Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Позичений час, Володимир Миколайович Владко 📚 - Українською

Читати книгу - "Позичений час, Володимир Миколайович Владко"

377
0
09.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Позичений час" автора Володимир Миколайович Владко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Позичений час, Володимир Миколайович Владко» була написана автором - Володимир Миколайович Владко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Позичений час, Володимир Миколайович Владко" в соціальних мережах: 

Льоня Куценко товаришує з однокласником Віктором Сумським, який підбиває його на різні хуліганські витівки. Сумський хоче зірвати контрольну з геометрії. Для цього він пропонує насипати в класі і коридорі перед урокоч нюхального тютюну, щоб усі чхали…
Про різні пригоди з життя школярів розповідає у своїй повісті “Позичений час” відомий український письменник-фантаст В. Владко. З допомогою фантастичної “ощадкаси часу” автор показує своїм читачам, як щільно пов’язане сучасне і майбутнє кожного з нас.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 23
Перейти на сторінку:
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

де розповідається про суцільне невезіння Льоні Куценка, дивний візит чоловіка з багатьма годинниками і ще дивовижнішу чекову книжечку, власником, якої став Льоня.

Все, рішуче все не ладилося сьогодні! Насамперед двійка з географії. І треба ж було, щоб Петро Олександрович викликав Льоню Куценка саме тоді, коли він розглядав маленьку блакитну авторучку зовсім нової марки — вона так і звалася “шкільна”, — яку йому передав з задньої парти Віктор Сумський. Зрозуміло, що Льоня навіть не почув, про що його запитав Петро Олександрович. Викладач похитав головою і похмуро сказав:

— Ну що ж, Куценку, ставлю тобі двійку. Ні, ні, і не кажи нічого! Не те, щоб ти її заслужив незнанням, цього я не скажу. Але хай це навчить тебе на уроці займатися ділом.

Потім трапилася велика чорнильна пляма в щоденнику, просто невідомо, звідки вона утворилася на папері. Жирна, блискуча… Льоня спробував було лизнути її язиком, це найчастіше допомагає. Але якраз у цю мить у нього страшенно засвербіло в носі — і він чхнув, та ще й як! Самі розумієте, що з того вийшло!..

І нарешті — відірвана підошва. Ну, хто міг знати, що цей шматок льоду примерз до асфальту? І замість того, щоб свічкою злетіти, як справжній футбольний м’яч під класним ударом Андрія Біби, він залишився нерухомим, а підошва раптом затріщала й начисто відірвалася. Мов зраділа, клята, отак зразу й ощерилася всіма дерев’яними зубами… Ні, як не щастить, то вже не щастить!

Мати тільки руками сплеснула, побачивши цю зубату підошву. Зазирнула в щоденник, а там — пляма! Вже розглядаючи її, вона помітила й двійку з географії…

Майте на увазі: вона нічого не сказала. Поморщилася, наче від зубного болю. І немов між іншим зауважила:

— Гаразд, Льоню. Говоритимеш з батьком. Незабаром він прийде. Сідай за уроки. — І кудись пішла.

Це не віщувало нічого доброго. Хто ж не знає: якщо мати навіть не свариться, а ніби спокійно нагадує про батька, що незабаром прийде і тобі доведеться з ним говорити, — завжди чекай чогось дуже неприємного. І ще якраз тоді, коли батько вже майже погодився відправити його влітку до піонерського табору…

Льоня розклав підручники, зошити. На душі було неспокійно. А завтра ж геометрія, доказ теореми… щось таке про суму кутів… От тобі й сума з двійки, чорнильної плями та відірваної підошви!

Раптом на вхідних дверях задзеленчав дзвоник. Хто це може бути? Для батька ще рано… Льоня відчинив двері.

— Добрий вечір, — мовив маленький сухорлявий чоловік, що стояв за дверима. Він лагідно посміхався, його очі весело виблискували з-під рудих брів. — Добрий вечір, — повторив він. — Мені треба побачити товариша Куценка.

— Батька зараз немає, — відповів Льоня.

— Хіба я сказав, що мені треба бачити батька? — засміявся незнайомець. — Мені треба побачити Льоню Куценка. І всього тільки на п’ять хвилин. Ось, зараз перевіримо.

Чоловік глянув на годинник на руці й невдоволено підвів брови.

— Дивись, поспішає на десять секунд! — здивувався він. — Погано! Ану перевіримо ще.

Він вийняв великий кишеньковий годинник з штанів, ще один з піджака і ще один з пальта. Подивився уважно на кожний з них І задоволено кивнув головою.

— Що ж, решта показує вірно, — сказав він, посміхаючись. — Мені, знаєте, завжди треба точно знати час. Так от, чи не скажете ви, де Льоня Куценко, га?

— Це я, — відповів зацікавлений Льоня. — Ви що ж, продаєте годинники, чи що? Так у мене вже є, батько ще минулого року подарував. Правда, тільки один, не так, як у вас. Втім, мені більше й не треба.

— Чудово, чудово! — зрадів маленький чоловік. — Так я й знав! Ходімо, ходімо, я вам усе розкажу!

Він був такий жвавий, такий верткий, що Льоня й не помітив, як вони опинилися вже в кімнаті. А чоловік торохтів далі швидко-швидко:

— Це ж подумати тільки, як люди звикли не звертати уваги на час! Ну от, хоч би й ви: хіба ви помічаєте, скільки годин витрачаєте даремно? Та ніколи в житті! А жаль, дуже жаль. Ось подивіться, як це буває. Вам хочеться погратися. Але ще рано. Ви чекаєте. А чекати — нудно. Ви взялися за книжку: вона валиться з рук. Проте доводиться чекати ще й ще. А що, коли б можна було взяти й наблизити час відпочинку? Ні, ні, чекайте, я ще не скінчив. Ну от, у вас незабаром мусить бути… гм, гм, скажімо, якась неприємна розмова. Не скажу, що з батьком, але й це можливо, правда?

— Кхм… кхм… — сконфужено закашлявся Льоня.

І звідки цьому чоловікові було знати про те, що він має говорити з батьком?

— О ні, я не наполягаю, я тільки між іншим, — зауважив чоловік, лукаво посміхаючись. — Отож, я кажу, коли б у вас, скажімо, передбачалась неприємна розмова з батьком. Як би добре було — взяти і відстрочити її, чи не так? Припустімо, позичити десь трошечки часу, щоб та розмова відсунулася. Хіба це не було б добре? А я можу зробити таке, бо я — представник ощадної каси часу!

— Що? Якої ощадної каси? — вихопилося у здивованого Льоні.

— А ви й не чули про нашу ощадкасу часу? — знову засміявся чоловік. — Не чули? Та й не дивно, бо це ж зовсім нова установа. Але — яка ж корисна! Ви вкладаєте в неї кілька годин вашого майбутнього часу. Ну, так, як вкладаєте гроші в звичайну ощадну касу. Розумієте? Хіба ж у вас мало зайвого майбутнього часу? Такого цілком вільного, що ви й не знаєте, куди з ним подітися?.. Значить, ви вкладаєте кілька годин такого майбутнього часу нам, до нашої ощадної каси часу. І одержуєте від мене оцю звичайну чекову книжечку з талончиками. Все як слід, — пронумеровано, припечатано, з підписами. У нас усе по-справжньому, бо час — це ті ж самі гроші, і навіть більше того! Так от, одержали ви від мене за вкладений час цю чекову книжечку. І як тільки

1 2 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Позичений час, Володимир Миколайович Владко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Позичений час, Володимир Миколайович Владко"