Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Постукай у моє вікно!, Анатолій Григорович Костецький 📚 - Українською

Читати книгу - "Постукай у моє вікно!, Анатолій Григорович Костецький"

242
0
08.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Постукай у моє вікно!" автора Анатолій Григорович Костецький. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Постукай у моє вікно!, Анатолій Григорович Костецький» була написана автором - Анатолій Григорович Костецький, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Постукай у моє вікно!, Анатолій Григорович Костецький" в соціальних мережах: 

Справжній художник — це завжди особистість. А особистість ще нікому не вдавалося затиснути в рамки звичних уявлень про творчі можливості людини, як би широко ми ці рамки не розсували. Мабуть, саме цим і цікаве для нас мистецтво, література — новими відкриттями, непередбаченістю зустрічі.
Анатолій Костецький прийшов у літературу як оригінальний і дуже цікавий поет. Одна за одною вийшли у світ його збірки віршів для дітей “Джміль про сонечко гуде”, “А метеликам — весело”, “Весняні дарунки”, “Все про мене”, “Лист до птахів” та багато інших. Всі вони швидко розійшлися по громадських і домашніх бібліотеках, школах і дитячих садках. Та авторові цього виявилося замало.
З часом, не зраджуючи поезії, він почав шукати нових стежок до читацьких домівок. І виявилося, що А. Костецький ще й дуже своєрідний прозаїк — зі своїми інтонаціями, доброю іронією й шанобливим ставленням до світу дитинства. До нашої збірки ми включили одну з перших його повістей, видрукованих свого часу на сторінках журналу “Піонерія” — вона називається “Постукай у моє вікно”. Та юним читачам, напевне ж, добре відомі й інші прозові твори автора: і “Суперклей Христофора Тюлькіна, або Вас викрито — здавайтесь”, і “Мінімакс — кишеньковий дракон”, за який письменникові було присуджено премію імені Миколи Трублаїні 1986 року.
Окрім того, Анатолій Костецький серйозно займається історією радянської дитячої літератури, видавничою та перекладацькою діяльністю, і, звичайно ж, працює над новими творами. Якими вони будуть? Одне можна сказати напевне: цікавими.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:
Коли вдома нікого нема…

Найгірше для мене — вчити вірші напам'ять. Вони чомусь не вчаться. Шепочу собі під ніс, до підручника зазираю, силкуюся запам'ятати, а в голові — хоч би що!.. Правда, інколи вірші самі запам'ятовуються, треба тільки раз або два прочитати. Але таке буває рідко.

От і зараз нам загадали вчити. За вікном сіється колючий осінній дощ. Ні у двір вийти, ні в гості до Славка зайти — сиджу на кухні та вчу.

Вдома нікого нема. Тато на зборах у своєму НДІ: це інститут такий, науково-дослідний. Мама ввечері працює. Вона в мене вчителька, викладає мову й літературу у вечірній школі, робітникам. Вони вдень працюють і можуть учитися лиш вечорами. Тому для них і школу таку зробили — вечірню.

Тільки б ви знали, як важко бути сином учительки! Кращої мами, ніж моя, не знайти, це правда. Але чого б їй не бути, приміром, ткалею, як мама Славка, чи кондуктором, як Сергієва? Не щастить — та й годі!

Отож удома зараз нікого. Мама, якби прийшла, відразу почала б мене перевіряти. А я нічого ще не вивчив. Хочу, а не вчиться…

Взагалі я люблю сам лишатися — роби що хочеш! Можна посидіти на балконі чи у двір вийти. Але в такий дощ не погуляєш! От і сиджу на кухні, бо нічого мені й не хочеться. Хіба що Сетона-Томпсона перечитати…

Мама каже: я зовсім очманів од своїх звірів, тільки про них і читаю, а про підручники геть забув. Навіть ховає мої улюблені книжки. Але за мене вступається тато. Він зоолог, вивчає птахів і звірів і книжки мені сам купує. “Хай читає, — каже тато. — Це ти просто заздриш, що він обрав мій шлях, а не твій”. Тут мама, звісно, не стримується — їй, по-моєму, справді прикро — і починається…

Тоді я вмикаю телевізор і сідаю перед екраном. Це відразу припиняє суперечку. “Ось, — киває на мене тато, — результат твоєї системи. Хай краще телевізором очі псує, ніж читає хорошу книгу!” Телевізор — найболючіша мамина проблема. Вона одразу віддає мені книжку й вимикає телевізор.

По правді, так я й сам не дуже люблю його: що там хорошого? Хіба “У світі тварин” або “Клуб кіноподорожей”. Ну, ще мультики — і все! Та й дивитися нецікаво: екран маленький. Все чорно-біле, навіть губи у дикторки — чорні, а не червоні! От у Славка телевізор кольоровий, я футбол дивлюсь у нього. Так що вам сказати? Теж не дуже. Хіба ж то колір? Інша річ — кіно…

Ну ось, будь ласка! Знов мої думки не туди побігли. А мені вчити треба!

О, що це? Наче в шибку стукають? Мабуть, здалося. Так, здалося. До нас не постукаєш: ми живемо аж на восьмому поверсі!

Ех і красота в нашому вікні! Весь правий берег Дніпра — мов на долоні: Палац піонерів, лавра, пам'ятник. Невідомому солдату. А восени, коли дерева колір міняють, здається, ніби хтось Київ пофарбував. А кажуть: “Русанівка — не дуже…” Так тітка мамина каже. Вона сама на Печерську живе. А я вам скажу — дуже! Ще й як — дуже! Вона просто заздрить, бо з її вікна нічого не побачиш. От я зі свого бачу її будинок, а вона мій — ні, бо живе на якомусь там другому поверсі…

О! Здається, хтось таки стукає! Але хто? Може, злодій? Та він, мабуть, не стукав би… Піду гляну, це в кімнаті батьків. Ось тільки мамину качалку для тіста прихоплю.

І я сміливо рушив до кімнати батьків. На мить зупинився, набрав повні груди повітря і рвучко розчинив двері.

— Руки вгору! — щосили заволав я. — Стій, бо бачу! — гукнув у темряву — і збрехав. Нікого я не бачив, бо в кімнаті нікого не було. Я обережно підкрався до вікна, зиркнув у шибку, а там!.. Що я там побачив — ніхто й не вгадав би.

На підвіконні, з другого боку шибки, сиділо намокле, скуйовджене граченя! Сиділо й позирало на мене сумним блискучим оком. “Ну й дива, найсправжнісіньке граченя!” — подумав я, бо впізнав його відразу. Та й ви б, напевне, упізнали, коли б прочитали стільки книг про птахів.

Я довго не думав, що робити. Я відчинив тихенько вікно, щоб не сполохати птаха, і став за дверима. Граченя зазирнуло в кімнату — і сміливо стрибнуло всередину. Тієї ж миті я вискочив зі своєї схованки і клацнув вікном. Все! Тепер не втече!..

А граченя й не думало тікати. Воно обтрусило пір'я і почало роздивлятись навколо. Мене граченя не злякалось анітрохи. Навіть спустилося на підлогу та дзьобнуло в капець, ніби знайомилось.

От так історія! Схочеш — не вигадаєш: граченя само прилетіло до мене, ще й у шибку постукало! Птах, а знає, де йому раді.

“Але що скажуть мама й тато? — подумав я. — Тато зрадіє, а мама?.. Адже вирішує все вона. Що ж скаже мама?!”

Як буде завтра?

Спати я не ліг, а сидів на кухні й чекав маму й тата.

Вони прийшли об одинадцятій. Тато завжди зустрічає маму після роботи, і вони приходять разом, коли я вже сплю. Тож зрозуміло — тільки-но вони побачили, що я не в ліжку, як мама строго мовила:

— Це що таке?

І в цю ж мить помітила граченя.

— А це — що?! — зовсім іншим тоном повторила мама, не зводячи погляду з граченяти, котре сиділо переді мною на столі та спокійно дзьобало кашу з моєї тарілки.

— Невже ти не знаєш? — сказав здивовано тато. — Це грак звичайний, або по латині — корвус фругілегус. — І, поки мама не отямилась, додав: — Поширений в Європі та Північній Азії. Знищує гризунів, комах…

— І кашу нашої дитини! — перебила його мама, але вже більш привітно.

Чесно

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Постукай у моє вікно!, Анатолій Григорович Костецький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Постукай у моє вікно!, Анатолій Григорович Костецький"