Читати книгу - "Із днів журби, Франко І. Я."
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Франко І. Я.
- 287
- 0
- 15.05.22
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Франко І. Я.
ІЗ ДНІВ ЖУРБИ
Том 3
зібрання творів
у 50-ти томах
Частина 1 1
I. «День і ніч сердитий вітер…»
День і ніч сердитий вітер
б’єсь о дому мого ріг,
наче пес голодний, виє
і валить прохожих з ніг.
День і ніч дощі холодні
б’ють о вікна, цяпотять,
ринви грають, шиби плачуть,
утишиться не хотять.
Олов’яні сірі хмари
небозвід весь залягли,
і лежать, і ремигають,
наче ситії воли.
Дармо вітер б’є їх, гонить:
«Гей, ти, сивий, половий!» -
«Нам тут добре, відпочинем!
Хоч ти сердься, хоч і вий!»
Дармо втомленеє серце
б’ється, мов у клітці рись:
«Нам тут добре, відпочинем!
А ти плач собі й журись».
II. «В парку є одна стежина…»
В парку є одна стежина,
де колись ходила ти,-
бачиться, в піску сріблястім
міг би ще твій слід знайти.
Край стежини проста лавка -
тут сиділа ти не раз,
тут прощались ми востаннє…
Тут мені твій промінь згас.
І коли на серці туга,
наче камінь затяжить,
закиплять в душі питання:
«Пощо жить? Для кого жить?»
Я спішу на сю стежину
і розшукую твій слід,
і відсвіжую твій образ,
що в душі моїй поблід.
І гляджу на лавку з жахом,
чи не мигне тінь твоя?
І сідаю й тихо плачу.
Се Кальварія моя.
III. У ПАРКУ
Ніч. Немов копиці пітьми,
бовваніють дерева.
Де-де, наче злота шпилька,
лампа пітьму пробива.
Ген далеко в павільйоні
банда гучно виграва.
Сам. Лиш думка шепче стиха:
«Ну, скажи, не дурень ти?
Замість жить з людьми по-людськи,
багатіти і цвісти,
тягнеш тачку до якоїсь
фантастичної мети».
Шелест кроків. Чути гомін:
«Де вони нас завели?
Ми ж їм вірили! Ми з ними
і гордились, і цвіли!
Нам відродження вже снилось!
Ми великими були!
А тепер арешти, сором!
Самовбійства, наче град!
Заварили самовбійці,
а живі нехай їдять».
Стихли. Метеор ось ми́гнув…
Перестала банда грать.
IV. «Коли часом в важкій задумі…»
Коли часом в важкій задумі
моя поникне голова,
легенький стук в вікно чи в двері
потоки мрій перерива.
Озвуся, вигляну - даремно,
не чуть нікого, не видать,
лиш щось у серці стрепенеться,
когось-то хочеться згадать.
Чи щирий друг в далекім краї
тепер у лютім бої згиб?
Чи плаче рідний брат, припавши
лицем до прадідівських скиб?
Чи, може, ти, моя голубко,
моє кохання чарівне́,
далеко десь з німим докором
в тій хвилі згадуєш мене?
Чи, може, гнучи в собі горе,
ти тихо плачеш у тиші,
а се твої пекучі сльози
мені стукочуть до душі?
V. «Де я не йду…»
Де я не йду, що не почну,
все тінь твоя зо мною,
і кождий сміх, момент утіх
тьмить хмарою сумною.
«Чого,- питаю я не раз,-
життя моє лоточиш?
Ти не моя, а я не твій,
чого від мене хочеш?
Чи завинив тобі я що?
Чи тужиш так за мною,
що тінь твоя вкрива мене
все хмарою сумною?»
Та тінь мовчить, звичайно - тінь,
ні мови, ні розмови;
а може, се моєї тінь
покійної любови.
VI. «Не можу забути!..»
Не можу забути!
Не гоїться рана!
Мов жалібні нути
із струн теорбана
чи голосно грають,
чи ледве їх чути,
все жалем проймають -
не можу забути!
Не гоїться рана,
хоч мию сльозами,
хоч час на ню капле
цілющі бальзами,
хоч сонечко гріє
і зірка рум’яна
цілує, яріє -
не гоїться рана!
Хоч як ти далеко,
я все тебе бачу;
хоч стратив давно вже,
щодень тебе трачу;
хоч люта розпука
минулася п’яна
і клином розлука,
гадюка погана,
лежить поміж нами,
дівчино кохана,-
кохання без тями,
не гоїться рана.
VII. «Вже три роки я збираюсь…»
Вже три роки я збираюсь,
щоб побачити тебе,
та коли лиш соб наверну,
щось усе зверта цабе.
Я боюся твого ока,
твоїх уст, твого лиця,
як страшного суду свого,
як фатального кінця.
Якби знав я, що побачу
вроду пишную твою
в незів’ялім, повнім блиску,-
я побіг би як стою.
Якби знав я, що побачу
усміх на твоїх устах,
гордощі тривкого щастя -
я б злетів туди, як птах.
Якби знав я, що почую,
притулившись край вікна,
твій веселий спів, розмову -
я б спішив туди щодня.
Твоїм щастям, наче сонцем,
я би серце грів слабе,
завидів би твоїй долі
і забув би так тебе.
Та боюсь, моя небого,
що не так тебе знайду,
що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із днів журби, Франко І. Я.», після закриття браузера.
