Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький"

185
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Князь Єремія Вишневецький" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький» була написана автором - Нечуй-Левицький, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 87
Перейти на сторінку:




I



В першій по­ло­вині XVII віку князь Ми­хай­ло Виш­не­вецький був один з най­ба­гатіших маг­натів на всю Ук­раїну й Польщу. Він мав ве­ликі маєтності на Во­лині, на По­долі, в Га­ли­чині й на Білій Русі. Це бу­ла йо­го батьківщи­на й дідиз­на. Польський ко­роль зат­вер­див за ним і за йо­го ро­дом ще й усю Лу­бен­щи­ну: усі землі на річці Сулі з міста­ми Хо­ро­лом, Ром­на­ми, При­лу­ка­ми, усі землі до са­мої тодішньої мос­ковської гра­ниці, кот­ри­ми з давніх-да­вен об­ла­ду­ва­ли канівські міща­ни.


Князь Ми­хай­ло жив не­дов­го. Йо­го жінка Раїна, з ро­ду мол­давських гос­по­дарів Мо­гил, зос­та­лась удо­вою з не­долітком си­ном Єремією. Во­на до­во­ди­лась сест­рою київсько­му мит­ро­по­ли­тові слав­но­му Пет­рові Мо­гилі. Ми­хай­лів брат, князь Кос­тян­тин Виш­не­вецький, став за опіку­на удові та не­бо­жеві Єремії.


Княгиня Раїна про­жи­ва­ла з си­ном у во­линських маєтнос­тях у Виш­невці, де був па­лац покійно­го кня­зя Ми­хай­ла. Але Єремія підрос­тав. Нас­тав час да­ва­ти в на­уку мо­ло­до­го кня­зя. Раїна пе­реїха­ла до Києва й осе­ли­лась в своєму па­лаці на Ста­ро­му Києві. Во­на прис­та­ви­ла до си­на од­но­го сту­ден­та Києво-Мо­ги­лянської ко­легії за вчи­те­ля. Сам пре­фект ко­легії, ста­рий чер­нець, приїздив в па­лац, щоб наг­ля­да­ти за вчен­ням мо­ло­до­го кня­жа­ти і сам ви­яс­няв Єремії по­чат­ки пра­вос­лав­ної віри.


Єремія Виш­не­вецький ра­но зос­тавсь си­ро­тою.


Після смерті ма­тері Раїни йо­го взяв до се­бе йо­го опікун, дядько, брат вдру­гих Єреміїно­го батька Ми­хай­ла Виш­не­вецько­го. Князь Кос­тян­тин вже дав­но пе­рей­шов на ка­то­лицьку віру й спольщивсь. Але він не насміливсь на­вер­та­ти до ка­то­лицької віри сво­го мо­ло­до­го не­бо­жа Єремію й че­рез те зап­ро­сив сту­дентів київської ко­легії вчи­ти Єремію на­укам в своєму па­лаці. Як Єремія вже підріс, князь Кос­тян­тин звелів лаш­ту­ва­тись в до­ро­гу і сам одвіз сво­го не­бо­жа в Львів, щоб да­ти йо­го в єзуїтську ко­легію, ма­ючи пев­ну надію, що Єремія вий­де з ко­легії од єзуїтів ка­то­ли­ком.


Раннім ран­ком во­ни виїха­ли з дво­ру князівсько­го па­ла­цу в Києві у важ­ко­му здо­ро­во­му рид­вані. А за ни­ми по­тяг­лись ху­ри, на­ван­та­жені вся­ким доб­ром, та по­воз­ки, на кот­рих їха­ли служ­ни­ки кня­зя Єремії та шлях­тич пра­вос­лав­ної віри пан Ко­ноплінський як дог­ля­дач кня­жа­ти Єремії.


Баскі та прудкі коні князівсько­го поїзду бігли, на­че заіграш­ки. День був по­го­жий. Над­ворі сто­яла спе­ка й су­ша. Ку­ря­ва вкри­ла на па­лець на­ван­та­жені ху­ри, по­нак­ри­вані шку­ра­ми. І князь Кос­тян­тин, і Єремія, й слу­ги при­па­ли пи­лом і зчорніли на ви­ду. Се­ред ши­ро­ко­го прос­то­ру по­ля Єремії ста­ло лег­ше на душі. Жаль йо­му бу­ло за матір'ю, але те­пе­реч­ки в до­розі ніхто не нав­чав йо­го, ніхто не до­ку­чав йо­му. Князь Кос­тян­тин за­го­во­рю­вав до Єремії, але мо­ло­дий хло­пець, обізвав­шись до йо­го од­ним сло­вом і то з не­охо­тою, знов мов­чав. За­мовк і ста­рий князь, втом­ле­ний ду­хо­тою та труською до­ро­гою, і по­чав дріма­ти. Тільки по­го­ничі вря­ди-го­ди ньока­ли, по­га­ня­ючи вкриті по­том та по­ро­хом коні.


Надворі по­ча­ло смер­ка­ти. Князь Кос­тян­тин звелів по­го­ни­чам ста­ти на ночівку під ста­рим ду­бо­вим гаєм. Ви­пас попід гаєм був доб­рий, і течія бу­ла не­да­леч­ко. По­го­ничі по­розп­ря­га­ли коні, по­пу­та­ли й пус­ти­ли на па­шу. Два шлях­тичі нап­ну­ли під ду­ба­ми кня­жий на­мет. Слу­ги розікла­ли ба­гат­тя, пос­та­ви­ли та­ган, по­че­пи­ли ка­за­нок і по­ча­ли ва­ри­ти куліш на ве­че­рю. Ста­рий князь ліг на траві, підмос­тив­ши під го­ло­ву згор­ну­тий жу­пан, і до­жи­давсь ве­чері.


Вже смер­ком слу­ги і па­ни посіда­ли вкупі кру­гом ка­зан­ка й по­ча­ли ве­че­ря­ти. Дво­рецький вий­няв з во­за два срібні по­лу­мис­ки, на­си­пав у їх ку­ле­шу і пос­та­вив долі пе­ред кня­зя­ми. Після ве­чері слу­ги вста­ли й по­дя­ку­ва­ли ста­ро­му кня­зеві й ку­ха­рям за ве­че­рю. Князь Кос­тян­тин з Єремією пішли в на­мет. Мо­ло­до­му Єремії чо­мусь бу­ло ніяко­во сидіти в на­меті вкупі з ста­рим дядьком. Він по­чу­вав, що ста­рий князь, не­на­че якась ва­га, ду­шить йо­го, не дає волі ні йо­му, ні йо­го дум­кам.


Князь Кос­тян­тин, втом­ле­ний од спе­ки, не­за­ба­ром ліг долі на прос­те­ле­но­му ки­лимі, підмос­тив­ши під го­ло­ву жу­пан, і швид­ко зас­нув міцним сном. Мо­ло­до­го Єремію не брав сон. Йо­му зда­ва­лось, ніби ста­рий, по­важ­ний і тро­хи су­во­рий дядько й сон­ний об­важ­нює йо­го ду­шу, од­би­рає в йо­го во­лю. Він вий­шов з на­ме­ту й ліг на траві ко­ло ба­гат­тя, спер­шись ліктем об зем­лю. Ба­гат­тя жевріло й куріло. Си­зий ди­мок вив­ся клуб­ка­ми вго­ру й ку­рив­ся, не­на­че си­ню­ва­тим сер­пан­ком, зап­лу­ту­ючись в важ­ко­му гіллі та листі. Чер­во­ну­ва­тий світ об­ли­вав ви­со­ке вип­ну­те чо­ло мо­ло­до­го хлоп­ця. Слу­ги шлях­тичі один по дру­го­му поп­ри­хо­ди­ли до ба­гат­тя і посіда­ли по­руч з Єремією. Пішла ти­ха роз­мо­ва, не­на­че во­ни усі го­во­ри­ли ниш­ком, щоб не стри­во­жи­ти пиш­ної кра­си чер­во­но­го не­ба на за­ході та ста­ро­го лісу, щоб не збу­ди­ти ста­ро­го кня­зя.


Гордий і не­лас­ка­вий з стар­ши­ми й ви­щи­ми за се­бе, Єремія був привітний до че­ляді. Він навіть бра­тав­ся й єднав­ся з че­ля­дин­ця­ми шлях­ти­ча­ми, але в то­му са­мо­му бра­танні бу­ло зна­ти якесь по­тай­не глу­зу­ван­ня, прик­ри­те жар­та­ми та смішка­ми.


- От те­пе­реч­ки до­ве­деться нам, кня­зю, жи­ти у Львові, - ска­зав ста­рий дво­рецький Ко­ноплінський, прос­тя­га­ючи но­ги на траві, - слу­жив я при кня­гині у Виш­невці, слу­жив у Києві, а от до­ве­ло­ся ще пос­лу­жи­ти і в Львові.


- То й слу­жи­ти­меш. Ад­же ж старі коні слу­жать до самісінької смерті, по­ки й не поз­ди­ха­ють, та якось і слу­жать, - ска­зав Єремія.


- Тягнуть, аж жи­ли в них ви­тя­гу­ються та лу­щать, а во­ни все-та­ки тяг­нуть, - ска­зав один че­ля­ди­нець шлях­тич. - Бу­деш і ти, ста­рий, тяг­ти, до­ки не лус­неш.


- О, я ще не швид­ко лус­ну! - обізвав­ся дво­рецький. - В мо­ло­до­го кня­жа­ти Єремії ро­бо­та бу­де не­важ­ка.


- Будеш, ста­рий, ви­ле­жу­ва­тись в моєму житлі та люльку смок­та­ти. Яка пак там в ме­не бу­де тобі ро­бо­та? - ска­зав Єремія.


- Отак бу­ду по­тя­гу­ва­тись на пе­рині, як те­пер, - до­дав дво­рецький і при тих сло­вах прос­тяг но­ги на всю дов­жи­ну, за­ки­нув ру­ки під го­ло­ву і так по­тяг­ся, що за­сид­жені за день кістки за­лус­ка­ли й зах­ру­ща­ли в йо­го ста­ро­му тілі, не­на­че ло­ма­ки.


- А я прий­ду з шко­ли та те­бе звер­ху на­гаєм по че­реві, щоб не ду­же ви­ле­жу­вав­ся, - ска­зав Єремія.


- В покійни­ка ва­шо­го батька, кня­зя Ми­хай­ла, не­хай бу­де йо­му зем­ля пе­ром, бу­ла мені служ­ба ду­же важ­ка. Князь справ­ляв бучні бен­ке­ти. Приїжджа­ла си­ла гос­тей з Ук­раїни й з Польщі й з Лит­ви. От­тоді був скрут в виш­не­вецько­му па­лаці! Кру­тив­ся ко­лись пан Ко­ноплінський, на­че му­ха в ок­ропі. А те­пер, як зас­лаб­ла кня­ги­ня… Ет, ми­ну­ло на­ше - ска­зав дво­рецький і важ­ко зітхнув.


Довго ба­ла­кав мо­ло­дий Єремія з дво­рецьким. Не­бо за лісом лед­ве чер­воніло. Сму­га чор­но­го лісу пе­ре­ти­на­ла чер­во­ний фон не­ба, не­на­че чорні скелі. Коні пас­лись, со­ва­ли мор­да­ми по траві, вря­ди-го­ди пирх­ка­ли. Ніч густіша­ла й чорніша­ла. По­том­лені

1 2 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький"