Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Таємниця Чарівної отруювачки 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Чарівної отруювачки"

550
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця Чарівної отруювачки" автора Катерина Бібчук. Жанр книги: 💙 Детективи / 💛 Фентезі / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Таємниця Чарівної отруювачки» була написана автором - Катерина Бібчук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи / 💛 Фентезі / 💛 Любовні романи".
Поділитися книгою "Таємниця Чарівної отруювачки" в соціальних мережах: 

Дизайнер Анна Брінкмен завжди віддавала перевагу розуму над почуттями, але все змінюється після її приїзду до старого замку. Вирішивши одружити на собі багатого спадкоємця, вона й сама згодом закохується, але не в свого обранця, а в таємничого дворецького Кларенса. На тому проблеми Анни не закінчуються: їй доводиться взятися до розслідування жорстоких вбивств, що сталися в замку, відрізаному від світу. Все це якимсь чином пов’язане з давно померлою імператрицею Феофано – звабницею і отруювачкою, чию історію дізнається Анна. І коли врешті решт розкриваються всі таємниці, виявляється, що ці події деким умисно зрежисовані…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

«…Не виказав Константин і великої мудрості в справах, що стосувалися безпосередньо його самого і його сина Романа, коли одружив його на якійсь Анастасо, дочці плебея з Лаконії, що тримав трактир у трущобах Царграду. Ця Анастасо по одруженню взяла собі ім’я Феофано, відзначалася вона приголомшливою вродою, а ще – справді диявольським характером. Перше, що вона зробила, ставши імператрицею по смерті Константина, якого, здається, отруїла, – це прогнала стару царицю Єлену і п’ять зовиць, чудово освічених царівен. Усіх вислала в монастирі. Згодом, народивши двох синів і дві доньки Романові, отруїла й чоловіка. Отруїла також узурпатора Романа Лакапина, потім вийшла заміж за чоловіка, старшого за неї на тридцять років, через п’ять років зрадила його, помогла коханцеві вбити, зробила свого коханця імператором, а коли той зрікся її й вислав з Константинополя, зуміла через вірних людей дати зрадливому імператорові повільно діючу отруту, і той незабаром вмер, висохши, мовби від насильного обпоювання оцтом…».

П. Загребельний «Диво»

Стояв похмурий зимовий день. Автомобіль, злегка підстрибуючи на вибоїнах, повільно просувався пустельним шляхом. Уздовж узбіччя тяглися сірі, ледь присипані снігом поля. Вдалині височіли гори. Іноді, трохи урізноманітнюючи краєвид, вздовж шляху траплялися невеличкі заміські будиночки. Вони стрічалися вже деінде: скоро мало зникнути й це вряди-годі якесь людське житло. Далі лежала суцільна холодна пустка.

Незворотньо і невпинно на півночі росли гори, мовби прагнули проковтнути своїми чорними пащами-угловинами і весь довгий шлях, і сіре небо вгорі, й дивакувату чотириколісну приблуду…

Гори ті були дійсно високі, похмурі й мовчазні. Десь там, серед цих височин, і знаходилося місце призначення – замок, куди Анну, що ось тепер їхала в автівці, повсякчас звіряючи шлях з мапою, запросили в якості такого собі ультрасучасного архітектора-дизайнера зі звичним завданням: визначити загальний вік замку і об’єм робіт, необхідних для його повної реставрації.

Анна вже давно переконалася, що її праця – невдячний труд. І, до того ж, малоприбутковий. Якби не та істотна сума, що її цього разу запропонували Анні в якості потенційного гонорару, вона ніколи й не подумала б їхати у таку далечінь. Однак, справи її фірми йшли аж ніяк не блискуче. Особливо останнім часом. Звісно, все ще не катастрофічно: і досі лишилося чимало багатіїв, які прагнуть вразити сусідів інтер’єром своєї оселі. Але конкуренція на дизайнерському ринку зростала, залучати до себе нових клієнтів ставало все важче, тож не можна було знехтувати цією нагодою, яка, до того ж, з’явилася ніби сама собою – хазяї замку зателефонували самі, ще й запропонували немалі гроші. А всім відомо, що гроші зайвими ніколи не бувають!

Тим не менш, навіть займаючись справах, що стосувалися великих грошей – як ось приміром зараз – Анна ніколи не забувала про власний комфорт. Можливо, влітку в цій місцині ще могло бути більш-менш приємно, але тепер, наприкінці листопаду, така поїздка не викликала в Анни ані найменшого захоплення. Вона збиралася якомога швидше покінчити з усім цим, отримати гроші і – максимум через тиждень – повернутися назад, до цивілізації…

Врешті одноманітні поля скінчилися, і на обрії чітко вималювався замок. Гори, що геть затулили тепер обрій, надавали йому ще більшої величі та суворості.

Але товсті кам’яні стіни й суворі башти зовсім не додали ентузіазму Анні. Їй ставало моторошно від однієї думки, що тут напевно нема ні опалення, ні електрики, ні гарячої вод у кранах. Ця «заманлива» перспектива – замерзнути до смерті в старому замку – чомусь зовсім не припадала цій відважній мандрівниці до смаку.

* * *

Двері Анні відчинив дворецький, кинув на неї якийсь нібито оцінюючий погляд і запропонував пройти до вітальні, незрозуміло чому ледь всміхаючись. Подумки ж він відмітив наступне: «Шатенка. Років двадцять п’ять. Вдягнена у довгий старий плащ, потерті джинси. Красунею я б її не назвав. Дивиться на цей дивний світ своїми сірими очима безкомпромісно, а тому трохи жорсткувато, складаючи йому оцінку з математичною точністю… Волосся безжально стягнуте в тугий вузол – так, ніби її нічого, крім роботи, тут не цікавить. Саме така, як треба… Та ба, яка спостережлива! Одразу зрозуміла мій оцінюючий погляд, і як гордо й свавільно блиснули від цього її очі!».

Анна, тим часом, розгадавши погляд нахаби, і собі склала певне уявлення про дворецького: «Дуже неприємний чоловік. І, звісно, гірша за все ця його зухвала посмішка… Років йому на вигляд десь біля тридцяти п’яти. Високий, засмаглий брюнет. Як банально! Тримає себе зі мною підкреслено ввічливо, ніби… Ніби насміхається! Мій зовнішній вигляд його аж ніяк не обходить! Сам, напевне, нездара, коли й досі не знайшов нічого ліпшого за посаду дворецького в цій глушині… З самої посмішки видно, що непересічний негідник. В поганенькому детективі такі, як він, завжди виявляються вбивцями… Я його до себе дворецьким не взяла ні за які гроші! Я б взагалі одразу викликала поліцію, якби він лише спробував наблизитися до мого дому… Не заслуговує на увагу.».

Дворецький, а його звали Кларенс Мейрон, попри свої думки і посмішку, ввічливо звернувся до Анна:

– Міс Брінкмен, будь-ласка, почекайте тут. Зараз я покличу управителя, – а тоді, так само посміхаючись, вийшов з кімнати.

Анна ж, керуючись професійною звичкою, почала уважно роздивлятися все навкруги. Пізніше у своєму зошиті для нотаток вона зазначила наступне: «Це досить великий феодальний замок. Оточений ровом, що непогано зберігся. Двір у ньому з чотирма кутовими баштами, що були зведені десь у дванадцятому-тринадцятому столітті. Досить добре збереглися лише дві башти – західна і південна, але й вони вже перебудовані. Високі кам’яні стіни – масивні, позбавлені будь-якої витонченості, єдиною перевагою яких була колись здатність до витримування тривалої облоги. Посеред двору – житлова споруда: груба двоповерхова кам’яниця з маленькими гратчастими вікнами. Є деякі підстави підозрювати її більш поважний вік, порівняно з баштами укріплень. Трохи далі – службові приміщення, які збудовані набагато пізніше і не становлять архітектурної цінності. Там мешкають слуги. Ззовні на вцілілих баштах добре помітні сліди руйнування, а на центральній споруді – залишки численних косметичних ремонтів і перебудов. На мою думку, тут необхідна довга і ретельна реставрація…

…Власник не розуміє, що сучасні меблі і Середньовіччя – речі несумісні… На першому поверсі розміщується величезна їдальня з досить поганим освітленням. Стеля така висока, що губиться в темряві. Там невиразно видніє старовинна люстра, вся в павутинні і без свічок. Дивно, як ще вона досі не обвалилася просто на голови гостям. На стінах –

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Чарівної отруювачки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Чарівної отруювачки"