Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич"

211
0
03.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Трансгалактичний розвідник" автора Єжи Брошкевич. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич» була написана автором - Єжи Брошкевич, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич" в соціальних мережах: 

Книга Єжи Брошкевича перенесе вас, любі діти, на багато сторіч наперед, у далеке майбутнє.
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 48
Перейти на сторінку:
Восьме березня
1

Прокидаємося ми, як відомо, кожен по-своєму. Одні тяжко, наче видираються з глибокого замету; інші, навпаки, легко, радісно, мов несподівано здіймаються в повітря.

Саме так майже завжди прокидався Йон Сого, темно-русий, кароокий, кирпатенький, цибатий хлопчисько, з якого ми й почнемо свою розповідь. Не встигав він розплющити очі, як уже всміхався — тішився собою, життям і світом, хоча, врешті, сміятися й не було чого. Проте він з перших днів свого життя й аж до нинішнього — а сьогодні йому сповнилося рівно чотирнадцять років і три місяці— дуже любив сміятися. Така була в нього весела вдача.

От тільки Йонів сміх, як казали його батьки, більше скидався (цитуємо) “на кашель засапаної, тяжко хворої на грип зозулі”.

Признаємося: років шість тому якийсь Йонів товариш зловтішно записав його сміх на плівку. Потім зненацька ввімкнув магнітофон.

Почувши дивні звуки, Йон спершу зареготав і лише згодом збагнув, який подібний його регіт до тієї музики. Він перестав сміятися, але чудернацьке хрипіння не припинилося.

З хвилину хлопець слухав дуже уважно. Далі спокійно визнав: “Звучить жахливо”. І дуже щиро усміхнувся. Згодьтеся: найкраще свідчить про його веселу вдачу те, що він і далі любив сміятися, ніколи не втрачав доброго гумору, тішився життям.

Того ж ранку, від якого починається наша розповідь, Йон прокинувся ще радісніший, ніж завжди. Розплющивши очі, він зразу побачив Робика, що схилився над ним.

Той усміхнувся йому у відповідь, підніс руку й промовив:

— Пів на восьму. Доброго ранку, Йоне!

Хлопець схопився з ліжка й почав робити гімнастику. Він робив її щодня, бо це, мовляв, забезпечувало йому добрий гумор на цілий день. Улад своїм рухам він приказував:

— Має-бути-дуже… три, чотири… добрий-і-веселий-коли-ми… три, чотири, присідання… такого-ранку-собі-бажаємо… вгору, вниз, стрибок… то-постараємося… стрибок… задовольнити-своє-бажання… щире-бажання.

— Те, що ти кажеш, не має глузду, — мовив Робик.

— Не має, — погодився Йон уже з ванної кімнати, де він мився під душем. — Ну й що з того?

— Нічого.

— Ох, як приємно! — вигукнув Йон, орудуючи рушником так, наче хотів стерти з себе не тільки воду, а й шкіру.

— Лови! — гукнув Робик.

Спочатку він кинув Йонові сорочку, потім штанці, далі одного тапка, другого тапка, куртку і шкарпетки. Хлопець упіймав сорочку, штанці, лівого тапка й куртку. Правого тапка й шкарпетки він пропустив у двері ванної, як м’яч у футбольні ворота.

— Два нуль, — сказав Робик.

— Згинь з моїх очей, — мовив Йон.

— На жаль, не можу, — відповів Робик.

За хвилю обидва вже вискочили через вікно на моріжок, і Йон загукав:

— Гей, близнята!

З найближчого вікна здивовано визирнули дві чорнявих, синьооких голови. То були Алик і Алька Рої.

Вони, як і Йон, приїхали сюди до своїх батьків, Йон жив тут уже два тижні, а близнята прибули щойно вчора, пізно ввечері. Тож і не дивно, що Йона вони страшенно цікавили. Побачивши Йона й Робика, Алик радісно замахав руками.

— Гей, гей! — крикнув він у відповідь.

Алька натомість примружила очі.

— Даруйте, хіба в цих місцях “гей” означає “добридень”? — спитала вона дуже ввічливо.

Йон не відповів. Мовчав, бо захоплено придивлявся до дівчини. Щоправда, вони познайомилися ще вчора, але тільки мимохідь. До того ж близнята були зморені дорогою і сонні. Та все ж Алька, хоч і втомлена, поводилася надзвичайно ввічливо — видно, була неабияк вихована. “Нудна, — подумав Йон, — як вірші про місяць”.

Тепер же обличчя в неї неприємно скривилося, в очах поблискував глум, на устах грала посмішка, і водночас вона була гарна, зваблива і якась зовсім нова. Тож не диво, що Йон замовк і тільки лупав на неї очима.

На щастя, Робик був не такий вразливий.

— Ні, люба дівчинко, — поважно пояснив він. — “Гей” зовсім не означає “добридень”. Але як захотіти, то можна вважати його за привітання.

— Дякую за пояснення, — холодно усміхнулася Алька.

— Добридень, — пробурмотів Йон.

— Ти не сказав учора, що вас аж двоє. Це твій брат? Старший чи молодший? Як його звуть? — питав Алик, стоячи перед Робиком. — Ви зовсім не подібні один до одного.

Наслідуючи брата, Алька вистрибнула у вікно — легко і, як здалося Йонові, надзвичайно граційно.

Робик засміявся — теж майже так, як “хвора на грип зозуля”.

— Рівно восьма. Пора снідати. Ми зовсім не брати.

Близнята здивовано перезирнулися. Якусь мить вони не могли й слова сказати з подиву.

— Це неможливо! — врешті скрикнув Алик.

— Абсолютно неможливо, — сказала й собі Алька.

Йон гордо глянув на Робика. Так майже завжди траплялося, коли прибульці з далеких планет, де люди жили зовсім інакше, ніж на його батьківщині, починали розуміти, хто Робик є насправді.

Сам Робик поблажливо усміхнувся:

— Цілком можливо. Ми не брати з тої причини, що Йон Сого належить до вашої породи, він людина, тільки народився на Сатурні.

— Ми, Соги, — додав Йон навмисне байдуже, — прямі нащадки перших сатурнянських поселенців.

— А я, — вів далі Робик, — належу до групи людиноподібних роботів. Я найновіша модель сатурнянського робота-опікуна, найновіша… звичайно, коли йдеться про внутрішню будову. Я, власне, піклуюся Йоном від самого його народження. Ви, мабуть, чули про те, що ми, роботи-опікуни — найкращі друзі людини на Сатурні.

1 2 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич"