Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Без пуття, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Без пуття, Нечуй-Левицький"

161
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Без пуття" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Без пуття, Нечуй-Левицький» була написана автором - Нечуй-Левицький, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Без пуття, Нечуй-Левицький" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 20
Перейти на сторінку:




I



Павлусь М­а­лин­ка був гар­ний з ли­ця, мов чор­ня­вий та ку­че­ря­вий бог Апол­лон. Нас­ту­ся Са­мусівна бу­ла пиш­на на вро­ду, мов Аф­родіта, кот­ра тільки що ви­хо­пи­лась з морської піни на хви­лях, але ще не по­мо­ли­ла­ся бо­гу, не вми­лась і не об­тер­ла га­разд руш­ни­ком морської піни на ви­ду. Нас­ту­ся бу­ла гар­на, але тро­хи бліду­ва­та, ніби втом­ле­на, або тро­хи за­ниділа, ніби во­на дві ночі поспіль тан­цю­ва­ла на балі. Во­на бу­ла знач­но­го, ба­га­то­го ро­ду, а він ще значнішо­го й ба­гатішо­го. Во­на зрос­ла в роз­коші, а він ще в більшій. В її батька і в неї дав­но вітер свистів у ки­ше­нях; в йо­го ки­ше­нях ви­ла й скиг­ли­ла хур­ди­га. В її покійної ма­ми і в неї са­мої ки­шені бу­ли з дірка­ми, ку­дою з ран­ку до ве­чо­ра за гра­ни­цею вит­ру­шу­ва­лись червінці по Па­рижі, Ніцці та Римі, не­на­че бо­рош­но по гру­дя­но­му та ба­ка­юва­то­му шля­ху з подірав­ле­но­го мішка на возі. В йо­го та­та і в йо­го са­мо­го ки­шені бу­ли не­на­че якісь бе­зодні, ку­дою про­ва­ли­лись дві селі, ще й са­хар­ня з кос­то­пальнею та з дво­ма ви­со­чез­ни­ми тру­ба­ми-ди­ма­ря­ми, навіть не за­че­пив­шись у їх шта­нях та хо­ло­шах.


Вона й її ма­ма взим­ку зви­чай­но жи­ли в Па­рижі, а влітку швен­дя­ли, як ци­га­ни з шат­ра­ми, то по Швей­царії, то по Тіролі, то по Рів'єрі, тіка­ючи од спе­ки, од мош­ки, ко­марів та ґедзів, а приїзди­ли до­до­му на Ук­раїну вря­ди-го­ди тільки тоді, ко­ли їх ки­шені спо­рож­ню­ва­лись. Він, скінчив­ши ре­альну шко­лу, поїхав з батьком та матір'ю до Па­ри­жа буцімто докінчу­ва­ти своє вчіння, за­пи­сав­ся в од­ну ви­щу шко­лу вольним слу­ха­чем, щось там слу­хав раз на тиж­день для людсько­го та батьківсько­го ока, але в дійсності нічо­го не слу­хав у школі, бо мав ду­же делікат­не чут­тя, більше здат­не слу­ха­ти ар­тис­ток в опері, ніж усякі нудні та мудрі лекції. Він бив бай­ди­ки в Па­рижі й після смерті батьків, спо­рож­нив­ши ки­шені до самісінько­го дна, вер­нув­ся в Київ і гай­ну­вав без пут­тя реш­ту батьківсько­го доб­ра, чо­го не встиг іще про­гай­ну­вать йо­го та­то.


Настуся та­ки спа­ла вночі, хоч во­на і її ма­ма ля­га­ли спа­ти сли­ве пе­ред світом. Пав­лусь уночі ніко­ли не спав: про­во­див ночі то в клубі, то в рес­то­ра­нах за бен­ке­та­ми та кар­та­ми, аж уранці вер­тав­ся до­до­му й спав сли­ве до ве­чо­ра. В йо­го день був уночі, а ніч бу­ла вдень, як бу­ває в пу­гачів, сов та ка­жанків.


Його всі зва­ли бо­жевільним; її - навісною. Во­на бу­ла й ро­зум­на зро­ду, але в неї не­на­че не бу­ло однієї клеп­ки в го­лові; в йо­го зро­ду го­ло­ва бу­ла не без тя­ми, але бу­ла ніби не­доб­ре на­би­та об­ру­ча­ми, ще й з слаб­ки­ми вто­ра­ми.


Настуся бу­ла в сво­го батька оди­ни­ця. Пав­лусь зос­тав­ся в сво­го батька так са­мо оди­нак. Він якось та­ки скінчив ре­альну шко­лу, хоч од лінивст­ва двічі тро­хи не вто­пив­ся, пе­реп­ли­ва­ючи ту нег­ли­бо­ку річку пре­муд­рості; але йо­го двічі ви­ря­ту­ва­ли вчи­телі та батьки і та­ки якось до­во­лок­ли йо­го за ру­ки до дру­го­го бе­ре­га. Во­на ніякої шко­ли не скінчи­ла, хоч усе по­чи­на­ла; завж­ди по­чи­на­ла та на то­му й скінчи­ла. Батько хотів од­да­ти її в гімназію або в інсти­тут. Ма­ти ста­ла про­ти то­го диб­ки, спе­ре­ча­лась дов­го й та­ки не да­ла доч­ки в чужі ру­ки, між чужі діти уся­кої масті: во­на бо­ялась, щоб дівчи­на там ча­сом не за­ниділа од важ­кої праці, не спрос­ти­лась, щоб ча­сом не наб­ра­ла­ся лібе­ральних ідей і уся­ких ба­цил та бак­терій, бо тих ба­цил та бак­терій во­на бо­яла­ся гірше, ніж чу­ми, ніж нудьги од на­уки. Нас­ту­сю вчи­ли вдо­ма до­рогі гу­вер­нант­ки та усякі вчи­тельки. Нас­ту­ся вчи­лась до­ма по­волі, не ха­па­ючись, вчи­лась, як мок­ре го­рить; вчи­лась, ко­ли са­ма хотіла. Во­на вчи­ла­ся й гу­ля­ла, гу­ля­ла й вчи­лась на­пе­ремінку, щоб бу­ло не ду­же важ­ко. Три дні во­на вчи­лась, а на чет­вер­тий день ма­ма во­зи­ла її в танцк­лас тан­цю­ва­ти з дітьми. Знов три дні вчи­ла­ся, а два дні од­по­чи­ва­ла: ма­ма во­зи­ла її сков­заться на льоду на лиж­вах, або в гості, або бра­ла з со­бою ку­дись, іду­чи з візи­та­ми, а вве­чері во­зи­ла в те­атр. У Нас­тусі літні ва­кації тяг­лись ціле літо, цілих п'ять місяців, щоб во­на га­разд од­по­чи­ла од праці та не по­марніла, не зблідла на ви­ду.


Незабаром Нас­ту­ся зовсім не схотіла вчи­тись: поп­ро­га­ня­ла своїми ве­ре­да­ми вчи­тельок і на то­му скінчи­ла свою на­уку. Ма­ти пос­та­но­ви­ла, як тільки Нас­ту­ся підрос­те, по­вез­ти її в Па­риж і там викінчи­ти курс її на­уки. В Нас­тусі гар­на го­лов­ка так і зос­та­лась вольна од уся­ко­го по­га­но­го, важ­ко­го вчіння. За­те ж Нас­ту­сю ду­же ба­гацько вчи­ли му­зи­ки, бо са­ма ма­ма ду­же лю­би­ла уся­ке штуч­ницт­во, а най­більше му­зи­ку. І Нас­ту­ся справді нап­ро­ди­во бу­ла здат­на до му­зи­ки. Му­зи­ка да­лась Нас­тусі ду­же лег­ко, і во­на швид­ко вив­чи­лась чу­до­во гра­ти на ро­ялі. Во­на ще доб­ре вміла ма­лю­вать квітки на фар­форі. В неї вда­ча бу­ла й справді ар­тис­тич­на.


Мати лю­би­ла свою оди­ни­цю без міри, без тя­ми, яко­юсь хво­роб­ли­вою, нер­во­вою лю­бов'ю, якою люб­лять дітей ду­же нер­вові та ду­же по­чут­ливі ма­тері. Во­на пес­ти­ла ди­ти­ну, не да­ва­ла їй дов­го сидіти за вчінням, щоб ди­ти­на не мор­ду­ва­лась, спо­бо­лю­ва­ла їй так, ніби во­на са­ма сиділа за книж­кою й му­чи­лась. Во­на вво­ля­ла її во­лю, да­ва­ла їй усе, чо­го тільки бу­ло її ду­ша за­ба­жає. З са­мо­го мал­ку усі в гос­поді вво­ля­ли її во­лю, ніби во­лю яко­гось бож­ка. Ма­ти вби­ра­ла її в ок­са­мит та шовк, гра­лась нею, гра­лась її уби­ран­ня­ми, не­на­че ди­ти­на кук­ла­ми, цяцька­лась, панька­лась з нею й чва­ни­лась нею без со­ро­му пе­ред усіма.


Настуся надз­ви­чай­но лю­би­ла цяцьки та ляльки - це най­ви­ще ди­тя­че штуч­ницт­во. Ма­ти на­ку­пу­ва­ла для неї цілий ма­га­зин до­ро­гих ляльок та уся­ких цяцьок. Ку­пу­ва­ли для неї ляльки й цяцьки і тітки й дя­ди­ни. І дядьки й натітни­ки, і усякі ку­зин­ки і да­ру­ва­ли їй на іме­ни­ни. Тих ляльок та цяцьок наз­би­ра­лась ціла зашк­ля­на ша­фа.


Ще на два­над­ця­то­му році Нас­ту­ся но­си­лась з лялька­ми, гра­лась та ми­лу­ва­лась ни­ми, го­лу­би­ла їх, зва­ла їх своїми сест­ра­ми та дітка­ми, а се­бе зва­ла їх ма­мою. Во­на са­ма ши­ла для ку­кол нові уб­ран­ня, одя­га­ла їх то за паннів, то за сільських дівчат, ви­ши­ва­ла їм взор­ця­ми со­роч­ки та хвар­туш­ки, ро­би­ла квітки на го­ло­ви, чіпля­ла на шиї на­мис­та й ду­качі. Во­на сіда­ла про­ти їх в кріслі, са­ма гар­на, не­на­че здо­ро­ва лялька. Ма­ти при­па­да­ла до неї, цілу­ва­ла, пес­ти­ла, потім са­до­ви­ла її собі на коліна, ко­ли вже її ніжки не теліпа­лись, а тор­ка­лись об діл, цілу­ва­ла її й при­гор­та­ла до сер­ця.


Усі тітки,

1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без пуття, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Без пуття, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Без пуття, Нечуй-Левицький"