Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Елізіум 📚 - Українською

Читати книгу - "Елізіум"

285
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Елізіум" автора Наталя Чибісова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Елізіум» була написана автором - Наталя Чибісова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Елізіум" в соціальних мережах: 

Як воно, коли в тебе відбирають майбутнє? Коли одного дня ти усвідомлюєш, що власне життя — лише ілюзія, а світ сповнений брехні?
Залишається лишень грати за правилами, навіть якщо їх встановлюєш не ти. Навіть коли це твоя остання гра. Залишається тільки пройти крізь лабіринт, аби віднайти Елізіум і звільнити душі всіх убитих до тебе.
…Вона має на все два тижні. Лише два тижні, щоб навчитися жити, вмирати, кохати. Щоб розібратися у всьому. Чи ж устигне?..
Для молодої київської журналістки (а за сумісництвом талановитої поетеси) Наталі Чибісової роман «Елізіум» є дебютним. Та попри це вже встиг 2007 року вразити серця журі україно-німецької премії імені Олеся Гончара своєю щирістю, образністю та гуманізмом.
Тож хочеться вірити, що письменницький доробок цієї авторки буде таким само успішним, як і поетичний! А вам, любі читачі, залишається побажати приємних відкриттів і якнайліпших вражень!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 62
Перейти на сторінку:
Наталя Чибісова
Елізіум
Частина 1
Пролог
1. Лист

Взолочене сонцем місто гріло руки над вогнищами, щедро осінню розпаленими на кам’яних площах. Величні запахи прощального тепла млостили душі городян добросердям, і ті всміхалися частіше, ніж належало.

Того року осінь не квапилася до вирію. Сонце, передчуваючи тривку зиму, не випускало землю з обіймів, і, здавалося, карусель тепла обертатиметься вічно. Ліза обожнювала осінь. Таку — понад усе. Перекочуючи за щокою м’ятний льодяник й наспівуючи, безтурботно прогулювалася. Серйозних справ не мала, тож, провештавшись магазинами, напросилася до друзів у гості.

Вітрини рясніли останніми новинками сезону, до яких, здавалося, усім було байдуже — літній одяг поки боронив тіло від холоду. «Може, зими цього року й не буде, — подумалось. — Прощавайте, светри й шарфи, більше не муситиму кутати у вас тіло. Прощавайте, безформні кілограми одягу, не обтяжуватимете тіла нескінченні холодні місяці!

Ось цю сукню б купить. Мабуть. Не сьогодні. Ще зважить. Але певно не втримається. Гарна. Хоч і має безглуздий вигляд на манекені, особливо поряд з потворним чорним зимовим пальто. Що воно робить тут? Від чого так недобре, так тривожно?»

Погляд.

Пронизливий.

Різко обернулася.

Незнайомець у темному костюмі.

Прискорила ходу. Чоловік не відступав. Завернула в підворіття. Побігла. На якийсь час пощастило відірватись, але, випірнувши на велелюдну вулицю, побачила: чоловік вже очікує на неї. Дав знак зупинитися. Підійшов. Вручив конверт. Розвернувся. Пішов геть. Упізнала конверт. Зблідла.

Червона печатка.

Квіти лілеї.

Хрест посередині.

Інквізиція викликає в Надзвичайний трибунал. Її.

Озирнулася. Запхала листа до кишені.


Додому!

Усі витріщаються.

Кому ти потрібний?

Перехожі озираються.

Нікому ти не потрібен!

Усім до тебе байдуже.


Заледве переступивши поріг, кинулася на кухню, витягла з холодильника пляшку батькового віскі, налила півсклянки.

Кілька великих ковтків. Сіла на табурет. Відкрила листа.

Розпорядження.

Упродовж двадцяти чотирьох годин.

Кабінет 516.

Початок миролюбний. Могли прийти вночі.

Сподівалася, ніколи того не трапиться.

Завжди знала — трапиться.

Цього не мало трапитись!

З нею.

З ким завгодно…

Окрім…

неї.

Це…

Не…

Її…

Доля.

Не її Смерть.


Нарешті.

Інквізиція поставила крапку. У довгій грі. У кота-мишки. Вона втомилася.

Лють.

Шаліє.

Під шкірою.

Сліпа.

Первісна.

Лють.

Відчай.

Вижити!

Як вони сміють?

Відбирати право на існування? У неї.

Мовчання.

Відповідати на питання ніхто не збирався. Світ рікою тік у майбутнє байдужий, холодний, безжальний.

2. Dies lrae[1]

Треба щось робити.

Треба

щось

робити.

Робити щось. Треба.

Боротися!

Вона не дозволить їм заввиграшки вбити її. Допомога. Попросити про допомогу. Кого? Хто здатен допомогти? Їй. Зараз.


Бог!

Бог.

Бог?

Hi!

Сміх.

Тільки не Він. Не допомагає. Таким. Як. Вона. Не допоміг. Їй. Тоді. Прокляв її. Й усіх подібних до неї. Марно просила. Марно благала. Тоді. Не пожалів її. Не зглянувся.

Марно стукала в зачинені брами неба. Як там було? «Коли не прийдеш до Бога — Його ніколи немає вдома».[2] Марно просила про допомогу. Не почули. Не допомогли. Ні. Гірше. Почули. Усе він чує. Та не допомогли. Не зволили. Не вважали за потрібне. Просила не бути такою. Не робити цього з нею. Зупинити все. Не допомогли тоді — не допоможуть і тепер. Він віддав її вовкам. Богам з нелюдськими обличчями. Бог-ворон. Бог-вовк. Боги в масках. Вони теж не допоможуть. Віддав її іншому світу, іншому небу.

Йде полем, що рясніє червоними й блакитними квітами. Туди — у далечінь. Безкінечною дорогою. Де схід? Десь там у пшениці на жердині сидить бог-ворон. Де південь? Не може відшукати його. Де захід? Пшениця пароститься, вивищується над нею, вона проштовхується крізь жнива, бо голос кличе, голос шукає її. Де північ? Живе тіло неба, її тіло, нелюдський голос розриває, з-під пальців сльозиться кров — блакитна кров неба й червона кров тих, які не знайшли бога-ворона серед зерен, що, падаючи у небо, проростали дощем. Бо не було бога-ворона серед зерен і не було його серед колосся, а був у кожній зернині, й ті, що не знайшли його, не прийшли на голос й не прозріли усередину себе, й не проросли усередину неба — були приреченими.

1 2 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Елізіум», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Елізіум"