Читати книгу - "Доки серце тримає, Mysterious silence"

Вечірній офіс КОДу  — штаб. Шаблій заходить різко, в очах лід ледь стримує полум’я. Косач обертається.

Косач:
Віть... Послухай. Це не те, що ти думаєш. Вислухай мене.
Ти бачив лише частину — насправді я не винна.

Шаблій (стоїть нерухомо, голос тихий, але твердий):
Я бачив достатньо.

Косач (хвилюється, крокує ближче):
Він сам… Це була пастка, я не… я не хотіла цього. Там не було того, що ти уявляєш.

Шаблій (дивиться прямо, не кліпаючи):
Ти ж знала, що він не просто "колега". Що для нього — ти давно більше, ніж напарниця. Але ти залишила двері відчиненими.

Косач (із надривом):
Я не зрадила тебе! Ти мені віриш?

Шаблій (пауза, майже шепоче):
Я вірив. До сьогодні.

(він розвертається, йде до виходу)

Косач:
Вікторе… будь ласка…

Шаблій (не озираючись):
Те, що ми мали — вже в минулому. А в полі — я все одно прикрию тебе. Але не чекай більше тепла.

Шаблій уже майже на порозі. Оля раптом кричить услід.

Косач (з розпачем):
Він примусив мене, Віть…
(голос зривається, її ноги підкошуються, вона падає)

Шаблій різко зупиняється. Обертається. Мить нерішучості. Він кидається до неї, підхоплює, приводить її до тями, саджає в крісло. Сам сідає навпроти

Шаблій:  ти як?

Косач: нормально 
Віктор (стримуючи емоції):
Що значить — примусив? Ти про що? Він...
(намагається тримати контроль, але в голосі пробивається жах)

Косач (слабо, ледь чутно):
Я не могла нічого зробити… Він сказав, якщо не піду з ним, хтось загине… Я думала, рятую людей…
(заплющує очі, тремтить)

Шаблій (стискає кулаки, але ніжно підтримує її):
Олю…
(голос затремтів — гнів, біль і провина зливаються в одне)
Ти мала сказати… Ти не мала тягнути це сама…

Косач (хрипко):
Я боялася, що ти подивишся на мене так, як зараз…

Шаблій (після паузи, м’якіше):
Ти — не жертва зради. Ти — жертва шантажу. І якщо він справді це зробив…
(він піднімається, погляд темніє, голос — сталевий)
…тоді він більше не мій колега. Він — мішень.

Косач (слабо, торкається його руки):
Віть, будь ласка… не роби нічого…
Мене болить голова… і живіт…

Шаблій (злякано):
Ти що, поранена?
(швидко оглядає її, пальці тремтять)

Косач (заплющує очі):
Ні… це, мабуть, стрес… Просто... залишся.

Шаблій (тоне в роздумах, конфлікт у кожному русі):
Я хочу знищити його за те, що зробив. Але якщо зараз важливіше — ти…
(робить глибокий вдих, кладе її голову собі на коліна)

Шаблій (тихо):
Я залишусь. Але ти мені все розкажеш. Все.
(голос уже не суворий, а втомлений)

Косач (ледь чутно):
Добре… тільки не йди… не зараз…

(Шаблій гладить її волосся. За вікном вечір, місто мовчить. У повітрі тиша перед бурею.)

***

Що б ви зробили на місці Ольги? Чи можна пробачити таку зраду?