Читати книгу - "Буря на озері, Ростислав Феодосійович Самбук"

Малюнки ЄВГЕНА КОТЛЯРА

Налетів шмалький вітер, підхопив кинуту посеред вулиці газету й поніс, як змія над дахами. Шугалій дивився на папір, що тріпотів у повітрі, аж поки той не зник десь за деревами. Засунув руки в кишені піджака й попрямував забрукованим цеглою тротуаром, підставивши вітрові спину. Був певен, що саме ця вулиця виведе його до озера, та воно несподівано зблиснуло праворуч між хатами, і Шугалій повернув у вузький завулок, де на шпориші паслися білі вгодовані гуси. Вони заґелґотіли неприязно й розступилися неохоче, а величезний гусак навіть спробував ухопити його за штани.

Шугалій прискорив крок, і птах переможно зашипів, роззявивши міцного дзьоба й скосивши хитре око на гусок.

Озеро починалося одразу за хатами, і Шугалій зупинився, вражений. Він чув, що Світле озеро називають поліським морем, і ставився до цього скептично — кожен, вихваляючи своє, схильний до перебільшень, — але озеро справді лежало аж до обрію, зливалося з ним, і вітер гнав по ньому високі хвилі з білими баранцями.

Придивившись, Шугалій побачив трохи лівіше вузьку чорну рисочку протилежного берега, і все ж перше враження безкраю не полишало його, він притулився до обшарпаної вітром самотньої верби й довго стояв, дивлячись, як накочуються на чистий піщаний берег високі хвилі.

Уявив, як незатишно зараз десь на середині озера навіть у великому рибальському човні, як кидають його хвилі, як зачерпує він бортом холодну воду, й мерзлякувато зіщулився. З такою стихією жарти погані, і, як дізнався Шугалій, в бурю навіть на моторних човнах рибгоспу не ризикують виходити в озеро. А що вже казати про звичайні плоскодонки…

Побачивши неподалік у затоці кілька причалених човнів, Шугалій попрямував до них. Затоку відділяла від озера широка піщана коса, однак хвилі все ж перекочувалися через неї, розгойдували човни; вони терлися пошарпаними бортами один об одного, і брудна вода хлюпалася в них.

Човни були схожі, як близнюки: просмолені, з поламаними решітками на дні, відполірованими почорнілими сидіннями й розбитими отворами для кочетів. Лише один виділявся з-поміж них: пофарбований синьою олійною фарбою і з багажником на носі, замкнутим на великий замок. Навіть ланцюг, яким човен був припнутий до вбитого в берег залізного шкворня, відрізнявся від інших — ті давно вже проіржавіли, а цей, добряче змащений солідолом, блищав, і краплі води скочувалися з нього.

Човни належали мешканцям приозерних будинків — це Шугалій визначив одразу: дошки за кормою були пристосовані для кріплення підвісних моторів, і від затискувачів залишилися на них виразні сліди. На березі ж не було схованок для моторів, їх одразу знімали з човнів і тягли додому. А спробуй пронести хоча б кілька сотень метрів двопудове залізяччя!

Шугалій озирнувся довкола й попрямував до чепурного будинку з мансардою. Ворота садиби були розчинені, й з них виїжджав самоскид. Він натужно заревів, вискакуючи на дорогу, і обдав Шугалія гострим запахом гною — добрий хазяїн, який влітку завозить гній. Засмаглий чоловік з вигорілим на сонці волоссям і сильними жилавими руками неквапом зачиняв ворота. Шугалій привітався, і чоловік обмацав його гострим допитливим поглядом. Не відповів, лише трохи нахилив голову, і це можна було зрозуміти і як вітання, і як небажання розпочинати порожню балачку.

— Гарний маєте човен, — почав Шугалій упевнено. — Либонь, самі робили?

Чоловік зиркнув на нього спідлоба.

— Не продається, — кинув сухо.

— Це ваш — синій?

— Ну, мій… Звідки знаєте?

Шугалій кивнув на сині ворота.

— Такого ж кольору. А човен добрячий. На такому хоч зараз в озеро.

— А ви нетутешній. — Губи в чоловіка розтяглися в ледь помітній іронічній посмішці, наче всі, хто не мав щастя мешкати в Озерську, були людьми нижчого гатунку.

— Нетутешній, — зітхнув Шугалій.

— Я й бачу, курортник! — пожвавішав чоловік. Подивився на Шугалія уважніше, буцім оцінював — чого вартий. Певно, приїжджий не викликав підозри, бо запитав:

— Може, квартиру шукаєте?

— У справах я. Зупинився в готелі.

Господар садиби одразу втратив цікавість до Шугалія. Пробуркотів щось невдоволено і взявся за клямку хвіртки.

— Так я про човна, — зупинив його Шугалій. — Порибалити. Звичайно, я заплачу.

Чоловік озирнувся.

— А гребти вмієте?

— Хіба мотора не маєте?

— Ого, чого схотів! Мотор гроші коштує… Весла дам, і все. Карбованець за годину.

— На веслах куди заїдеш?

— Мотора не дам! — мовив господар категорично. — Кожному давати — сам на мілизну сядеш.

Шугалій не міг не визнати, що раціональне зерно в цьому твердженні є.

— А якщо з вами? — спробував іще Шугалій. — Разом з вами порибалити?

Чоловік задумався лише на мить.

— Ціна така ж, — вирішив. — Завтра, якщо озеро вгамується.

— У вас такий великий човен…

— Озеро не терпить зухвалих!

— А сміливих?

— Тобі, чоловіче, бачу, скромності не позичати!

— В Криму ми ловили ставриду…

— То й мотай собі до Криму! — нараз озлився господар. — Теж мені, розумник!

— Вибачайте, але я вважав, що в морі…

— Не знаю, як у морі, а в нас хвиля зла. Та й човни плоскодонні.

— Чому кильових не робите?

— Втричі дорожчі, а для чого? В негоду риба все одно не ловиться.

— Величати вас як?

— Нечипором Спиридоновичем. А в риболовлі, якщо погода буде, не сумнівайтесь. Тут хлопці на спінінг по десятку щупаків тягають. А ви з області? У якій справі до нас, якщо не секрет?

Обговорюючи вчора з підполковником Ятком план дій в Озерську, вони вирішили, що Illyгалію не варто видавати себе за когось іншого — це б лише ускладнило розслідування. Однак