Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Хроніки Південного 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Південного"

203
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Південного" автора Рімантас Кміт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Хроніки Південного» була написана автором - Рімантас Кміт, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Хроніки Південного" в соціальних мережах: 

«Хроніки Південного» — молодіжний роман литовського письменника Рімантаса Кміти, в якому йдеться про життя шяуляйського старшокласника в 1990-х роках. Це дуже щира й дотепна розповідь головного героя, який виростає від бажання «бути як усі» до того, щоб не боятися бути унікальним. Як і кожен підліток, герой роману прагне самостійності, крутості, для цього пробує і в дрібному «бізнесі» покрутитися, і в регбі добитися результатів, і дівчата притягують його наче магнітом. Перші проблеми з правоохоронцями, перша любов, перші вірші і перший секс — усе, що було актуальне в 1990-х, і тепер буде близьким підліткам-читачам.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 105
Перейти на сторінку:
Хроніки Південного. Кміта Рімантас

Ця книга — роман.

Тому жодних збігів з реальністю бути не може.

Хіба що ви — персонаж.

1



«Чьи это сумки?» — третій раз на весь вагон волає латвійський митник.

Ми мовчки сидимо за декілька купе і навіть не дихаємо. Час від часу мацаємо кишені: чи наші документи там, бо якщо б вони зникли, було б набагато гірше, ніж можливі проблеми з тими двома пакетами буханок хліба. Тут уже не почнеш, мов якийсь лох, підстрибувати та казати: це наші, пане митнику! Ай-ай, чому тут так багато хліба? А що, невже не можна? Ой-ой, а ми цього не знали, та ми вперше, вперше їдемо, тому й не знали.

Та й кому потрібна ця вистава. Захоче — то й так усе забере, а якщо буде не в гуморі, то може ще й у документах штамп вліпити, тоді не в’їдеш більше у Латвію. Та не для цього ми купували дорожчі квитки на потяг Мінськ — Таллінн, щоб тепер митники нас так холоднокровно упакували. Це — міжнародний потяг, тому на кордоні він довго стовбичити не зможе.

Проте Мінде тіпається більше, ніж я. Як на мене, головне, щоб не було проблем з мєнтами — повернешся додому без багажу, то без багажу, а ось Мінде чомусь наклав у штани. Я щось так і не зрозумів його. Він завжди вибирає ризикованіший варіант — щоб товару побільше, щоб тільки бариш пожирніший. Але це все продати важче, а вляпатися можна запросто. Це ж зрозуміло. Але саме через цей можливий головняк він тепер і наклав у штани. Щодо мене, то краще виторгу менше, але щоб спокійніше і стопудово.

Отже, іноді я ніяк не міг зрозуміти його. Він був трошки інший, ніж усі, із запущеними патлами, але загалом нормальний. Батьки його мали бабки, але він зі мною товкся по базарах — я так і не збагнув навіщо. Бабла ніби йому вистачало, і шкірянка в нього вже була. А мені хіба що мріяти про неї, я навіть нормальних трєніків не мав. Мабуть, для нього все це — романтика подорожей, може, йому адреналіну бракувало. А мені що — мені навіть веселіше, що не сам. Іноді могли разом пореготати з різних діячів, начудити всілякого. Він напівсерйозно, напівжартома розповідав різні нісенітниці. Ось, каже, читав я про одного полтергейста, там усе так загадково написано. Жив собі один старий, який ходив по ночах посцяти, то полтергейст запускав у нього рулоном туалетного паперу, а якось по голові так тарахнув милом, що розсік йому башку. Лізе той старий уночі до холодильника, а полтергейст ополоником по довбешці його як бабахне. Якщо увечері до нього приходила якась баба, то полтергейст відразу їй задирав спідницю або светр. То що старому залишалося — лише порнухою рятуватися, але щойно він нахилявся під ліжко, як порножурнали розліталися по всій кімнаті. Мусив той старий ксьондза кликати, хату посвятити й пожертву на костел давати, однак той полтергейст час від часу все одно буянив.

— А я чув, екстрасенси навіть злочинців ловлять. Усе розповідають мєнтам, а тоді їм залишається лише піти й спакувати тих.

— Ну якби митники сюди привели екстрасенсів, то всім би був гаплик!

Але цього разу жодних екстрасенсів на кордоні не було, і ми, немов якісь кашпіровські, все передбачили правильно. Митник трошки попінився, погорланив і зник — не може він із кожним пакетом хліба стільки возитися. Ми залишили свої сумки людям, що їхали поруч. Зайшли до них у купе і кажемо, гм… у нашому купе трошки місця бракує, чи можна тут у вас залишити свій багаж? (Ага, саме так і сказали — багаж, то Мінде це слово згадав.) А в них купа вільного місця. Ну, залишайте, кажуть. То ми й залишили. А потім — вже як буде. Якщо митник той багаж забере, то забере, а ми ніби не при ділах. Уявляю, як мусять бісити такі люди, що сидять на торбах з хлібом і, дивлячись митнику прямо в очі, кажуть: це не наші, це хтось інший залишив.

Та якби митник і забрав ті торби, не така вже й велика втрата, хоча треба було добряче набігатися, щоб того хліба накупити. А тепер ще й видали постанову, що можна купувати лише по дві буханки й по два батони на руки. Тому є що робити, поки все скупиш. Ще й черги скрізь і повсюди.

А стояти в черзі — значить, вчитися життю. Мені пощастило — отримав більш ніж дві буханки, бо продавчиню вже довели до межі істерії, і по барабану їй були ті закони. Ну, ви самі прикиньте: стоїш цілий день, усі нервові, всі щось пояснюють, кричать на тебе. Наприклад, прийшла баба зі сльозами на очах і просить: «Троє діток з голоду вмирають вдома…» Ну добре, дала їй чотири буханки, тоді пенсіонерка, що за нею стояла, одразу починає кіпішувати — чому це отій жінці дали чотири, та нехай приведе сюди тих своїх голодних дітей, чи вони так вже заслабли, що з ліжка не встають? За пенсіонеркою у черзі знов багатодітна мати, суне під ніс якесь посвідчення і бере теж чотири буханки. А тоді нахабно всі чотири кидає до торби якомусь хлопу, що стоїть поруч. Ще трошки і його торба буде повною. «Що? Спекулянтам продаєте, а бідній людині не даєте», — одразу декілька бабів здіймають галас. А потім ще такий амбал на продавчиню починає рипіти: «Що, бля, за закон такий, ти що, замало за прилавком баришу маєш? Чого тут наїжджаєш, жертва ти?! А може, тебе з роботи додому відпровадити? Може, ти давно вікна міняла?! Давай, тільки бігом, п’ять буханок!» Усі стоять мов скаменіли, жодна бабка й не пікає. А переді мною стоїть такий порядний чоловік похилого віку, можливо, вчитель, чи ще хтось. Коли підходить його черга, він запитує продавчиню: «А чого ви не усміхаєтесь?». Ви би бачили її міну! Мода зараз така пішла, що продавці мають усміхатися — це з закордону привезли. Приїжджає до нас іноземець і починає скаржитися,

1 2 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Південного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Південного"