Читати книгу - "Переклади, Шашкевич М. С. "

Шашкевич М. С.

ПЕРЕКЛАДИ

Ярославнин голос ся розлігає; зозулею незнаємую ранком сумненько кує: «Полечу, каже, зозулею по Дунаю; вмочу бобровий рукав у ріці Каялі, втру князю кровавії його рани на дивнім тілі».

Ярославна рано плаче в Путивлі на городських стінах і жалібно промовляє: «О вітер! Вітрило! Чому, господине, насильно вієш? Чому мечеш ханськії стрілки легким крильцем на вої мойого Лади? Мало тобі було гір під оболоками віяти, леліючи кораблі на синім морі? Чому, господине, моє весіллє розвіяв-єсь по траві-ковилі?»

Ярославна ранком плаче на стіні города Путивля, жалісно промовляючи: «О Дніпре-Словутицю! Ти пробив-єсь каменні гори скрізь землю половецькую. Ти леліяв-єсь на собі човни Святославові до полку Кобякового; возлелій, господине, мою Ладу ко мені, абим не слала к нему слез раненько на море».

Ярославна рано плаче в Путивлі на городській стіні, припіваючи: «Світлоє і тресвітлоє сонце! Ти всім теплоє і красноє. Чому, господине, простерло-сь гарячую свою лучу на Ладині вої? В полі безводнім жаром луки їм попалилось-сь, тугою тули заткалось».

Дівчина край моря сиділа,

Сама до себе так говорила:

«Ой, милий ти, мій боже!

Чи є що ширше над море?

Чи є що довше над поле?

Чи є що швидше над коня?

Чи є що над мед солодше?

Чи є що над брата дорожче?»

Риба д ній з води говорила:

«Дівчино, мало ти знаєш!

Ширшеє небо над море,

Довшеє море над поле,

Швидші суть над коня очі,

Від меду солодший цукор,

Над брата дорожчий милий!»

Ах, моя водо студеная!

І моя роже рум’яная!

Чогось ти так рано процвіла?

Не маю, кому б тя вчахнути.

Вчахнула бим тя неньці,

Та неньки не маю;

Вчахнула бим тя сестриці,

Сестра ся віддала;

Вчахнула бим тя братові,

Братчик у військо пішов;

Вчахнула бим тя милому,

Та миленький далеко:

За трьома горами зеленими,

За трьома водами студеними.

Дівчинонька водов бродить,

Ноги ся біліють;

За нев ходить молод хлопець,

Сміється, регоче:

«Броди, броди, дівчинонько,

Бодай мойов була!»

«Коб я знала і відала,

Що я твоя буду,-

Молоком бим ся вмивала,

Щоби біла була;

Рожею бим ся втирала,

Щоб рум’яна була;

Шовком бим ся вперезала,

Щоби тонка була».

Дівчина си личко умивала

І, миючи, к лицю говорила:

«Коб я знала, (личко моє, личко!)

Що тя старий буде цілувати,

Пішла би я горою зеленов,

Весь полин би по горі зібрала

І з него бим воду вицідила,

Мила бим тя нею в кожний ранок.

Як стар поцілує, щоби-сь гірке було.

А коб знала, (личко моє, личко!)

Що тя молод буде цілувати,

Пішла би я у зільник зелений,

Всю би рожу в зільнику зібрала,

Пак би з неї вицідила воду,

Мила бим тя нею щозарані;

Щоб, як поцілує, молодому пахло,

Щоб му пахло і миленьке було.

Волю з молодим по горах ходити,

Як зо старим по білому двору;

Волю з молодим на камені спати,

Як зо старим на м’якенькім шовку».

Ой дівчино, ой Миліна!

Сідай мені край коліна;

Най ся люди не дивують,

І ми знаєм, де цілують:

Межи очі удовиці,

А дівчата межи циці.

Високо ся сокіл вивив -

Вище городу ворота;

Воротарка там ангелка,

Сонцем голову завила,

Місяцем ся вперезала

І звіздами затикала.

Пасе оленець траву на загір’ю,

День ся пасе, а другий горює,

А за третім та горем горює.

Питала го Вила із гори:

«Ой оленче, лісогорське звірє,

яка тобі велика бідонька,

що, пасучи трави по загір’ю,

день ся пасеш, а другий горюєш…»

ПІСЕНЬКИ

Політує голуб з дерева на дерво,

гуде жалісненько горе всьому лісу:

«Ой ти лісе ширий! Літав я з тобою

з дорогов голубков, з милов, премиленьков.

Ой, а злобний Збигонь захватив голубку

і заніс у город, ах, у твердий город».

Гей, ходив молодец вкруг твердо-города,

вздохав жалосливо за дорогое милов.

От города к скалі, на скалі усівси,

сидів, зажурившись, з німим мовчав лісом.

І прилетів голуб, гуде жалісненько.

Підвів головоньку молодец і каже:

«Ти сумний голубче! Сумно ти самому.

Чи тобі кругавец вхопив подружечку?»

«Ти, Збигоню, тамка на тім тверд-городі,

ти ухватив мою дорогу миленьку

і заніс у город, ой у тверд у город!»

«Голубче, ти був бись з кругавцем боровся,

коби в тебе було удатноє серце;

був бись кругавцеві видер сву дорогу,

коби в тебе були драві острі єми;

ти бись був погубив кругавця злобного,

коби ти був твердий мясожравий зюбец».

- «Ну ж, сумний молодче, жени на Збигоня!

В тобі преудале на ворога серце,

в тебе проті нему зброя кріпка, остра,

в тебе му в голову тяжкая бардиця».

Миттю молодец долів,- долі темним лісом.

Взяв на себе зброю й на рамена барду,

Спіє лісом темним к городу твердому.

Став у тверд-го́рода,

ночі,- всюда темно,-