Читати книгу - "Грай, Роман Євдокимов"

Грай симфонію суїциду

Лезом на скрипках зап’ястків,

Най святкують твою панахиду,

Рвуть баянів десятки.

Най гопака танцюють гості,

Ллється горілка, мов Тиса,

Най закопають десь твої кості,

Шоу скінчилось, завіса.

Буду ходити до тебе ночами,

Будемо говорити.

Будемо в радості і печалі

Разом. Я жити, ти гнити.

Жовтень укриє нас прохолодним,

Чистим, дзвінким повітрям.

Будемо разом ми одне з одним,

З одним на двох божевіллям.

---

Я загинув в своєму місті сьогодні.

В серці закінчився струм і немає

зарядного пристрою потрібної форми.

Я загинув сьогодні, з ким не буває.

Моє місто вмирало разом зі мною,

харкало битим камінням, як кров'ю,

місто, яке не тікало від бою,

вбите ворожою волею злою.

Нас поховають в братській могилі.

Кинуть лежати просто під небом.

Змиють у море холодні хвилі.

Надійно сховають подалі від тебе.

Моє місто мене захищало собою,

наче дитину любляча мати,

за деякі речі ми платимо кров'ю,

за дещо ніколи не буде розплати.

Місто-герой. Медалі посмертно

вішають люди в красивих погонах,

за наші душі співають щоденно

чорні круки на полігонах.

---

Це черговий перший день

Решти твого життя.

Наче на тобі мішень

І немає вороття,

Є тільки продовження,

Не слухай нічию брехню,

З самого народження

Ти у Всесвіту в меню.

Це перший і останній день,

Це перший і останній крок,

Не буде вже таких пісень,

Не буде вже таких зірок,

Не буде вже таких, як ми,

Якісь вони замінять нас,

А їх замінять іншими,

І час замінить інший час,

І світ замінить інший світ,

Ти вже не ти, а я не я,

Тож поспіши лишити слід,

Це решта твого життя.

---

Ми можемо сперечатись

До болі, до крові, до слини,

Та всі аргументи б’ються

Об останній подих дитини.

---

В тебе сувора система відбору,

Я не пройду навіть кастинг на кастинг,

Світ не побачить слабку або хвору

Тебе. І ніколи ніхто не побачить.

Я сомельє пригнічених станів,

Ти життєрадісна, ти життєдайна,

Весела, як будь-який із маніяків,

Чиста, брудна, дурна, геніальна.

Ти хочеш бути оригінальною,

В мене амбіції трохи інші,

Мені і в пеклі буде нормально,

Якщо там буде диван і кондішн.

В когось є муза, в когось є ломка,

В мене є ти, точніше немає,

Ми ще побачимо, хто з нас stronger,

Шахова партія ще триває.

---

Мої мантри смердять прильотами,

Вибуховими речовинами,

Ідіотськими анекдотами

І скорботою за невинними.

У моєму астралі накурено,

Темно, гидко, місцями насрано,

У твоїй голові обдуреній

Все так само, ще й заразно.

Ми зберемося в натовп кончений,

І підемо комусь молитися,

Щоб на нас Його гумор збочений

Міг дощем золотим пролитися.

І тоді, просвітлені наглухо,

Ми каміння почнемо кидати

В кожного і один в одного

По-шакалячи пальцем тикати.

Мені снилося: пише Павезе,

В вишиванці, рожевощокий,

На могилі Бродського тезу

«Verrà la morte e avrà i tuoi occhi».

---

Люди хочуть всього й одразу.

Я теж хочу, бо я теж люди.

Підхопивши чергову заразу,

Рознеси їх швидше всюди.

Всім роздай ярлики і назви,

Бо нема чого так ходити,

Може танці, а може спазми,

І ти більше не хочеш хотіти.

Процедури призначив лікар,

Пацієнта живцем спалили.

Для душі прописали ліки,

Що повільно вбивають тіло.

Я вже більше не хочу любити.

Я на різних людей надивився.

Як, нарешті, зберешся пожити,

Перевір, чи ти народився.

---

Нас розділяє всього лиш відстань.

Всього лиш відстань. Яка дрібниця.

Неначе жарт не смішний, убогий

В стенд-апі Бога.

Всього лиш час і всього лиш простір,

Цього позбутися дуже просто,

Взяти й забути, що ікс в нерівності

Дорівнює Вічності.

Нас розділяє дзвінок короткий,

Рінгтон, гудки і знайомі нотки,

Та не здолати нам ці перепони,

Телефон важить тонни.

Між нами геть нічого немає.

Стіна уявна і ми це знаєм.

Ми, як птахи, що забули небо,

Мабуть, так треба.

---

Все врятує Любов. Висока,

Вища за Волю.

Важка Любов, наче в Бога,

Від неї багато болю,

Болю, який лікує, наче

Хірурга скальпель.

Хворий спочатку плаче,

Я знаю присмак цих крапель.

Все врятує Любов. Тільки,

Якщо не зруйнує.

В неї на Смерть є пільги.

Вони давно співпрацюють.

Все врятує Любов. Звісно,

Якщо захоче.

Якщо не буде запізно.

Якщо їй пробачать цей злочин.

---

Ніщо не пахне так, як ніч,

Що тишком ходить за вікном,

І таємниці потойбіч,

І шепіт лагідний відьом

За нею слідують завжди,

І переслідують тебе,

І кажуть солодко: "Зажди.

Не йди. Не зараз. Не тепер."

Ніхто не любить так, як ніч,

До сліз, до болі, до кінця,

До смерті любить, ясна річ,

Від немовля і до мерця.

Ніщо так не хвилює кров,

Як дотик лагідний її,