Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Молодий місяць 📚 - Українською

Читати книгу - "Молодий місяць"

1 941
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Молодий місяць" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Молодий місяць» була написана автором - Стефані Маєр, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Любовні романи".
Поділитися книгою "Молодий місяць" в соціальних мережах: 

Для Белли Свон є лишень одна річ, важливіша за власне життя: Едвард Каллен. Але кохати вампіра — набагато небезпечніше, ніж вона могла собі уявити. Едвард уже одного разу рятував її зі смертельних обіймів вурдалака-чужака, та коли власна Едвардова родина стає для Белли загрозою, він усвідомлює, що закохані перетнули межу. І вирішує зупинитися, перш ніж буде запізно. От тільки він не здогадується, що таким чином збільшує ризик, який нависнув над коханою Беллою…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 120
Перейти на сторінку:

Стефені МАЄР

МОЛОДИЙ МІСЯЦЬ

Роман

Моєму татові Стівену Моргану.

Ніхто й ніколи не отримував такої люблячої й безкорисливої підтримки, яку дарував мені ти.

Я також люблю тебе.

Бурхливі радощі страшні, мій сину,

Бо часто в них бурхливий і кінець.

Їх смерть у торжестві, вони ж бо гинуть,

Як порох і вогонь, у поцілунку[1].

Ромео і Джульєтта, дія ІІ, сцена VI

Передмова

Я почувалася так, наче опинилася в одному з тих жахливих нічних кошмарів, коли ти мчиш щодуху, біжиш, аж поки не перехопить подих, а насправді заледве пересуваєшся. Здавалося, що мої ноги, прокладаючи собі шлях крізь галасливий натовп, ступають дедалі повільніше, але стрілки на велетенському баштовому годиннику не сповільнюються. З якоюсь невблаганною байдужістю вони невпинно наближають нас до кінця — до кінця всього живого.

Але це був не сон, і на відміну від нічного кошмару, я бігла не для того, щоб зберегти своє життя, а задля порятунку чогось значно ціннішого. Сьогодні моє власне життя не мало для мене жодного значення.

Аліса сказала: дуже ймовірно, що ми обидві тут загинемо. Можливо, все було б інакше, якби вона не опинилася в лабетах яскравого сонячного проміння; тільки я здатна пересуватися цією ясною, залитою сонячним промінням площею.

Але я не могла бігти швидко.

Тому мене уже не турбувало, що ми оточені винятково небезпечними ворогами. Коли годинник почав вибивати дванадцяту, я відчула легку вібрацію під підошвами своїх млявих ніг. Я знала, що вже запізно, — мене навіть тішила думка, що десь неподалік якесь кровожерливе створіння чатує на мене. На саму тільки гадку про це я втрачала бажання жити.

Годинник пробив іще раз, і сонце з самого вершечка неба покотилося вниз.

Розділ 1

Вечірка

На дев’яносто дев’ять цілих і дев’ять десятих відсотка я була впевнена в тому, що сплю.

Я була так цього певна, тому що, по-перше, стояла в яскравих променях сонця настільки чистих, що аж засліплювали очі, — а в моєму віднедавна рідному містечку Форкс, у Вашингтоні, такого ніколи не бувало; по-друге, я дивилася на свою бабусю Мері. Минуло уже шість років відтоді, як моя бабуся померла, саме це й підтверджувало мою теорію про сон.

Бабуся зовсім не змінилася: її обличчя залишилося таким, яким я його запам’ятала. Шкіра — м’яка й обвисла, вкрита тисячами малесеньких зморщок — майже зовсім не трималася кісток. Обличчя було схоже на висушений абрикос, увінчаний кучмою густого сивого волосся.

Наші роти — тільки її був поораний зморшками — водночас розтягнулися у здивованій напівпосмішці. Вочевидь, вона також не сподівалася побачити мене.

Я саме збиралася поставити їй запитання, у мене їх було багато. Що вона робить тут, у моєму сні? Де вона була останні шість років? Чи все гаразд із дідусем, чи знайшли вони одне одного? Але вона розтулила рота воднораз зі мною, тож я дозволила їй заговорити першою. Вона також запнулася, ми обидві якось невпевнено усміхнулися.

«Белло?» — промовив моє ім’я чийсь голос. Це була не бабуся. Ми обидві повернулися, щоб роздивитися того, хто втрутився у нашу компанію. Але навіть не дивлячись, я могла сказати, хто це. Цей голос я б упізнала будь-де — впізнала й відповіла б, присягаю, уві сні чи наяву… чи на тому світі, байдуже де. За нього я б кинулася у вогонь або ж, менш драматично, за нього я була готова щодня долати холод, і вітер, і нескінченні зливи.

Едвард.

Я завжди хвилювалася, коли бачила його, — свідомо чи несвідомо, — і хоча була майже впевнена в тому, що сплю, коли перед нами постав Едвард в ореолі сонячного світла, я запанікувала.

Я розхвилювалася, тому що бабуся не знала, що я закохана у вурдалака, — ніхто не знав цього, — та чим можна було пояснити діамантовий відблиск його шкіри, що переливалася тисячами кольорів веселки, так наче її було зроблено з кришталю чи коштовного каміння?

Що ж, бабусю, ти, мабуть, помітила, що мій хлопець світиться. Так завжди буває, коли він виходить на сонце. Ти не переймайся…

Що він тут робить? Він живе у Форксі, найдощовішому й найпохмурішому місці на світі, бо тільки тут він може виходити надвір удень, не боячись викрити давній секрет своєї сім’ї. А ось і він, граційно наближається до мене — на його янгольському обличчі сяє прегарна усмішка, наче ми на самоті.

В ту мить я пожалкувала, що не підпадаю під вплив його містичного таланту — читати думки інших людей так само чітко, наче їх вимовили вголос. Зазвичай я була вдячна, що він не може читати моїх думок, але зараз хотіла, щоб він почув мене, почув застереження, яке лунало в моїй голові.

Досі в паніці я повернулася до бабусі, та збагнула, що вже запізно. Вона звела на мене очі, її погляд був такий самий тривожний, як і мій.

Едвард усміхався так лагідно, що моє серце почало калатати, мов навіжене, і мало не вискочило з грудей, він пригорнув мене за плечі й обернувся до бабусі.

Вираз її обличчя здивував мене. Вона не була наляканою, а навпаки, дивилася на мене якось покірно, винувато, немов чекала догани. А ще вона стояла в дивній позі, якось незвично випроставши руку — вона відставила її і зігнула в лікті, немов обіймала когось, кого я не бачила. Когось невидимого…

Тільки згодом, уважно придивившись, я помітила велику позолочену раму, в якій і була моя бабуся. Нічого не розуміючи, я підняла вільну руку, яка не обіймала Едварда за пояс, і простягнула вперед, щоб торкнутися бабусі. Вона з точністю до деталі повторила цей рух, я немов побачила віддзеркалення. У тому місці, де наші пальці повинні були зустрітися, я не намацала нічого, окрім холодного скла…

Раптом мій сон перетворився на кошмар.

То була не бабуся.

То була я. Я у дзеркалі. Я — стара, зморшкувата і зів’яла.

Едвард стояв біля мене, у дзеркалі не було його відображення. Він був невимовно прекрасний і вічно сімнадцятилітній. Він торкнувся моєї змарнілої щоки своїми крижаними ідеальними вустами.

«З днем народження», — прошепотів він.

Здригнувшись, я прокинулася, мої очі розплющилися, і я жадібно ковтнула повітря. Тьмяне сірувате світло, таке звичне для похмурих ранків у цій місцевості, посіло місце яскравих сонячних променів із мого сну.

Це сон, запевнила я себе. Це тільки сон. Я глибоко вдихнула і, здається, трохи заспокоїлася, але

1 2 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молодий місяць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Молодий місяць"