Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Приказки, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Приказки, Руданський"

177
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Приказки" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Приказки, Руданський» була написана автором - Руданський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Приказки, Руданський" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 20
Перейти на сторінку:






ПРЕСЛІВ’Я



Вір не вір, а не ка­жи: «Бре­шеш».



I





Народився я на світ,


Як їдно­го ран­ня


Моя ненька за­баг­ла


Шпаків на снідан­ня.


А я, хло­пець-мо­ло­дець,


Пожалував ма­ми,


Серед лісу відпи­тав


Дупло зі шпа­ка­ми.


В дуп­ло ру­ку - не іде,


Голови не впхаю,


Сюди-туди край дуп­ла -


Та й сам улізаю.


Ходжу го­лий по дуплі…


Шпаченят до ка­та!


Я в па­зу­ху й за­гор­нув


Тії шпа­че­ня­та.


Вилізати б, так не то!..


Я й до­муд­ру­вав­ся,


Лиш со­ки­ру при­та­щив,


З дуп­ла про­ру­бав­ся.


Гиц із ду­ба на ко­ня!


Кінь собі бри­кає,


А со­ки­ра моя все


Зад йо­му ру­бає.


Нагадався за сім миль,


Назад по­ди­вив­ся,


А у ко­ня, як на сміх,


Лиш пе­ред ли­шив­ся.


Я і взяв­ся йо­му зад


З вер­би підправ­ля­ти,


І підпра­вив, та й заліг


На го­дин­ку спа­ти.


А кінь хо­дить по траві,


І пе­ред па­сеться,


А зад рос­те та й рос­те,


Аж до не­ба пнеться.


А для моїх шпа­че­нят


Того бу­ло й тре­ба -


Додряпались по вербі


До са­мо­го не­ба.


Пробудився - до шпаків -


Та де вже до ка­та!..


Аж на небі по­ло­вив


Свої шпа­че­ня­та!..


Ото зно­ву до вер­би!


А вер­ба й про­па­ла,


Бо ко­ня­ка на­пас­лась


Та й, знать, поб­ри­ка­ла.


Щастя тілько, що святі


Не горш­ки ліпи­ли,


Але якось на той час


Гречку мо­ло­ти­ли.


Розказав я їм біду,


Випросив по­ло­ви


Та з по­ло­ви ізсу­кав


Мотуз през­до­ро­вий.


Вп’яв до не­ба та й униз!


Мені й го­ря ма­ло!..


Аж до ни­зу на сім миль


Мотуза не ста­ло.


Згори й ка­жуть, що ска­чи!


Але я не хо­чу,


Що вгорі собі ур­ву,


То вни­зу над­то­чу.


І спус­ка­юсь собі вниз,


Мало й ос­тається,


Ще б ур­ва­ти кілька раз,


А мо­туз не рветься.


І висів я кілька літ,


Мамина ди­ти­на,


І ви­сох­ла, як дуп­ло,


Уся се­ре­ди­на.


А рій якось пролітав


Та ту­да й заб­рав­ся,


Наніс ме­ду, щільників,


Розхазяювався.


Наніс ме­ду кілька пуд,


Ну йо­го з бідою!..


Мотуз рветься - я в баг­но


Чуть не з го­ло­вою.


А тут якось по багні


І кач­ка хо­ди­ла,


На чуп­ри­ну наб­ре­ла,


Гніздо собі зви­ла.


Яєць мно­го на­нес­ла.


За дітей по­мов­ка,


Аж не­чис­тая не­се


Голодного вов­ка.


Та фур­ну­ла з го­ло­ви,


А той за­ви­нув­ся,


Поїв яй­ця та й на чуб


Хвостом обер­нув­ся.


А я за хвіст: «Гут­тю-га!»


А вовк на­ля­кав­ся


Та як ско­чить - я і - гоп!


На світ по­ка­зав­ся!





II





І ото вже я підріс,


Літ де­ся­ток бу­ло;


Дід хо­див ще без штанів,


А батька й не бу­ло.


То, бу­ва­ло, ко­ли хто


В гості зап­ро­шає,


То дід ся­де на по­лу


Та ме­не й пи­тає:


«А хто ж, си­ну, піде з нас?»


То я йо­го глад­жу:


«Та хто б, - ка­жу, - не пішов,


Все то їдно, - ка­жу. -


Або я піду ту­ди,


А ви сидіть, діду;


Або ви собі сидіть,


А я ту­ди піду».


А зи­мою хо­лод­но,


Нічим за­то­пи­ти,


То й пи­тається дідунь:


«Що, си­ну, ро­би­ти?»


А що ж, - ка­жу, - тра ко­мусь


Їхати в ду­би­ну!»


То, бу­ва­ло, й ка­же дід:


«Хто ж поїде, си­ну?»


То я й ка­жу: «Хоч сидіть,


А я не поїду!


Хоч по­сид­жу я за вас,


А ви їдьте, діду!»


То, бу­ва­ло, й їде дід…


А раз та­ки, в біса,


Потягнувся вже і я


За дідом до ліса.


Тілько вхо­ди­мо у ліс,


Аж ку­па ло­мач­чя!


Я со­ки­рою гу-гуп! -


Заєць з-під ло­мач­чя.


А ми собі не страшкі!..


«Гуттю-га!» - на зай­ця!


Та жи­венько до ло­мач -


Аж там сиві яй­ця.


«Заберімо!» - «За­берім!»


Зважили дрюч­ка­ми,


То на­си­лу що згор­нув


У шап­ку ру­ка­ми.


Ото я їх і приніс,


А в нас на ту по­ру


Розквокталася сви­ня,


Квокче ко­ло дво­ру.


«Пійміть, діду!» Дід пійняв,


Посадив на яй­ця…


То ми ма­ли шість волів,


Як орлів, від зай­ця.


Зараз та­ки й зап­ряг­ли,


Припічок зо­ра­ли,


То та­ко­го ж, ка­жу, ми


Того хліба ма­ли!..


Що як то вже нам женців


Прийшлося зби­ра­ти,


То без­ру­кая якась


Сама прий­шла жа­ти.


І на­жа­ла ж во­на нам


Та кіп наск­ла­да­ла,


І стеб­ла вже не бу­ло,


А та іще жа­ла.


«А що, си­ну? - ка­же дід. -


Треба спо­га­да­ти,


А де-то ми ті стир­ти


Будем зак­ла­да­ти?»


То, бу­ва­ло, я сид­жу


Та й дідові рад­жу:


«Адже у нас ко­мин е,


На ко­мині! - ка­жу. -


На ко­мині як скла­дем,


То й не тра су­ши­ти,


А на печі, як бог дасть,


Будем мо­ло­ти­ти!»


То, бу­ва­ло,свя­тий хліб


Аж ко­мин ко­ли­ше!..


Їдна тілько нам біда,


Що вклю­ну­лись миші.


А кіт якось на по­лу


Із діду­нем грав­ся,


Від діду­ня гиць на піч,


В за­кут­ку зак­рав­ся…


Та як хвос­том за­мах­нув -


Жиди б йо­го з’їли! -


То в по­мий­ни­цю стир­ти


Так і по­летіли!





III





А ото вже дід підріс


Та й і оду­бив­ся;


Після нього че­рез рік


І батько ро­див­ся.


Та ото вже тра бу­ло


Батька мені вчи­ти;


Але за­то, як нав­чив, -


То-то бу­ло жи­ти!


Все бу­ло у нас їдно:


Здатність і за­можність,


І ха­зяй­ст­во, й ре­мест­во,


І смак, і на­божність.


Мати лю­бить все пар­не,


А ми з батьком кис­ле,


Мати па­рить по се­лу,


А ми собі кис­нем.


Мати хо­дить цілий день,


Тілько ог­ля­дає,


А ми з батьком уночі


Вудку за­ки­даєм.


То, бу­ва­ло, та­ки так


В доб­рую го­ди­ну,


Як не клю­неться ко­жух,


То тяг­нем сви­ти­ну.


Купувати ко­ли що -


То ру­ка дри­жа­ла,


Зато ку­пим, то по нас


Аж зем­ля дви­жа­ла.


А на­божні що бу­ли,


То сох­ра­ни, бо­же!


Як до церк­ви се­ред дня


І не пус­тять, мо­же,


То, бу­ва­ло, уночі


Церкву підко­паєм,


Помолитись хоч на час


Таки повлізаєм.


То так собі роз­жи­лись,


Що й світли­цю ма­ли,


Світилося, ку­ди глянь,


Лиш стов­пи сто­яли!


А одежі що бу­ло!


Боже, твоя во­ле!


Вісім бу­ло свит бе­ри,


А все тіло го­ле.


Та й ха­зяй­ст­во та­ки ми


Поряднеє ма­ли,


Бо сусіди навк­ру­ги


В два плу­ги ора­ли.


Та й во­ли які бу­ли!


Рога не діста­ти,


Бо то чорт йо­го і мав


Кому дос­та­ва­ти.


А як по­ле ізо­рем,


То вже чиє кра­ще?


То.не на­ше, а чу­же,


То чу­же, не на­ше.


А раз ма­ти та­ки нам


Збитка ізро­би­ла:


Взяла батько­вий ко­жух


Та й греч­ку нак­ри­ла.


А ху­до­би бу­ло шмат,


Гречка лиш біліла,


Та з ко­жу­ха як пішла -


Чисто греч­ку з’їла.


А бу­ло й та­ке у

1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приказки, Руданський"