Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » В Багдаді все спокійно 📚 - Українською

Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

591
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В Багдаді все спокійно" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «В Багдаді все спокійно» була написана автором - Валерій Павлович Лапікура, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи".
Поділитися книгою "В Багдаді все спокійно" в соціальних мережах: 

Детективний роман «В Багдаді все спокійно» - чергова розповідь книжково-кінематографічного серіалу «Інспектор і кава» або «Київський детектив у стилі ретро». Дія цього твору, як і попередніх, відбувається у Києві в 70-х роках минулого ХХ століття. Головні герої серіалу - інспектор карного розшуку столичної міліції капітан Олекса Сирота та його вчитель і начальник підполковник Іван Борисович на прізвисько Старий - зіткнулися з загадковими і жорстокими вбивствами, аналогів яким не пригадували навіть ветерани кримінального розшуку. І ще одна дивна обставина - КДБ, що зазвичай пильно контролював усі міліцейські розслідування резонансних кримінальних справ, цього разу демонстративно самоусунувся. Одразу після завершення справи були суворо засекречені навіть згадки про неї у міліцейських звітах. Слідчі матеріали почасти знищили, а решту вивезли в Москву, де вони зникли у бездонних архівах союзного МВС. Відтак авторам роману, відомим українським письменникам Валерію і Наталі Лапікурам довелося у прямому розумінні цього слова по крихтах відтворювати складну картину тих уже далеких подій.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 103
Перейти на сторінку:
Валерій і Наталя Лапікури

В Багдаді все спокійно

Детективний роман «В Багдаді все спокійно» - чергова розповідь книжково-кінематографічного серіалу «Інспектор і кава» або «Київський детектив у стилі ретро». Дія цього твору, як і попередніх, відбувається у Києві в 70-х роках минулого ХХ століття. Головні герої серіалу - інспектор карного розшуку столичної міліції капітан Олекса Сирота та його вчитель і начальник підполковник Іван Борисович на прізвисько Старий - зіткнулися з загадковими і жорстокими вбивствами, аналогів яким не пригадували навіть ветерани кримінального розшуку. І ще одна дивна обставина - КДБ, що зазвичай пильно контролював усі міліцейські розслідування резонансних кримінальних справ, цього разу демонстративно самоусунувся. Одразу після завершення справи були суворо засекречені навіть згадки про неї у міліцейських звітах. Слідчі матеріали почасти знищили, а решту вивезли в Москву, де вони зникли у бездонних архівах союзного МВС. Відтак авторам роману, відомим українським письменникам Валерію і Наталі Лапікурам довелося у прямому розумінні цього слова по крихтах відтворювати складну картину тих уже далеких подій.


Нічний дзвінок

Замість передмови

Від автора: над ранок мене намагається розбудити мобільник.

Я лежу, не ворушачись, із заплющеними очима, а сон, як це часто буває, вперто не хоче відступати перед реальністю.

Телефон награє мою улюблену мелодію про тореадора, а мені сниться 1963-й либонь рік, київська «Держопера», якесь ідіотське в ній зібрання, де після доповіді всіх пригощають безкоштовним Бізе. Незрівнянний Ворвулєв, згідно з геніальним режисерським задумом, виконує свою славетну арію, стоячи на столі, який загрозливо хитається після кожної верхньої ноти.

Всі мліють. І тільки ми з моїм другом Олексою Сиротою, кусаючи губи, щоб не розреготатися, вибираємося навкарачки з ложі в коридор. Бо нас раптом пробило на «хі-хі!».

Мобільник вперто продовжує свої підбурливі заклики, доки я не витягаю нарешті малого паскудника з-під подушки і не озиваюсь:

- Агов!

- Не спиться юному ковбою? - лунає з тридцятирічної давнини живий голос Олекси. І я відповідаю в найідіотськіший спосіб:

- Звідкіля дзвониш?

- Звідти, де відповідають запитанням на запитання.

- З Молдаванки?

- Вже ні. Трохи південніше. З Хайфи.

- Що ти там робиш?

- Те, що мені напророчила свого часу стара лікарка-фронтовичка з київського медучилища. Сиджу вечорами на стільці перед будинком, цмулю фруктову пейсахівку і розмовляю з такими ж, як я, ветеранами нації за політику.

- Якої саме нації?

Олекса, як це часто бувало, ухиляється від прямої відповіді.

- Ти знаєш, вона мала рацію. На старості років я перетворився у справжнього єврея.

- Хто мав рацію?

- Ти що, ще не прокинувся? Завуч-фронтовичка. Ти ж сам писав про неї. У цьому, як його… «Покійнику по-флотськи».

- Так коли це було!

- А мені тільки днями показав Льоня Мудрик. Твій однокласник. Видряпав з Інтернету. Він теж тут, з батьками.

- Ти там… не один?

- Ні, тут і Додік, і Мілка-Анаконда. Такі ж старі, як і я. А знаєш, я не впевнений, що це саме та Хайфа, про яку ти думаєш. Тут занадто добре… і занадто сумно…

У трубці запищала морзянка перерваного зв’язку. Я остаточно прокинувся і сягнув рукою під подушку, мокру від мого холодного поту. Мобільник мовчав. Я гарячково натиснув потрібні кнопочки - жодного виклику з жодної Хайфи не було, ані щойно, ані вчора… ніколи.

З роками часом навідує майже параноїдальна думка: а раптом і справді Олексі Сироті вдалось уникнути пастки, в яку його заганяли довго і методично. Може, друзі, яких, щоправда, було небагато, вивели його з-під удару? Може, закопали в могилу урну з попелом безіменного київського бомжа? Зрештою, директор цвинтаря, котрого Сирота виручив із халепи з «непосидючими покійничками», міг організувати все так, що і «Контора» носа не підточила. А той же старий партизан, друг Старого з паспортної служби - для нього не проблема підібрати потрібний документ когось із передчасно померлих.

Думаю, сподіваюсь, вибудовую примарні надії, а потім картаю себе вголос:

- Ти що, дурню, забув розповідь Олекси про чесного генерала з московської Управи, якого спочатку відсунули від живої роботи, потім пристрелили і вклали в мертву руку його ж службовий пістолет? То якщо вже столичний генерал не вцілів у жорстокій «роздачі» на самій горі, то що вже казати про капітана міліції з міського кримінального розшуку. Ото не дивись на ніч імпортні бойовики. Живи реаліями.

Раніше я після цього брав до рук товстезну конторську книгу і ручку. Зараз вмикаю комп’ютер і повертаюся подумки у сімдесяті роки століття, що минуло, але не для всіх. Для мене воно триватиме доти, доки житиму я і пам’ять про мого друга Олексу Сироту.

Напрацювавшись до втоми, йду до найближчої з улюблених кав’ярень нашого мікрорайону. На запитання барменші: вам яку сьогодні зварити? - відповідаю: як завжди, «гватемалу».

І поки дзижчить кавомолка, а потім бурмоче кавоварка, я пригадую, що ми з Олексою знали про країну Гватемалу, окрім того, що американське ЦРУ зробило

1 2 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Багдаді все спокійно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В Багдаді все спокійно"