Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Служивий мечник 📚 - Українською

Читати книгу - "Служивий мечник"

219
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Служивий мечник" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Служивий мечник» була написана автором - Джордж Мартін, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Служивий мечник" в соціальних мережах: 

Самодіяльний, некомерційний переклад повісті Джорджа Р.Р. Мартина «Служивий мечник» (Sworn Sword) на українську мову. Це друга повість з циклу коротких творів автора про пригоди молодого лицаря Дунка (Dunk) та його хлопчика-зброєносця на прізвисько Яйк (Egg). Цикл є приквелом до «Пісні льоду та вогню», opus magnum Джорджа Мартина.
Цей переклад продовжує експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн.
Переклад-адаптація В.Бродового, серпень-жовтень 2012 р.
Друга редакція, виправлена та оновлена: 17 лютого 2015 р.
Оформлення обкладинки: Валерій Бур

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 33
Перейти на сторінку:

Повісті Семицарства-II

Служивий мечник

Описана у повісті історія сталася приблизно за дев’яносто років до початку подій «Гри престолів».

I

У залізній клітці на перехресті під літнім сонцем гнили двоє мертвих чоловіків.

Яйк зупинився попід ними, аби краще роздивитися.

— Як гадаєте, пане, хто вони такі?

Його мул Маестер, вдячний за хвилину спочинку, негайно взявся скубти обіч дороги суху брунатну чорт-траву, не зважаючи на два здоровенні барила з вином, почеплені на спину.

— Грабіжники, — відповів Дунк. Зі спини Грома він їх бачив краще. — Ґвалтівники. Убивці.

Навколо пахв на його старій зеленій сорочці розпливлися темні плями поту; сонце немилосердно палало з блакитного неба, і відколи вони на світанку рушили у дорогу, з Дунка вже зійшло сім потів.

Яйк зняв крислатого, обвислого солом’яного бриля; під ним виблискувала його лиса голова. Брилем він розігнав навколо себе мух, яких по мертвих хлопах повзали незліченні сотні, а ще більше кружляло у нерухомому гарячому повітрі.

— Мабуть, учинили щось дуже погане, якщо пан замкнув їх у воронячій клітці.

Десятирічний Яйк іноді міркував мудріше за багатьох маестрів. Та часто-густо кількома словами виказував, яка він ще дитина.

— Пани бувають різні, — відповів Дунк. — Є такі, що їх хлібом не годуй, а дай людину замордувати.

Двох злочинців якось примудрилися запхати лицем до лиця у залізну клітку, замалу навіть на одного. Вони сплуталися руками й ногами, а спинами втиснулися у гарячі грати. Один, поки був живий, кусав іншого зубами за шию та плечі, намагаючись з'їсти. Гайвороння вже потрудилося над обома; коли Дунк та Яйк з'явилися з-за пагорба, птахи злетіли щільною чорною хмарою й налякали Маестра.

— Хай там хто вони були, а голодом заморені добряче, — відзначив Дунк. Від страчених лишилася сама шкіра, гнила і зелена, та кістки. — Може, хліба в когось вкрали чи оленя вбили у панському лісі.

Посуха не кінчалася вже другий рік, і панство дедалі гірше терпіло лісокрадів у своїх володіннях. Чи то пак, ще гірше, ніж раніше.

— А може, вони з якоїсь розбійної ватаги?!

У Доску вони слухали арфіста, що співав «Чорний Робін повис у петлі того дня». Опісля того шляхетні розбійники ввижалися Яйкові за кожним кущем.

Дунк мимоволі зазнайомився з кількома розбійниками, поки служив старому лицареві, й відтоді не надто прагнув нових знайомств. Жоден із бачених ним харцизів шляхетністю не вирізнявся. Один, що його пан Арлан допомагав вішати, страшенно полюбляв чужі персні. Аби забрати перстень у якогось чоловіка, відрізав йому пальця, а в жінки — переважно відкушував. Про нього, скільки Дунк відав, пісень ніхто не склав.

Та зрештою, чи не байдуже: були то розбійники чи лісокради? Однак їхнє товариство — невелика розвага. Дунк повільно рушив Громом у об’їзд клітки. Порожні очі, здавалося, стежили за ним. Один із мерців звісив голову і роззявив рота. Дунк помітив, що язика в нього немає. Напевне, з’їли ґави. Гайвороння завжди найперше видзьобувало очі — це він чув від людей. То може, на другу страву вони полюбляли язика. А може, це пан наказав його вирвати за зухвалі слова.

Дунк скуйовдив шапку вигорілого волосся долонею. Мерцям він нічим допомогти не міг, а от барила вина до Стояка самі пішки не дійдуть.

— Звідки ми приїхали? — спитав він, блимаючи очима на дві дороги. — Я щось заблукав.

— Стояк — це туди, пане, — вказав Яйк.

— Ну, то й нам туди. Може, дістанемося до вечора, якщо менше мух ловитимемо.

Він ударив Грома п’ятами і повернув здоровенного бойового огиря на ліву дорогу від розгалуження. Яйк нап’яв свого вислого бриля і добряче смикнув Маестра за повід. Мул полишив чорт-траву і посунув слідом, цього разу не впираючись. «Його теж мучить спека» — подумав Дунк, — «а ще ж і барила важкі на спину почепили».

Літнє сонце спекло дорогу, мов цеглу. Колії були такі глибокі, що й кінь би ногу зломив, тому Дунк обережно вів його високою серединою. Сам він у день виїзду з Доску — а вирушили вони глупої ночі, задля прохолоди — звихнув собі гомілку. Старий хазяїн колись казав, що лицареві треба вчитися жити з болем та ранами. «Еге ж, хлопче, і зі зламаними кістками, і з рубцями на шкірі. Це така сама лицарська доля, як носити меча і щита.» Втім, якщо Грім раптом зламає ногу, тоді… нема коня — нема й лицаря.

Яйк тримався аршинів за п’ять позаду, перед Маестром з винними барилами на спині. Хлопець крокував однією босою ногою в колії, іншою — між коліями, а тому підіймався та опускався з кожним кроком. При боці він мав кинджала, чоботи закинув за торбу на плечах, а поношену буру сорочку підібрав знизу і зав’язав навколо стану. Під крислатим солом’яним брилем виднілося обличчя з розмазаною грязюкою та великими темними очима. Років йому було десять, а зросту він ще й п’яти стоп не набрав; останнім часом почав був витягатися вгору, та наздогнати Дунка, звісно, не мріяв. Виглядав малий точнісінько як стайниченко при заїзді, хоча й не був ним. Зате анітрохи не скидався на того, ким був насправді.

Мерці скоро зникли позаду, але Дунк піймав себе на думці про них. Часи настали такі, що держава переповнилася харцизяками. Посуха не кінчалася, простий люд тисячами рушав у дорогу на пошук місць, де ще буває дощ. Князь Кровокрук наказав усім посполитим повернутися до своєї землі та своїх панів, але послухалося його наказу небагато. Чимало людей звинувачувало в біді саме Кровокрука, а заразом і короля Аериса. Казали, що це божий суд, бо вбивця родичів є проклятим навіки. Розумні люди, втім, тримали язика на припоні. «Скільки очей в князя Кровокрука?» — питалося в загадці, яку Яйк почув у Старограді. — «Тисяча, і ще одне.»

Шість років тому в Король-Березі Дунк бачив його на власні очі. Той проїжджав на коні блідому вгору Сталевою вулицею з п’ятьма десятками «Крукових Зубів» позаду себе. Тоді король Аерис іще не сів на Залізний Престол і не призначив його Правицею, та все одно Кровокрук вражав поставою, вдягненою у димний шовк і кармазин, з Темною Сестрою при боці. З-за блідої шкіри та білого, мов кістка, волосся він скидався на живого мерця. Щокою та підборіддям простяглася родима пляма винного кольору, яку люди вважали схожою на червоного крука, хоча Дунк

1 2 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служивий мечник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Служивий мечник"