Книги Українською Мовою » 💛 Шкільні підручники » Гайдамаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Гайдамаки"

252
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гайдамаки" автора Тарас Шевченко. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Гайдамаки» була написана автором - Тарас Шевченко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Шкільні підручники / 💙 Класика".
Поділитися книгою "Гайдамаки" в соціальних мережах: 

“Гайдамаки” — історико-героїчна поема Тараса Шевченка, перший український історичний роман у віршах. За життя Шевченка було три видання поеми: 1841, 1844, 1860 рр.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

Гайдамаки Тарас Шевченко

Василию Ивановичу Григоровичу на память 22 апреля 1838 года

поема Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Живе… умирає… одно зацвіло, А друге зав’яло, навіки зав’яло… І листя пожовкле вітри рознесли. А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили, Попливуть і потім, і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться в жолобок, криницю І в море безкрає, і будеш сіять, Як над Вавілоном, над його садами І над тим, що буде з нашими синами. Ти вічний без краю!.. люблю розмовлять, Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою, Співать тобі думу, що ти ж нашептав. Порай мені ще раз, де дітись з журбою? Я не одинокий, я не сирота, — Єсть у мене діти, та де їх подіти? Заховать з собою? — гріх, душа жива! А може, їй легше буде на тім світі, Як хто прочитає ті сльози-слова, Що так вона щиро колись виливала, Що так вона нишком над ними ридала. Ні, не заховаю, бо дупіа жива. Як небо блакитне — нема йому краю, Так душі почину і краю немає. А де вона буде? химерні слова! Згадай же хто-небудь її на сім світі, — Безславному тяжко сей світ покидать. Згадайте, дівчата, — вам треба згадать! Вона вас любила, рожевії квіти, І про вашу долю любила співать. Поки сонце встане, спочивайте, діти, А я поміркую, ватажка де взять. Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля, — Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі. Сини мої невеликі, Нерозумні діти, Хто вас щиро без матері Привітає в світі? Сини мої! орли мої! Летіть в Україну, — Хоч і лихо зустрінеться, Так не на чужині. Там найдеться душа щира, Не дасть погибати, А тут… а тут… тяжко, діти! Коли пустять в хату, То, зустрівши, насміються, Такі, бачте, люди: Все письменні, друковані, Сонце навіть гудять: “Не відтіля, каже, — сходить, Та не так і світить; Отак, — каже, — було б треба…” Що маєш робити? Треба слухать, може, й справді Не так сонце сходить, Як письменні начитали… Розумні, та й годі! А що ж на вас вони скажуть? Знаю вашу славу! Поглузують, покепкують Та й кинуть під лаву. “Нехай, — скажуть, — спочивають, Поки батько встане Та розкаже по-нашому Про свої гетьмани. А то дурень розказує Мертвими словами Та якогось-то Ярему Веде перед нами У постолах. Дурень! дурень! Били, а не вчили. Од козацтва, од гетьманства Високі могили — Більш нічого не осталось, Та й ті розривають; А він хоче, щоб слухали, Як старці співають. Дарма праця, пане-брате: Коли хочеш грошей, Та ще й слави, того дива, Співай про Матрьошу, Про Парашу, радость нашу, Султан, паркет, шпори, — От де слава!!! а то співа: “Грає синє море”, А дам плаче, за тобою І твоя громада У сіряках!..” Правда, мудрі! Спасибі за раду. Теплий кожух, тілько шкода — Не на мене шитий, А розумне ваше слово Брехнею підбите. Вибачайте… кричіть собі, Я слухать не буду, Та й до себе не покличу: Ви розумні люди — А я дурень; один собі, У моїй хатині Заспіваю, заридаю, Як мала дитина. Заспіваю, — море грає, Вітер повівав, Степ чорніє, і могила З вітром розмовляє. Заспіваю, — розвернулась Висока могила, Аж до моря запорожці Степ широкий крили. Отамани на вороних Перед бунчуками Вигравають… а пороги Меж очеретами Ревуть, стогнуть — розсердились, Щось страшне співають. Послухаю, пожурюся, У старих спитаю: “Чого, батьки, сумуєте?” “Невесело, сину! Дніпро на нас розсердився, Плаче Україна…” І я плачу; а тим часом Пишними рядами Виступають отамани, Сотники з панами І гетьмани; всі в золоті У мою хатину Прийшли, сіли коло мене І про Україну Розмовляють, розказують, Як Січ будували, Як козаки на байдаках Пороги минали, Як гуляли по синьому, Грілися в Скутарі Та як, люльки закуривши В Польщі на пожарі, В Україну верталися, Як бенкетували. “Грай, кобзарю, лий, шинкарю!” Козаки гукали. Шинкар знає, наливає І не схаменеться; Кобзар вшкварив, а козаки — Аж Хортиця гнеться Метелиці та гопака Гуртом оддирають; Кухоль ходить, переходить, Так і висихає. “Гуляй, пане, без жупана, Гуляй, вітре, полем; Грай, кобзарю, лий, шинкарю, Поки встане доля”. Взявшись в боки, навприсідки Парубки з дідами. “Отак, діти! добре, діти! Будете панами”. Отамани на бенкеті, Неначе на раді, Походжають, розмовляють; Вельможна громада Не втерпіла, ударила Старими ногами. А я дивлюсь, поглядаю, Сміюся сльозами. Дивлюся, сміюся, дрібні утираю, — Я не одинокий, є з ким в світі жить; У моїй хатині, як в степу безкраїм, Козацтво гуляє, байрак гомонить; У моїй хатині синє море грає, Могила сумує, тополя шумить, Тихесенько Гриця дівчина співає, Я не одинокий, є з ким вік дожить. От де моє добро, гроші, От де моя слава, А за раду спасибі вам, За раду лукаву. Буде з мене, поки живу, І мертвого слова, Щоб виливать журбу, сльози. Бувайте здорові! Піду синів випроводжать В далеку дорогу. Нехай ідуть, — може, найдуть Козака старого, Що привіта моїх діток Старими сльозами. Буде

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гайдамаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гайдамаки"