуватити їх не можна, бо вівці в них вродливіші за жінок»), а скоро йому обридла і пані дружина, котру він почав величати «моя спижева сучка», глузуючи з укритого рунами спижевого обладунку князів дому Ройс. Коли на Залізний Престол сів його брат, принц подав йому прохання про припинення свого шлюбу. Візерис відмовив, але навзамін дозволив Даемонові повернутися до двору, де той сидів у малій раді, справляючи уряд