Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Жовте коло 📚 - Українською

Читати книгу - "Жовте коло"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жовте коло" автора Ігор Михайлович Бондаренко. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Жовте коло» була написана автором - Ігор Михайлович Бондаренко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Жовте коло" в соціальних мережах: 

Це збірка пригодницьких творів російських письменників. Головні герої — мужні, досвідчені працівники міліції, які ведуть самовіддану боротьбу з розкрадачами соціалістичної власності, активно й уміло викривають злочинців, борються з пережитками минулого у свідомості окремих людців.
Гострий, напружений, динамічний сюжет творів приверне увагу широкого кола читачів.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 43
Перейти на сторінку:
Ігор Бондаренко
ЖОВТЕ КОЛО

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



Упорядник Володимир КАШИН

Переклад здійснено за виданням: И. Бондаренко, «Желтый круг», Ростовское книжное издательство, 1973 г.




«Моя робота після війни не була спрямована проти будь-якої держави або уряду. Вона велася винятково проти неонацистських партій, що загрожували справі миру в Європі».


ПРОЛОГ

— Як почуваєтесь? — запитав той, що сидів за кермом.

— Сьогодні краще, — відповіла людина в пенсне і додала: — Вчора в Кельні вісімнадцять чоловік покінчило життя самогубством.

— Це рекордна цифра.

— Ні, середня в ті дні, коли дме фен[1].

— Фен — привид, що приносить нещастя… Містика якась.

— Фен приносить значне пониження тиску: і серце, і нерви не витримують. Усе це має наукове пояснення.

— Коли я повинен їхати, шеф?

— Завтра. Треба змусити цих писак забиратися звідси геть, і то якнайшвидше.

— Я це влаштую, шеф.

— Що ти вмієш?

— Убивати.

— А ще?

— Ще раз убивати.

— Цього разу, мабуть, доведеться обійтися без нього.

Промінням жовтих фар «мерседес» розтинав темінь прохолодної ночі.

Позаду лишився тихий Бад Годесберг. Безлюдно було о цій порі в Бонні. Його зелені вулиці, здавалося, вимерли.

— Припустимо, я змушу їх забратися геть звідтіля, але після газетного галасу знайдуться інші охочі відімкнути «підводний сейф», — зауважив той, хто вів машину.

— Моя людина там буде раніше. Я вже підшукав кандидатуру.

— Ви добре її знаєте, шеф?

— Так, це — син Ш.

— Ш.? Він, здається, загинув?

— Застрелився.

— Ще тоді?

— У травні сорок п'ятого.

— Теж фен?

— Щось на зразок…

«Мерседес» вирвався на автобан, стрілка спідометра поповзла вниз і зупинилась на двохсотій позначці.

Вдалині, над обрієм, півколом займалася заграва, вона зростала, ширилася, розпливалася по небосхилу — наближався Кельн.

З кільцевої дороги машина завернула в місто й зашурхотіла шинами по брукованій набережній Рейну.

«Мерседес» промчав під аркою красивого мосту. Здавалося, міст зависав у повітрі на тонкому сталевому павутинні. Тепер уже було добре видно і Кельнський собор, підсвічений прожекторами знизу.

Той, що в пенсне, замріяно дивлячись на собор, зауважив:

— Давно я там не був…

— А я ніколи там не був, шеф…


Розділ перший

Максиміліан Фак сидів у барі і не кваплячись попивав коньяк. Постійні відвідувачі «Парамона» ще не зібралися, столики були порожні, лише за одним, у куточку, сиділи туристи, обвішані фотоапаратами. Вони, видно, довго бігали вулицями вечірнього Відня і тепер для повноти вражень заскочили до «Парамона», щоб випити пляшку мозельвайну.

Шанні, старий кельнер, обслуговував їх, як завжди, швидко, ввічливо і незворушно, і тільки Максиміліан, який добре знав його, зміг спостерегти, що відвідувачі йому не до душі. Максиміліана вони теж дратували своїми гучними розмовами — зараз він прагнув тиші. Це відразу зрозуміли і залишили його в спокої барменші — лепетушка Стелла і тонесенька блондиночка Інгрід.

Максиміліан випив другу порцію коньяку, і алкоголь почав діяти — приємне тепло розлилося по його тілу.

Стаття, яку він здав до набору, вже не хвилювала його більше, і нервова напруга спала.

Він кивнув пальцем Інгрід і замовив коктейль.

Інгрід була неперевершеною майстринею своєї справи, і коктейль вийшов чудовий. Максиміліан угадував це навіть по кольору, тільки глянувши на склянку. Він повагом розірвав пакетик, дістав соломинку, один кінець якої занурив у червонясту рідину, і з насолодою цідив свій диво-коктейль.

Бар наповнювало легке звучання музики, розсіяне м'яке світло падало крізь маленькі дірочки металевих плафонів, вмонтованих у стелю. Коло для танців, вимощене кольоровим склом, підсвічене знизу електричними лампами, теж випромінювало світло — оранжеве, світло-синє, зелене, фіолетове.

Туристи нарешті пішли, і тепер уже ніщо більше не дратувало Фака, навпаки, і музика, і розсіяне світло заспокоювали його.

Несподівано до нього підійшла молода офіціантка.

— Пане Фак, вас просять до телефону.

Ця офіціантка працювала в «Парамоні» недавно і тому звернулася до нього так офіційно — всі ж інші називали його просто Мак. Це пішло з легкої руки Інгрід, яка переробила на свій лад не тільки ім'я Максиміліана, але й своє, зробивши його таким же коротким і енергійним — Ін.

Фак зліз із високого круглого сидіння біля стойки і попрямував до телефонної будки.

«Хто б це міг бути? Шеф? Невже щось негаразд із статтею?» — подумав він і сказав у трубку:

— Фак слухає.

— Здрастуй, Мак!

— Хай йому грець! Йоганн? Здоров був, друзяко! Ти звідки?

— Із Зальцбурга. Мак, мені конче треба побачитись із тобою.

— Коли ти їдеш?

— Я вилітаю завтра, в шість сорок.

— Що в тебе — пожежа?

— Щось на зразок цього. Ти мені дуже потрібен, Мак.

— Де тебе знайти?

— Я зупинився в отелі «Хаусзальцбург».

— О'кей! — Фак повісив трубку і знову спустився в бар.

1 2 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовте коло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жовте коло"