Читати книгу - "Вона"

383
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вона" автора Марина Кічка. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Вона» була написана автором - Марина Кічка, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Любовні романи".
Поділитися книгою "Вона" в соціальних мережах: 

Вісімнадцятирічна дівчина Марі наділена неймовірними здібностями. Вона бачить надприродне, і тих з них, що порушують правила світового балансу, вона знищує. Покинувши свій дім вона переїздить з місця на місце слідуючи за снами, що ведуть її. Батьки її зрадили і стали чужими людьми. Тільки вірні друзі Анна та Андрій не залишили її на самоті і навіть на відстані допомагають подрузі. Одного дня вона зустрічає чоловіка на ім’я Тарас. Він молодий, красивий і багатий. Та все це не має значення, адже давня угода з демоном, прирекла Тараса на смерть і він за будь-що має отримати підтримку Марі. Вона погоджується на пропозицію та стає мешканкою Тарасового будинку. Не зважаючи на все, що відбувається з Марі і Тарасом, між ними виникає симпатія. Вона знаходить нову сім’ю в особі Тараса й Назара, найріднішої для Тараса людини. Та якби сильно Марі не прагнула врятувати Тараса, чи виявиться вона сильнішою за демона?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 71
Перейти на сторінку:
Марина Кичка
Вона
Розділ 1
Небажана зустріч

Віяв прохолодний, спокійний вітер. Навколо вирувало життя і день був у самому розпалі. У такий час всі або по роботах, або вдома займаються якимись справами. Усе навколо було звичайним і буденним. Звичайна вулиця, звичайні будинки, звичайно мало людей. Звиклий незнайомий пейзаж перед очима. НЕ ЗНАЙОМИЙ ДЛЯ НЕЇ. Це було передмістя одного з чергових містечок, назви яких Марі навіть не запам’ятовувала, а навіщо, адже завтра буде все по-іншому: інше місто, інші справи… Ідучи по вулиці, можна було думати про що завгодно, тільки не про те, про що думала Марі. Вона пробігала поглядом по кожному будинку, паркану, реагувала на кожен найменший звук. Вона вдивлялась в кожну деталь.

Висока, довге русяве волосся, виразні риси обличчя, спокійне, ритмічне дихання. ЇЇ карі ОЧІ ВИПРОМІНЮВАЛИ НЕЙМОВІРНУ СИЛУ. Теплий літній вітер грався з її волоссям, через те Марі на ходу зібрала його в жмуток. Від повік падала тінь на її обличчя і тим самим робило його загадковим. Навіть неозброєним оком видно, що її тіло було в прекрасній формі. Можливо, занадто тендітне для її зросту, але сильне. У цьому була і її перевага, і водночас її недолік. Адже вона завжди виділялась серед натовпу. Неможливо було її не помітити, а як вже помічали, то одразу розуміли — вона не з цих країв. І зараз це заважало їй як ніколи. Хоча ішла вона поспіхом, було видно в її ході яскраву жіночну граціозність. Вона щойно поговорила по телефону і не встигла сховати його в кишеню. По тому, як напружилось її обличчя те, що вона почула по телефону зовсім її не обрадувало.

Машина. Тільки цього їй не вистачало! Вона помітила її уже давно. Марі не звикла щоб по неї приїжджали на машині та ще й посеред білого дня. Їй здавалось, що її вже перестали шукати. Чи в крайньому випадку вона на це дуже сподівалась. Та й вона не могла б подумати, що за нею приїхали б на такій машині, навіть якби знайшли. Отже, це явно був хтось інший. А це означало лише одне — нові проблеми. Як не дивно з машини вийшло двоє кремезних чоловіків в костюмах, її це не злякало, а лише роздратувало ще більше. Крім того, що з нею відбувалось їй не вистачало для повного щастя тільки цих двох мужиків, які без сумніву лише виконують чийсь наказ.

«Що їм потрібно? Не з такими я звикла мати справу», — вона іронічно посміхнулась, але ця посмішка відразу зникла. Вона прискорила ходу, але було вже пізно, до неї наблизилися двоє, а машина перекрила дорогу.

— Вас хочуть бачити.

— У мене на сьогодні не заплановано зустрічі, — Марі іронічно посміхнулась і глянула на своїх співрозмовників.

— Усе ж ви мусите з нами поїхати.

— Я нічого вам не винна.

— Нам доведеться попросити вас іншим способом.

— Ей, хлопці, давайте без жартів, — вони починали виводити Марі з себе. Такі вже вони були беземоційні. Хіба так можна? Так стає геть нудно).

Усе продумано, вона вже знала що з ними робити. Нові тренування були дуже ефективними, тому їй нічого не вартувало справитись із ними, навіть не зважаючи на те, що вони були безперечно сильнішими за Марі, та вона не звикла так просто здаватись. Але очевидно, і вони знали з ким мають справу, тому що в одну мить на неї було наставлено відразу декілька пістолетів.

— Можливо сядете в машину? Вас просили не чіпати, але якщо буде потрібно…

— Спробували б тільки… — вона була не вдоволена таким поворотом подій, адже не звикла програвати, але проти пістолета, як то кажуть, не попреш.

— Пройдіть у машину.

— А вам, відомо як потрібно попросити, — Марі спробувала видавити із себе посмішку, але через роздратування вийшла якась дивна гримаса.

Марі сіла в машину, її усе це дуже дратувало, але вона розуміла, що зустрічі не уникнути і думала лише про те, кому вона могла знадобитися, а головне — хто про неї знає?

— Ей хлопці, а подзвонити можна?

— Подзвоните пізніше, — як і раніше, беземоційно промовив один із незнайомців.

— Так, з вами каші не звариш.

Думки пролинали одна за одною так само, як і будинки за вікном машини. У душі вона хвилювалась, але не збиралась показувати це, тимпаче цим двом. Марі прекрасно знала, що потрібно завжди і скрізь, за будь яких умов не показувати свою слабкість, бути ким завгодно, лише не слабкою дівчинкою. Цього вона собі дозволити не могла. Вона дивилась у вікно, а подумки перенеслась в інше місце.

Розділ 2
Марі або (Початок)

Їй було 17, коли вона пішла з дому.

Марі виховували як аристократку, якщо в наш час можна так сказати. Їй говорили, що вона має бути вихованою, культурною, освіченою, що МАЄ ВЕСТИ СЕБЕ ГІДНО. Вона займалась усім, що тільки можливо: танцями, музикою, вивчала різні мови. І усе це їй дійсно подобалось. Вона вірила, що в майбутньому знайде корисне застосування для своїх вмінь. Вірила в майбутнє, вірила що воно в неї буде, і що навіть, воно буде хорошим. Марі завжди прагнула допомагати людям, мріяла, що невдовзі зможе поділитись своїми знаннями з іншими людьми. Тому абсолютно виправдано вона могла вважати себе щасливою, у неї було все, чого лише можна побажати: вірні друзі, любляча сім’я, яскраве, насичене життя. І вона все це цінувала, вона була однією з небагатьох людей, які відчувають момент. І дуже часто коли Марі відчувала той самий момент, вона розуміла, що рухається в правильному напрямку. Але не дарма кажуть, що все рано чи пізно закінчується. Інколи наше життя не належить лише нам, і як би ми все правильно не робили, доля вже приготувала для нас інший шлях, і насправді не збирається питати нашої думки про те, чи

1 2 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вона"