Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Останнє бажання 📚 - Українською

Читати книгу - "Останнє бажання"

255
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останнє бажання" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Останнє бажання» була написана автором - Анджей Сапковський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Останнє бажання" в соціальних мережах: 
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 75
Перейти на сторінку:

Анджей Сапковський

Останнє бажання

Голос розуму – 1

Вона прийшла над ранок.

Увійшла обережно, тихо, безшумно ступаючи, пливучи по кімнаті, немов примара, фантом, а єдиним звуком, що видавав її рух, був шелест накидки, що торкалася голого тіла. Однак саме це невловиме, ледь чутне шелестіння розбудило відьмака, а може, тільки вирвало з напівсну, у якому він розмірено колихався, немов занурений у бездонну драговину, висячий між дном і поверхнею спокійного моря, серед ниток водоростей, що легенько звиваються.

Він не поворухнувся, навіть не сіпнувся. Дівчина підпорхнула ближче, скинула накидку, повільно, нерішуче сперлася коліном на край ложа. Він спостерігав за нею з-під опущених вій, не видаючи, що не спить. Дівчина обережно піднялася на постіль, лягла на нього, обхопила стегнами. Опираючись на напружені руки, ковзнула по його обличчю волоссям. Волосся пахло ромашкою. Рішуче і ніби нетерпляче нахилилася, торкнулася груддю його повіки, щоки, губ. Він посміхнувся, повільно, обережно, ніжно взяв її руки у свої. Вона випрямилася, вислизаючи з-під його пальців, промениста, підсвічена й від цього світла нечітка в мрячному відблиску зорі. Він поворухнувся, але вона рішучим натиском обох рук зупинила його й легкими, але наполегливими рухами стегон домоглася відповіді.

Він відповів. Вона вже не уникала його рук, відкинула голову, струснула волоссям. Її шкіра була холодною й разюче гладкою. Очі, які він побачив, коли вона наблизила своє обличчя до його обличчя, були величезними й темними, як очі русалки.

Погойдуючись, він потонув у ромашковому морі, а воно завирувало й зашуміло, втративши спокій.

Відьмак

1

Згодом оповідали, начебто він прийшов з півночі, від Ланцюгової брами. Йшов пішки, ведучи нав'юченого коня за повід. Було вже далеко пополудні, крамниці поворозників та римарів позамикалися, вулички спорожніли. Хоч стало спекотно, чоловік накинувся чорним плащем, привертаючи до себе загальну увагу. Зупинився він під корчмою «Старий Наракорт», хвильку постояв, дослухаючись до гомону всередині. Корчма, як і завше о цій порі, була повна людей. Незнайомець подався вуличкою вниз. Неподалік стояла ще одна, менша корчма, називалась вона «Лис». Людей тут було негусто. Корчма зажила не найкращої слави. Хазяїн звів голову з-над діжки квашених огірків і зміряв прибульця поглядом. Той, усе ще в плащі, стояв непорушно перед шинквасом і мовчав.

— Вам чого?

— Пива,— сказав незнайомець. Голос мав неприємний. Корчмар обтер об фартуха руки й наповнив череп'яний кухоль з надщербленими вінцями. Незнайомець не здавався старим, однак був геть сивий. З-під його плаща виглядала потерта шкірянка, зашнурована на шиї й плечах. Коли скинув плаща, всі помітили за плечима в прибульця меч. В тому не було нічого дивного: у Визимі майже всі мали зброю, а проте ніхто не носив меча за плечима, наче лук ачи сагайдак. Незнайомець не сів до столу, де гомоніли нечисленні гості, лишився біля шинквасу й, свердлячи корчмаря проникливим поглядом, навстоячки сьорбав пиво.

— Мені треба десь переночувати,— сказав він.

— Тут нема де,— буркнув корчмар, позираючи на його брудні чоботи.— В «Старому Наракорті» спитайте.

— Я б хотів тут.

— Нема місця.— Корчмар нарешті розпізнав акцент зайди — то був ривієць.

— Я заплачу,— сказав гість тихо, мовби вагаючись. І тоді, власне, й сталась ота дурна пригода. Віспуватий ломовик, що не спускав із прибульця погляду, підвівся й ступив до шинквасу. Двоє його приятелів стали кроків за два позаду.

— Тобі ж кажуть: немає місць, дурню, гультіпако ривійський!— прохрипів ломовик, наближаючись до незнайомця.— Нам тут, у Визимі, такі, як ти, ні до чого. Це порядне місто! Незнайомець узяв свого кухля й відступив трохи назад. Кинув погляд на корчмаря, але той одвертав очі: не мав жодного наміру заступатися. Зрештою, хто тих ривійців любить?

— Усі ривійці — бандюги!— не вгавав ломовик, дихаючи пивом, часником і люттю.— Чуєш, поганцю, що я кажу?!

— Не чує. Йому вуха лайном позакладало,— докинув один із тих, що стояли позаду. Другий зареготав.

— Плати й вимітайся!— гаркнув віспуватий. Незнайомець лише тепер глянув на нього:

— Доп'ю пиво й піду.

— Ми тобі допоможемо!— ревнув ломовик, вибив ривійцеві з руки кухля і вчепився за ремінь у нього на грудях. Один з напарників ломовика вже замахнувся був кулаком іззаду, коли чужинець раптом вирвався. Свиснув меч, видобутий із піхов, і стрімко зблиснув під каганцями. Знявся рейвах. Хтось із гостей кинувся до виходу. З тріском упало крісло, брязнув об діл череп'яний посуд. Корчмар — губи йому тремтіли — дивився на перерубане навпіл обличчя віспуватого, котрий, учепившись пальцями за край шинквасу, сповзав додолу, мовби тонув. Ті двоє вже лежали на підлозі — один непорушно, другий судомився в кривавій калюжі. Повітря розітнув істеричний жіночий крик. Корчмар затрясся, спазматично ковтнув повітря й почав блювати. Незнайомець відступив до стіни, насторожений і напружений. Меча стискав обома руками, водячи вістрям у повітрі. Ніхто не рухався. Жах, мов холодне багно, обліпив людям обличчя, скував руки-ноги, заціпив горлянки. Сторожа ввалилась до корчми з гуком і брязкотом. Було їх троє, очевидно, проходили поблизу. Вони тримали напоготові обмотані реміняччям палиці, проте, загледівши трупи, повихоплювали мечі. Ривієць, притулившись спиною до стіни, видобув лівою рукою з халяви кинджал.

— Кинь!— зарепетував один із вартових тремтячим голосом.— Кинь, розбійнику! Підеш з нами!

Другий вартовий штурхнув ногою стіл, який перешкоджав підступити до ривійця з другого боку.

— Гукай людей, Трешку!— скомандував він третьому, що тримався ближче до дверей.

— Не треба,— сказав незнайомець, опускаючи меча.— Я сам піду.

— Підеш на налигачі, собачий виродку!— верескнув перший.— Кинь меча, бо макітру тобі розчереплю!

Ривієць випростався. Затисши меча під пахвою, він підніс догори правицю й швидко накреслив у повітрі якийсь химерний знак. Зблиснули заклепки, якими густо, до самих ліктів були обшиті манжети його каптана. Сторожі миттю сахнулися, затуляючи обличчя руками. Хтось із гостей підхопився, хтось кинувся до дверей. Знову дико й пронизливо завищала жінка.

— Я сам піду,— повторив незнайомець твердим, металевим голосом.— А ви втрьох рушайте попереду. Ведіть до бургомістра. Я дороги не знаю.

— Авжеж, пане,— пробелькотів перший сторож і ступив до виходу, боязко озираючись. Другий і третій рушили за ним, задкуючи й кваплячись. Незнайомець підвівся, сховавши меча до піхов, а кинджал — за халяву. Коли проминав столи, гості поквапно затуляли обличчя полами свиток.

2

Велерад, бургомістр Визими, потер підборіддя й задумався. Він не був забобонний, ані полохливий, проте лишатися

1 2 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останнє бажання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останнє бажання"