Читати книгу - "Скорочено Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера"

Ярослав Стельмах

Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера

Розповідь у творі ведеться від імені одного з двох головних героїв – Сергія Стеценка.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ І

Зоологія і комахи. "Відпустіть нас до бабусі!"

Сергій Стеценко і Дмитро Омельчук – найкращі друзі. У кінці навчального року їхній 5 клас отримав від вчительки ботаніки та зоології Ірини Семенівни завдання на літо: зібрати колекцію комах. Митько спитав вчительку, чи можна збирати вдвох. Ірина Семенівна дозволила, але попередила, щоб не було, як у минулому році. Цим вона натякала на гербарій рідного краю, який треба було зібрати минулого літа. Тоді Сергій і Митько й не думали збирати його, а потім Митько знайшов якийсь гербарій, друзі його підписали і здали, навіть не поцікавившися, що воно таке. А потім до школи прибіг старший Митьків брат, з голосним скандалом забрав той альбом і нам'яв Митькові вуха. Виявилося, що то гербарій зі зразками Далекого Сходу.

Митько радів, що можна збирати колекцію удвох, бо тепер Сергія точно відпустять з ним на літо до бабусі у село Юрківку. Село приваблювало хлопців не красою і смачною їжею, а кликало їх привільне і незалежне життя. Митько мріяв, як піде з другом до лісового озера, наловить риби, варитиме юшку на багатті.

Отож друзі й докучали Сергієвим батькам, які не хотіли відпускати сина, бо переживали за Митькову бабусю, адже вона старша жінка. І тільки Сергієва бабуся підтримувала хлопців. На сімейній нараді, на яку зібралися бабуся Сергія, його батьки і Митько (дідусь сидів перед телевізором і не втручався), їм нарешті дозволили їхати. Переконав усіх Митько, який довів, що саме в селі можна зібрати найкращу колекцію жучків і метеликів.

***

До поїзда хлопців проводжали батьки і Сергієва бабуся. Дорогою друзі чесно дотримувались усіх обмежень, які наклали на них батьки: не висовувались із вікна – бо може продути; не стояли в тамбурі – можна випасти; не виходили на зупинках – можна відстати; не виймали гроші з кишень – можуть украсти; не їли ковбаси і консервів – можна отруїтись.

Мандрівка викликала у друзів відчуття якихось близьких, несподіваних і навіть таємничих подій. А тут вони самі їхали аж цілу ніч поїздом, потім ще треба години півтори автобусом…

Коли вже розвидніло, провідник попередив хлопців, що скоро їхня станція.

РОЗДІЛ II

Знайомство з майбутнім майстром спорту, а також з бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом Трохимом.

Друзі підходили до бабусиної хати, коли їх зупинив хлопець років 14-ти, який тримав пошарпаний велосипед. Він кепкував з сачків, рюкзаків, усього спорядження Сергія і Митька. Потім представився: майстер велосипедного спорту міжнародного класу Василь Трош, звичайно, в майбутньому. Сергій сказав до хлопця: "Ну от, коли станеш майстром, ми з тобою і побалакаємо". Василь скипів, скочив на свій велосипед і за мить здимів, мов і не було.

***

До бабусиної хати лишилося вже зовсім недалеко, коли попереду почулося якесь виття, та одразу ж і замовкло, загнулось на найвищій ноті. Митько вважав, що ці звуки видавала корова. Звук знову почувся й урвався.

Митькова бабуся – старенька, огрядненька жінка із цебром у руці, кинулась хлопцям навстріч. Увагу Сергія знову привернув дивний звук, що доносився з вікна через дорогу. Митькова бабуся крикнула: "Гнате, Гнате, перестань, їй же бо!" І тут виявилося, що це грає на тромбоні розчервонілий вусатий здоровань. Митько згадав, що позаминулого року дядько Гнат грав на мандоліні. Тоді було тихо і приємно. Отак Сергій познайомився з Гнатом Діденком, по-вуличному Фа-Дієзом. Закінчивши вісім класів, Гнат став завідуючим клубом. У спадок від попередника йому дісталися інструменти малого духового оркестру. От він і взявся відроджувати музичну культуру села, прагнучи створити справжній оркестр і навчитися грати самому. Давно вже в селі існує досить пристойний оркестр, вже й Фа-Дієз став одруженим і вусатим дядьком, а так і шукає саме свій інструмент. Останнім часом з'явилася надія, що ним стане тромбон.

На подвір'я бабусі завітав дідок у темних смугастих штанях, вправлених у запилені чоботи, в синьому бувалому в бувальцях піджаку й кашкеті. То був найближчий сусід – дід Трохим, який спершу прийняв Сергія за Митька і дивувався, чому він такий опецькуватий, а волосся потемніло. Бабуся пояснила, що це Сергій – друг Митька. Дід Трохим розповів, що до Дмитрівни теж онук приїхав, Василь, і весь час на велосипеді їздить, бо тренується за графіком.

***

Бабуся пригощала хлопців і питала, чому ж її не попередили про приїзд. Нарешті Митько згадав, що тато доручив йому відправити телеграму, але він забув. Бабуся не сварила за це,