Читати книгу - "Жовте коло"
- Жанр: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги
- Автор: Ігор Михайлович Бондаренко
- 349
- 0
- 28.04.22
Це збірка пригодницьких творів російських письменників. Головні герої — мужні, досвідчені працівники міліції, які ведуть самовіддану боротьбу з розкрадачами соціалістичної власності, активно й уміло викривають злочинців, борються з пережитками минулого у свідомості окремих людців.
Гострий, напружений, динамічний сюжет творів приверне увагу широкого кола читачів.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ЖОВТЕ КОЛО
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Упорядник Володимир КАШИН
Переклад здійснено за виданням: И. Бондаренко, «Желтый круг», Ростовское книжное издательство, 1973 г.
«Моя робота після війни не була спрямована проти будь-якої держави або уряду. Вона велася винятково проти неонацистських партій, що загрожували справі миру в Європі».
ПРОЛОГ
— Як почуваєтесь? — запитав той, що сидів за кермом.
— Сьогодні краще, — відповіла людина в пенсне і додала: — Вчора в Кельні вісімнадцять чоловік покінчило життя самогубством.
— Це рекордна цифра.
— Ні, середня в ті дні, коли дме фен[1].
— Фен — привид, що приносить нещастя… Містика якась.
— Фен приносить значне пониження тиску: і серце, і нерви не витримують. Усе це має наукове пояснення.
— Коли я повинен їхати, шеф?
— Завтра. Треба змусити цих писак забиратися звідси геть, і то якнайшвидше.
— Я це влаштую, шеф.
— Що ти вмієш?
— Убивати.
— А ще?
— Ще раз убивати.
— Цього разу, мабуть, доведеться обійтися без нього.
Промінням жовтих фар «мерседес» розтинав темінь прохолодної ночі.
Позаду лишився тихий Бад Годесберг. Безлюдно було о цій порі в Бонні. Його зелені вулиці, здавалося, вимерли.
— Припустимо, я змушу їх забратися геть звідтіля, але після газетного галасу знайдуться інші охочі відімкнути «підводний сейф», — зауважив той, хто вів машину.
— Моя людина там буде раніше. Я вже підшукав кандидатуру.
— Ви добре її знаєте, шеф?
— Так, це — син Ш.
— Ш.? Він, здається, загинув?
— Застрелився.
— Ще тоді?
— У травні сорок п'ятого.
— Теж фен?
— Щось на зразок…
«Мерседес» вирвався на автобан, стрілка спідометра поповзла вниз і зупинилась на двохсотій позначці.
Вдалині, над обрієм, півколом займалася заграва, вона зростала, ширилася, розпливалася по небосхилу — наближався Кельн.
З кільцевої дороги машина завернула в місто й зашурхотіла шинами по брукованій набережній Рейну.
«Мерседес» промчав під аркою красивого мосту. Здавалося, міст зависав у повітрі на тонкому сталевому павутинні. Тепер уже було добре видно і Кельнський собор, підсвічений прожекторами знизу.
Той, що в пенсне, замріяно дивлячись на собор, зауважив:
— Давно я там не був…
— А я ніколи там не був, шеф…
Розділ перший
Максиміліан Фак сидів у барі і не кваплячись попивав коньяк. Постійні відвідувачі «Парамона» ще не зібралися, столики були порожні, лише за одним, у куточку, сиділи туристи, обвішані фотоапаратами. Вони, видно, довго бігали вулицями вечірнього Відня і тепер для повноти вражень заскочили до «Парамона», щоб випити пляшку мозельвайну.
Шанні, старий кельнер, обслуговував їх, як завжди, швидко, ввічливо і незворушно, і тільки Максиміліан, який добре знав його, зміг спостерегти, що відвідувачі йому не до душі. Максиміліана вони теж дратували своїми гучними розмовами — зараз він прагнув тиші. Це відразу зрозуміли і залишили його в спокої барменші — лепетушка Стелла і тонесенька блондиночка Інгрід.
Максиміліан випив другу порцію коньяку, і алкоголь почав діяти — приємне тепло розлилося по його тілу.
Стаття, яку він здав до набору, вже не хвилювала його більше, і нервова напруга спала.
Він кивнув пальцем Інгрід і замовив коктейль.
Інгрід була неперевершеною майстринею своєї справи, і коктейль вийшов чудовий. Максиміліан угадував це навіть по кольору, тільки глянувши на склянку. Він повагом розірвав пакетик, дістав соломинку, один кінець якої занурив у червонясту рідину, і з насолодою цідив свій диво-коктейль.
Бар наповнювало легке звучання музики, розсіяне м'яке світло падало крізь маленькі дірочки металевих плафонів, вмонтованих у стелю. Коло для танців, вимощене кольоровим склом, підсвічене знизу електричними лампами, теж випромінювало світло — оранжеве, світло-синє, зелене, фіолетове.
Туристи нарешті пішли, і тепер уже ніщо більше не дратувало Фака, навпаки, і музика, і розсіяне світло заспокоювали його.
Несподівано до нього підійшла молода офіціантка.
— Пане Фак, вас просять до телефону.
Ця офіціантка працювала в «Парамоні» недавно і тому звернулася до нього так офіційно — всі ж інші називали його просто Мак. Це пішло з легкої руки Інгрід, яка переробила на свій лад не тільки ім'я Максиміліана, але й своє, зробивши його таким же коротким і енергійним — Ін.
Фак зліз із високого круглого сидіння біля стойки і попрямував до телефонної будки.
«Хто б це міг бути? Шеф? Невже щось негаразд із статтею?» — подумав він і сказав у трубку:
— Фак слухає.
— Здрастуй, Мак!
— Хай йому грець! Йоганн? Здоров був, друзяко! Ти звідки?
— Із Зальцбурга. Мак, мені конче треба побачитись із тобою.
— Коли ти їдеш?
— Я вилітаю завтра, в шість сорок.
— Що в тебе — пожежа?
— Щось на зразок цього. Ти мені дуже потрібен, Мак.
— Де тебе знайти?
— Я зупинився в отелі «Хаусзальцбург».
— О'кей! — Фак повісив трубку і знову спустився в бар.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовте коло», після закриття браузера.