Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Казки для бабусі 📚 - Українською

Читати книгу - "Казки для бабусі"

243
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Казки для бабусі" автора Ілля Андрійович Хоменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Казки для бабусі» була написана автором - Ілля Андрійович Хоменко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Казки для бабусі" в соціальних мережах: 

Дід Панас відпочиває, коли казки розповідають Ілля Хоменко та Володимир Фоменко. Тут є все, що миле серцю аматора фентезі — чарівники, змії, принц та русалонька. Тут панує справедливість і герої знаходять-таки істину, хоч і не без пригод. Проте кому заважають пригоди?
У реальному житті автори працюють журналістами в досить специфічному жанрі — журналістського розслідування. Вони теж шукають істину, але зовсім не за казкових умов. Мабуть, тому, всупереч нашій реальності, їхні казки такі добрі та мудрі.
Бабусі й дідусі! Мами й татусі! Діти та онуки! Це — казки для вас. Для тих, хто цінує справжнє фентезі!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 62
Перейти на сторінку:
Ілля Хоменко, Володимир Фоменко
КАЗКИ ДЛЯ БАБУСІ
Оповідання

©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література



Ілля ХОМЕНКО
УЧЕНЬ ЧАРІВНИКА
(Із циклу «Казки для бабусі»)

Уже втретє прилаштована в кухні пастка для мишей була порожня. Шматочок сиру з'їдено. Пружину спущено. Дротяні дверцята зачинено. А всередині — пустка. Але хтось же там побував? Уздрів сир. Лигнув його. Облизався. Спустив гачок механізму, а сам прослизнув крізь ґратку? Вийшов і шляхетно примкнув за собою двері?

Нез'ясована загадка. Огрядний пекар так сушив над нею голову, що аж схуд на три кілограми. Перше ніж вирушити до пекарні, він ще досвітку скрадався навшпиньки кухонним коридором, плекаючи надію застукати невідомого злодюжку. Марно. Увечері був змушений знову споряджати пастку. То в чому тут заковика?

На це питання добре міг би відповісти кіт Фелікс. І не тому, що аж надто співчував хазяїнові, — той, на думку Фелікса, несправедливо довірив кращу ділянку його мисливських угідь безглуздій дротяній машині. І не тому, що справжній винуватець був йому такий неприємний. Зовсім ні. Просто коли Фелікс згадував про нечуване потурання сірим шкідникам, у його котячій душі все переверталося. Шерсть ставала дибки, а очі посилали в темряву зелені іскри. Тричі Фелікс був свідком того, як визволяли з пастки ненависних йому тварюк. А один раз навіть сам жертвою став. Коли вистежене та надзвичайно майстерно впіймане на гарячому мишеня (воно саме цупило хлібні окрушини) було прямо-таки вихоплене в нього з рота й винесене за межі оселі. Фелікс тоді зашипів та дряпонув повітря біля самісінької долоні кривдника. І потім довго не міг угамуватися, відчуваючи, як вивітрюються з кімнати пахощі щойно впольованої миші. І хоч його розум визнавав за дужчим право розпоряджатися його здобиччю, серце його відмовлялося підкоритись цьому безжальному щодо чесних котів закону.


* * *

Зима цього року видалася напрочуд сувора. Важенні флотилії хмар скинули з небесної височини на Місто справжні гори мокрого снігу. А лютий мороз перетворив потім кучугури на закам'янілі бастіони. І ці мертві холодні укріплення, шалений вітер та нещадний мороз учинили війну проти всього живого. Пташки, немов бурульки, падали з гілок на затверділу снігову кірку. Люди, натрапивши на закоцюблих горобчиків та синичок, відігрівали їх подихом, заносили до теплого помешкання. Жоден бездомний пес не витримав би цього лютневого холоду й голоду. А втім, бездомних псів у Місті не водилося. Та й котів бездомних теж. Адже то було незвичайне Місто. Раз на рік сюди неодмінно навідувався Чарівник. А кому захочеться мати перед Чарівником незугарний вигляд? Ні, я не хочу сказати, що мешканці Міста тільки тому відігрівали закоцюблих пташок та годували голодних псів. І не хочу переконати вас у тому, нібито Продавець Зелені, люб'язно посміхаючись, вітається з Продавцем М'яса тільки тому, що Чарівник поклав край їхній задавненій ворожнечі за право поставити новий рундук на пустищі біля вулиці Вишневої. Ні та й ще раз ні! Так міркувати про лагідних і доброзичливих мешканців Міста, отже, завдавати їм прикрощів. Оскільки робити прикрість одне одному в Місті якось не було узвичаєно, то і я не пущуся на таке. Скажу лишень, що мешканці Міста з усіма були в добрих стосунках. У скрутну хвилину завжди намагалися допомогти сусідові. Чи навіть незнайомій людині. Часом допитувались у мандрівців: чи, бува, не скоїлося з ними у дорозі лихої пригоди, бо мали потаємну надію негайно надати потерпілому свою поміч, — поки інші не встигли обдарувати його ласкою в такий же спосіб. А про те, щоб хтось даремно завдав комусь лиха, — про таке в Місті давним-давно не чували. Траплялося, звісно, коли підпилий здіймав руку на свого товариша по чарці або крамар, рахуючи здачу, потайки опускав монетку до кишені свого хвартуха. Однак варто було пильніше глянути у вічі такому штукареві й стиха поспитати: а як же Чарівник? Хміль тут-таки вилітав з голови, а пальці, затиснуті в кулак, розпрямлялися. І монетка, сяйнувши сріблом, перекочовувала на прилавок, а звідти — в руку покупця. А слова вибачення, мовлені ввічливо й стиха, давали цілковиту певність у тому, що таке більше ніколи не повториться.

Добре жилося в цьому Місті. Відкриті обличчя його мешканців квітували усмішками. Відчинені двері осель запрошували на гостини. Мабуть, там і нині гарно жити. А втім, хто його знає?


* * *

Ніхто й ніде, навіть у найщасливішім краю, неубезпечений од неприємностей. Надто якщо мешкаєш ти не в центрі цього щасливого місця, а десь на околиці. Мірошник жив якраз на околиці міста. Біля річки. І ось в одному його засіку завелися миші. Мало того, що снігу намело по самі вуха. Мало того, що весняна повінь мала бути нечуваною, а тому легко могла знести греблю. Мало того, що завмерлі колеса млина та спущений на зиму ставок навіювали ночами печальні сни, а відсутність звичного жебоніння води викликала по обіді безсоння. Так іще й ця напасть упала на його лису голову. І що тут робитимеш? Уночі Мірошникові привиділися гаманці із золотом. В одному з них кляті миші прогризли дірку. Золоті монети важкими зернами падали долу й виростали будяччям. Мірошник прокинувся, біліший од борошна. За віщо йому таке? Мало не розплакався. Адже в нього ніколи не було гризунів. І звідки вони взялися? Не могли ж бо вони приплуганитися з лісу через оці кучугури. У Місті, куди навідується Чарівник, само собою таке не трапляється.


* * *

Зловмисника впіймали випадково. Цебто, не зовсім випадково. Його виказали сліди. Сліди від стареньких валянців, що вели до комори. Поспіхом, начебто боячись запізнитися, він дістав із пазухи сірі грудочки, підклав до сяк-так залатаної щілини. Грудочки, попискуючи, кидались туди, у темряву, що пахла пшеницею та мішковинням.

«Пекарів хлопчисько!»

З несподіванки Мірошник підстрибнув, змахнувши обома руками. «Звісна річ! Ненавидить мене, підлотник! За віщо? Адже я

1 2 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки для бабусі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казки для бабусі"